ЮНата: Вибране

меланья

Не сотвори кумира

Тогда  лишь,  когда  Муза  правит  лирой,
крылатой  песней  славится  струна,
а  для  стиха  огранкой  есть  Сатира,
как    скакуну  в  забеге  -  стремена.

Не  сотвори  ты  сам  в  себе  кумира
и  не  смотри  на  ближних  свысока!
Не  даром  Бог  со  дня  творенья  мира
об  этом  на  скрижАлях  высекал.

Сменились  времена  и  звёзд  плеяды,
но  мудрость  проросла  через  века
о  том,  что  нарциссизм  есть  страшным  ядом,
который  держишь  в  собственных  руках.

И  если  честно,  я  могу  сознаться,
что  критик  и  во  мне  рождает  грусть.
А    для  стиха  важнее  всех  оваций,
чтоб  кто-то  вспомнил  строчку...наизусть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870626
дата надходження 04.04.2020
дата закладки 08.04.2020


меланья

Нам с тобою нельзя

Перепутаны  мысли  и  чувства...и  волосы...
Твой  растерянный  взгляд    -  для  меня  западня...
Я  глотаю  слова,  непонятное  с  голосом
если  с  волчьей  тоской  ты  глядишь  на  меня.
Сладкий  хмель  твоих  губ  меня  держит  на  привязи,
но  поставлен  диагноз:  мы  просто  друзья...
Мое  сердце  дрожит,  оно  больше  не  вынесет...
Это  высшая  мера:  нам  вместе  нельзя...
Ты  не  мой...Не  со  мной...  Безнадежно  зависимый...
Распахнулось  пальто...Зазвенели  ключи...
Мы  стоим  и  молчим,  мы  прощаемся  мысленно...
Мы  не  смотрим  в  глаза...    Только  сердце  стучит.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870807
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 08.04.2020


Юзько Лія

Зима обійми розкриває…

Зима  обійми  знову  розкриває,
І  сніг  пухнастий  сипле  з  рукава.
Щаслива  дітвора  санки  тягає,
Вниз  котиться  із  криками:  «Ура!»

Несуться  морозенки  з  молотками,
По  річці  ними  дзвінко  стукотять.
Пробіглись  золотими  чобітками
З  гори,  де  діти  з  санками  стоять.

І  радістю  наповнились  будинки,
Й  щасливі  і  дорослі,  і  малі.
Можливо,  десь  з’єднались  половинки…
Чудес  чимало  на  моїй  землі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861890
дата надходження 19.01.2020
дата закладки 21.01.2020


Ярослав К.

В плену паутины

Октябрьская  осень  рисует  картины  -
Лазурное  небо  без  пасмурных  туч,
А  лес,  словно  кокон,  в  плену  паутины,
Безмолвен  и  нынче  не  так  уж  дремуч.

Листва  на  тропинке  -  изысканный  кафель
(Творение  царских,  поди,  мастеров!)
Хрустит  под  ногами,  как  будто  из  вафель,
Коричнево-жёлтый  дорожный  покров.

От  солнечных  ванн  разомлели  деревья,
Разделись  бесстыдно  почти  догола.
С  берёзой  в  обнимку  чуть-чуть  загорел  я,
Она,  правда,  так  и  осталась  бела.

Подружек  вокруг  у  неё  тут  хватает  -
Кто  в  мини-бикини,  а  кто  в  неглиже,
Вуаль  по  осине  шуршит  золотая,
В  последнем  сезонном  своём  вираже.

И  скоро  зима...  Будут  дети  носиться,
На  лыжах  петляя  с  лесистой  горы  -
Накроют  листву  белоснежные  чипсы,
Хрустя,  как  те  вафли  осенней  поры.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852604
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 12.11.2019


меланья

Это было давно

Это  было  давно  и  уже  отошло,  отцвело
в  жерновах  у  Судьбы,  словно  всполохи  белых  черемух,
я  за  жизнью  теперь  под  другим  наблюдаю  углом,
и  сама  в  зеркалах  я  сегодня  гляжусь  по-иному.

Не  пытаюсь  сейчас  приручить  эту  дикую  жизнь,
в  схватке  сердца  с  умом  -  я  на  сердце  махнула  рукою,
зачеркнул  календарь  все  былые  мои  виражи,
и  теперь  я  живу  как  в  ухоженном  царстве  покоя.

Это  новый  виток  -  жить  под  трезвым  присмотром  ума:
настоящее  -  мутно,  а  прошлое  -  в  розовом  цвете,
в  списке  мне  надоевших,  под  номером  первым  -  сама,
а  дороже  всего  мне  на  этой  земле  -  мои  дети.

То,  что  было  уже,  оставаясь  давно  позади,
иногда  отзовется  в  стихе,  словно  эхо,  строкою,
и  тогда  затрепещет  взволновано  сердце  в  груди  ,
словно  юность  коснулась  нежданно  волшебной  рукою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852030
дата надходження 20.10.2019
дата закладки 21.10.2019


Наташа Марос

ЯК ЗАВШЕ…

І  що  це  ти,  осене,  внадилась    часто,
Впиваєшся  в  пам'ять  украденим  зіллям...
Я  так  виглядала  настояне  щастя,
Твою  позолоту,  терпке  божевілля...

Пташиним  крилом  доторкнешся,  лукаво,
У  листі  іржавім  заморено  ахнеш,
Зібравши  врожаї,  пануєш,  блукаєш  ,  
Медами  солодкими  довго  ще  пахнеш...

А  я  почекаю  замріяно-сині,
Уквітчані  весни,  бо  так  повелося,
Що  дні  калинові,  туманно-полинні,
Приходять,  як  завше,  під  осінь...  під  осінь...

                                 -                  -                  -                                                                                    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851400
дата надходження 14.10.2019
дата закладки 17.10.2019


меланья

Мати

Прилетіла  весна  і  проміння  пряде  на  балконі,
де  старенька  застигла,  неначе  зрослася  зі  склом,
все  вдивляється  в  даль  і  хустинку  затисла  в  долоні,
а  думки,  як  птахи,    повертають  у  рідне  село.

Там  у  неї  в  саду  розцвітає  замріяна  вишня,
а  трава  у  дворі  атакує  самотній  поріг...
Це  уперше  вона  зустрічати  лелеку  не  вийшла,
бо  вже  сила  життя  не  тримає  натомлених  ніг.

Ні  на  що  не  грішить  -  добрі  діти  і  чемні  онуки  -
гідний  спадок  лишає  вона  після  себе  Землі,
та  не  вміє  тримати  без  діла  натруджені  руки
і  невидимі  крихти  усе  витирає  на  склі.

Поривається  вдень  стіни  кахельні  в  кухні  протерти,
скатертину  розправити,  порох  змести  на  столі...
Молить  Бога  вночі,  щоби  тільки  зимою  не  вмерти,
бо  могилу  копати  так  тяжко  у  мерзлій  землі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850905
дата надходження 09.10.2019
дата закладки 11.10.2019


меланья

А телефон предательски молчит

Как  в  воду  канул:  не  звонишь,  не  пишешь...
Одна...Лишь  тени  пляшут  на  стене...
А  за  окном  дожди  буравят  крышу
и  душу  выворачивают  мне.
Дрожит  фонарь  от  сырости  простудной,
сутулится  прохожий  под  зонтом...
Дни  без  тебя  текут  печально-нудно,
и  всё  вокруг:  не  к  месту,  не  о  том...
Я  повторяю  сотни  раз  невольно,
представив,  что  гляжу  в  твои  глаза:
-  Ты  не  звонишь...  и  мне  совсем  не  больно...
Я  умерла...  так  много  дней  назад.  -
А  телефон  рука  упрямо  греет,
в  нем  жизни  нет,  но  я  чего-то  жду...
Старею,  знаешь,  как  и  все,  старею,
у  осени  своей  на  поводу.
На  сердце  ощущается  усталость,
а  телефон  предательски  молчит...
Ты  позвони...Ну  сколько  нам  осталось!  -
огарок  лишь,  от  жизненной  свечи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850298
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 05.10.2019


меланья

Я когда-то уйду

Вот  еще  один  день,  словно  облако  в  небе,    растаял
и  безликою  тенью  бесследно  исчез  навсегда,
где-то  там  позади  он  прибьется  к  блуждающей  стае  -
затерявшимся  в  прошлом,  ушедшим  в  былое,  годам.

Как  же  их  удержать,  эти  дни,  что  бесследно  уходят,
эти  стрелки  часов,  что  быстрей,  с  каждым  кругом,  бегут?
Не  смотрю  в  зеркала  -  их  нещадно  состарили  годы,
и  они,  поседев,  все  наглей  и  бессовестней    лгут.

Может  мне  прикормить  раздающую  годы  кукушку?
Пусть  споет  лишний  раз,    для  меня  это  -  божеский  дар...
Но  она  не  поет  мне  года  на  заветной  опушке...
А  печатью  своей  все  усердней    стучит  календарь...

Да,  кружит  эта  жизнь  в  соответствии  с  Божьим  Заветом:
за  холодной  зимой  -    начинается  праздник  весны...
Я  когда-то  уйду,  но  хочу  наблюдать  чудо  это
пусть  дождинкой  одной  или  просто...иголкой  сосны...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848572
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 18.09.2019


Юзько Лія

Прости мене, друже…

[b][color="#001aff"][/color][/b]Так  боляче,  що  й  дихать  неможливо…
Хитаючись,  доповз  до  лавки  в  сквері.
Що  сталося,  було  вже  неважливо,
А  пам’ятав  лише  лікарні  двері.

Побачити  людей  не  було  змоги,
Жахливий  біль  пронизував  все  тіло.
Вищала  десь  сирена  допомоги,
І  руки  й  голова  –  усе  боліло…

З’явилось  світло.  Звідки  воно  взялось?
Таке  м’яке…  Та  де  я  опинивсь?
Така  знайома  постать  показалась!
І  тіло  невагоме…  Подивись!

До  нього  хтось  ішов…  Це  ж  його  пес!
Так…  Це  був  Грей…  Його  собака  вірний!
–  Привіт,  господарю.  «  Грей?  Ти?  Але…»
–  А  що,  впізнав?  Господар  дорогий  мій!

–  Але  скажи,  як  ти  мене  знайшов?  –  
Розгублено  в  собаки  він  спитався.
А  пес  сказав  –  Коли    ти  вже  пішов,
Я  так  тебе  тоді  й  не  дочекався…

                                                   ***
Згадав  він  те,  що  всі  ось  ці  роки,
Так  старанно  забути  намагався.
Ту  чорну  зраду,  ті  страшні  думки,
Як  пхав  в  машину  і  від  злоби  трясся…

–    Я  бачу  не  забув,  –  сказав  собака,  –            
А  пам’ятаєш  -    лютився  на  мене?
Хіба  я  винен,  що  став  дратувати?
Ви,  хоч  і    люди  -    часто  незбагненні…

–  А  знаєш,  нас  тут  є  багато…
Залишені,  замерзлі  і  побиті!
Ви  –  люди,  так  несправедливі  часом,
А  ми    -  покинуті,  і  для  розваги  вбиті…  

Старий  собака  важко  лиш  зітхнув.
–  Я  думав,  Грею,  в  тебе  новий  дім!
–  Будь  чесний,  друже,  ти  хіба  забув?
Я  вже  не  той  –  змарнів  і  постарів…

Як  довго  за  машиною  я  біг,
Я  довго  біг,  та  раптом  втратив  слід.
Тебе  я  наздогнати  вже  не  міг,
Старі  вже  лапи,  ніс  мене  підвів.

Я  думав,  ти  повернешся  за  мною,
Я  вірив  так,  як  вірять  лиш  собаки.
Я  сумував  і  скучив  за  тобою,
Хто  принесе  тобі  газету  й    тапки?

Я  так  чекав  тебе,  мій  любий  друже,
Коли  вмирав,  щоб  поряд  був,  хотів…
Але  останній  вдих  почула  лиш  калюжа,
Чув  не  слова,  а  лиш  пташиний  спів.

Він  на  коліна  впав  й  заплакав,  як  дитина,
Він  плакав  і  від  сліз  здригався  весь.
Він  розумів,  яка  важка  його  провина.
–  Прости  мене!  Прости  мене,  мій  пес!

Старий  собака  важко  підіймався
Й  господарю  він  тихо  говорив:
–  Я  бути  тобі  другом  намагався,
А  смерть  свою  давно  тобі  простив.

У  світ  живий  із  миром  ти  ступай,  –
 Сказав  пес  і  з  щоки  злизав  сльозу,
–  Я  вмер  давно,  а  ти  ще  не  вмирай!
Іди,  а  я  за  тебе  попрошу.

А  зараз  ти  поплач,  бо  сльози  –  це  страждання,
Тепер  інакше  не  врятуєшся,  ти  знай!
Бо  зараз  сльози  -    це  твоє  спокутування…
А  ми  побачимось  пізніше,  прощавай!
                                                     
                                                           ***
Давайте  будемо  хоч  деколи  відверті!
Про  смерть  розмов  ніхто  не  полюбля,  але  ж
Під  вечір  зафіксовано  час  смерті,
Й  загублене  життя  не  повернеш.

Вже  нібито  історія  скінчилась,
Та  тут  почувся  голос  медсестри.
Навіть  повітря  навколо  змінилось:
«Сльоза!  Він  плаче!»  Рятували,  як  могли…

                                                                   ***

Уже  два  місяці  так  швидко  пролетіли,
З  лікарні  вийшовши,  він  далі  жити  міг.
Ніщо  вже  не  болить,  і  слухається  тіло…
Та  раптом  цуценя  кидається  до  ніг.

Привіт,  малий,  ти  чий?  –  він  в  песика  питає,
Зловивши  в  його  погляді  дзеркальний  образ  свій.
«Нічий  я,  геть  нічий»  -  лиш  хвостиком  виляє.
-Ходімо…  Грей,  додому  –  тепер  будеш  ти  мій!

                                                                   ***

А  пес  старий  згори  із  легкістю  зітхає,
У  голові  –  «Прости!»  -  звучать  палкі  слова…
Чи  знає  мудрий  пес,  чи,  може,  відчуває,
Що  саме  він  ЛЮДИНУ  в  людині  врятував?

               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840961
дата надходження 05.07.2019
дата закладки 08.07.2019


Владимир Зозуля

Россия

Россия…  
Я  русский  по  крови,
А  слово  в  ней  –  горькая  соль.
Россия…  
И  мне  в  этом  слове,
Такие  же  радость  и  боль.

Но  горькое  может  быть  сладким  –
В  нём  детство  и  маленький  я,
В  нём  школа  и  лето  у  бабки,
И  друг  мой  и  дом  и  семья.

Великий  народ  и  держава,
Неправда  и  праведный  Бог,
И  русская  горклая  слава,
И  вёрсты  военных  дорог.

В  нём  ветер…  и  капельки  света.
В  нём  поле…  а  в  поле  погост.
И  губы  сухие  от  ветра,
И  чувство  сырое  от  слёз.

Оно  от  начала  до  края.
За  ним,  и  на  крест,  и  в  петлю.
Россия  –
А  слышно:  Страдаю…
Россия  –
А  слышно:  Люблю…

Такое  короткое  слово,
А  ёмко  –  поди  обойди:
Россия!
И  снова  и  снова,
Та  радость,  что  с  болью  в  груди.
...

Господа-панове-товарищи,  хочу  сказать  вам,
что  любить  Россию,  вовсе  не  значит,  не  любить
Украину,  и  любить  Россию  не  тоже,  что
любить  Путина  с  Медведевым  и  Ивановым  или
Навального  с  Быковым  и  Акуниным.
Впрочем,  также,  как  и  ненавидеть  Россию,
еще  не  значит,  любить  Украину.  Я  никого  не  хочу
ненавидеть,  а  тем  более  Россию  или  Украину,  чьи  
солёные  радости  и  боли  смешались  в  моей  крови.
Я  живу  чувством  и  пишу,  то,  что  чувствую.
Если  кому  то  не  нравится,  он  может  не  читать,  но  
пожалуйста  давайте  обойдемся  без  патриидиотических
истерик.  
Для  меня  нет  и  не  может  быть  роднее  земли  и  народа,
чем  украинские.
Для  меня  нет  понятнее  народа,  чем  народ  России.
Для  меня  нет  ближе  культуры,  чем  культура  России.
Для  меня  нет  больнее  истории,  чем  общая  история
наших  стран.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827860
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 22.06.2019


Ганна Верес

Мабуть, усі живуть так небайдужі

Заткала  сивина  її  косу,
Автограф  доля  вивела  під  очі,
Котрі  тепло  людське  у  світ  несуть
І  витримку  невимірну,  жіночу.
Їй  доля  слала  все  нові  стежки,
Бо  знала,  мабуть,  що  вона  здолає.
Як  і  усі,  вона  мала  грішки,
Бувало,  і  сама  себе  полає.

А  іноді  в  печаль  таку  впаде,
Що  не  позаздрить  їй  ніхто  й  ніколи,
І  тоне  в  безнадії  світлий  день,
Здається  пекла  то  дев’яте  коло.
Лягає  слід  її  словесного  шитва
І  на  папір,  і  у  чутливі  душі,
Й  енергія  його  у  молитвах…
Мабуть,  усі  живуть  так  небайдужі…
10.02.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838902
дата надходження 15.06.2019
дата закладки 22.06.2019


Владимир Зозуля

О поэзии

     Как-то,  в  одном  из  литературных  журналов,  я  наткнулся  на  вопрос:  «А  знаете  ли  вы,  что  такое  поэзия?»…  И  тем,  которые  знают,  предлагалось  присылать  ответы  в  какую-то  рубрику…
     Честно  говоря,  вопросы  подобного  рода  всегда  казались  мне  бессмысленными,  если  не  сказать  идиотскими,  но…  
Ниже,  некто  критик  и  искусствовед,  видимо  для  примера  и  ободрения  подрастающих  мыслителей,  а  возможно,  для  катализации  умственного  процесса  у  потенциально  способных  его  понять,  предлагал  некую  Универсальную  Формулировку  того,  что  он  считал  поэзией.  Я  уже  не  помню  точно,  что  он  там  вещал,  но  его  определением  поэзии  было  нечто  наукообразно-скучное,  литературно-пышное,  и,  как  ни  странно,  административно-категоричное…  и  вместе  с  тем,  во  всём  этом  –  длинно-высокопарном  и  широко-претенциозном,  ощущалась  какая  то  узость…
Не  знаю,  возможно,  это  была  узость  его  души,  а  может  быть,  это  мной  так  ощущалась  узость  того  прокрустова  ложа,  в  которое  он  пытался  уложить  мою,  не  знаю.  Но,  отбросив  журнал  в  сторону,  я  с  раздражением  подумал,  что  это  обман,  тот  самый  вечный  обман  человеческого  ума,  самый  большой  обман,  который  существует  в  этом  мире  –  уверенность  в  том,  что  включив  свет,  можно  увидеть  то,  что  обитает  во  тьме…  
Ну  неужели,  подумал  я,  этот  человек,  по-видимому,  с
университетским  образованием,  не  понимает,  что  невозможно  понять  бесформенное,  или  то,  что  –  имея  в  себе  –  являет  нам  все  формы,  просто  придав  ему  одну  некую  форму,  не  важно  какую?  В  этом  мире  нет  универсальных  форм.  Неужели  так  трудно  понять  то,  что  определить,  значит,  ограничить?  Что  нельзя,  невозможно,  увидеть  целостность,  разглядывая  её  в  лупу?  И  не  важно,  какой  мощности  твоя  лупа,  ведь  парадокс  в  том,  что,  чем  мощнее  мы  берём  лупу,  тем  меньше  видим  целое.  
     О,  это  вечное  заблуждение  ограниченного  ума  –  стремление  граничить  безграничное.  Для  понимания  духовной  цельности  мира  оно  глупо  и  кощунственно  так  же,  как  и  отрицание  этой  цельности.  Оно  обман.  Это  самый  большой  обман  –  думать,  что  сможешь  понять  суть  неизвестного,  разглядывая  его  формы.  
А  ведь  Поэзия  –  это  лишь  одно  из  имён  этого  Неизвестного,  одно  из  Его  проявлений.  Есть  и  другие.  
Вечность,  Бог,  Любовь,  Жизнь  и  Смерть.  Возможно,  это  то,  полноту  чего  можно  осознавать  лишь  чувством.  Понимание  здесь  просто  неуместно,  оно  невозможно,  потому  что  ограничено,  является  вторичным,  частичным,  а  значит,  ложным.  И  еще,  возможно,  это  и  есть  та  тьма,  в  которой,  даже  если  бы  и  мог,  не  стоит  включать  свет.  И  это  тоже  не  поддается  пониманию,  это  можно  лишь
чувствовать.  Только  тот,  кто  никогда  не  чувствовал  в  себе  ничего  подобного,  в  заблуждении  думает,  что  он  что-то  «знает»...  например,  то,  что  такое  Поэзия…  
     Я  не  знаю,  что  такое  Поэзия,  но  я  знаю,  что  Она  позволяет  чувству  прикоснуться  к  тому,  что  нельзя  понять,  что  Она  расширяет  способность  чувственного  осознания  мира  и  себя,  и  даже,  иногда,  даёт  возможность  выразить  это  словом…

Пение  птицы…  разве  это  не  Поэзия?
А  понимает  ли  птица,  о  чём  она  поёт?
Всходит  солнце…  это  ли  не  Поэзия?
Но  знает  ли  солнце,  зачем  оно  всходит?
Течёт  вода  в  реке…  и  это  –  Поэзия!
Но  видит  ли  вода  конечную  цель  своего  движения?
Осознаёт  ли  жизнь,  что  она  такое?  

Не  знаю…  я  не  знаю,  что  такое  Поэзия.
Но  пока  я  жив  и  хожу  по  земле,
Радуюсь  солнцу  и  отражаюсь  в  воде,
Слушаю  пение  птицы  и  пишу  стихи,
Я  чувствую,  что  Поэзия  во  мне,  
Что  –  Она  –  это  я.  

И  поэтому,  я  живу  на  земле,
Следую  за  солнцем,  отражаюсь  в  воде,
Слушаю  пение  птицы  и  пишу  стихи.
Она  во  мне.
И  потому,  я  –
Надеюсь  и  отчаиваюсь.
Радуюсь  и  печалюсь.
Ненавижу  и  сострадаю.
Люблю  и  хочу  быть  любимым.
И  ещё  потому,  что  я  осознаю  не  только  то,  
Что  понимаю,  но  и  то,  что  чувствую…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839283
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 19.06.2019


Владимир Зозуля

О поэзии

     Как-то,  в  одном  из  литературных  журналов,  я  наткнулся  на  вопрос:  «А  знаете  ли  вы,  что  такое  поэзия?»…  И  тем,  которые  знают,  предлагалось  присылать  ответы  в  какую-то  рубрику…
     Честно  говоря,  вопросы  подобного  рода  всегда  казались  мне  бессмысленными,  если  не  сказать  идиотскими,  но…  
Ниже,  некто  критик  и  искусствовед,  видимо  для  примера  и  ободрения  подрастающих  мыслителей,  а  возможно,  для  катализации  умственного  процесса  у  потенциально  способных  его  понять,  предлагал  некую  Универсальную  Формулировку  того,  что  он  считал  поэзией.  Я  уже  не  помню  точно,  что  он  там  вещал,  но  его  определением  поэзии  было  нечто  наукообразно-скучное,  литературно-пышное,  и,  как  ни  странно,  административно-категоричное…  и  вместе  с  тем,  во  всём  этом  –  длинно-высокопарном  и  широко-претенциозном,  ощущалась  какая  то  узость…
Не  знаю,  возможно,  это  была  узость  его  души,  а  может  быть,  это  мной  так  ощущалась  узость  того  прокрустова  ложа,  в  которое  он  пытался  уложить  мою,  не  знаю.  Но,  отбросив  журнал  в  сторону,  я  с  раздражением  подумал,  что  это  обман,  тот  самый  вечный  обман  человеческого  ума,  самый  большой  обман,  который  существует  в  этом  мире  –  уверенность  в  том,  что  включив  свет,  можно  увидеть  то,  что  обитает  во  тьме…  
Ну  неужели,  подумал  я,  этот  человек,  по-видимому,  с
университетским  образованием,  не  понимает,  что  невозможно  понять  бесформенное,  или  то,  что  –  имея  в  себе  –  являет  нам  все  формы,  просто  придав  ему  одну  некую  форму,  не  важно  какую?  В  этом  мире  нет  универсальных  форм.  Неужели  так  трудно  понять  то,  что  определить,  значит,  ограничить?  Что  нельзя,  невозможно,  увидеть  целостность,  разглядывая  её  в  лупу?  И  не  важно,  какой  мощности  твоя  лупа,  ведь  парадокс  в  том,  что,  чем  мощнее  мы  берём  лупу,  тем  меньше  видим  целое.  
     О,  это  вечное  заблуждение  ограниченного  ума  –  стремление  граничить  безграничное.  Для  понимания  духовной  цельности  мира  оно  глупо  и  кощунственно  так  же,  как  и  отрицание  этой  цельности.  Оно  обман.  Это  самый  большой  обман  –  думать,  что  сможешь  понять  суть  неизвестного,  разглядывая  его  формы.  
А  ведь  Поэзия  –  это  лишь  одно  из  имён  этого  Неизвестного,  одно  из  Его  проявлений.  Есть  и  другие.  
Вечность,  Бог,  Любовь,  Жизнь  и  Смерть.  Возможно,  это  то,  полноту  чего  можно  осознавать  лишь  чувством.  Понимание  здесь  просто  неуместно,  оно  невозможно,  потому  что  ограничено,  является  вторичным,  частичным,  а  значит,  ложным.  И  еще,  возможно,  это  и  есть  та  тьма,  в  которой,  даже  если  бы  и  мог,  не  стоит  включать  свет.  И  это  тоже  не  поддается  пониманию,  это  можно  лишь
чувствовать.  Только  тот,  кто  никогда  не  чувствовал  в  себе  ничего  подобного,  в  заблуждении  думает,  что  он  что-то  «знает»...  например,  то,  что  такое  Поэзия…  
     Я  не  знаю,  что  такое  Поэзия,  но  я  знаю,  что  Она  позволяет  чувству  прикоснуться  к  тому,  что  нельзя  понять,  что  Она  расширяет  способность  чувственного  осознания  мира  и  себя,  и  даже,  иногда,  даёт  возможность  выразить  это  словом…

Пение  птицы…  разве  это  не  Поэзия?
А  понимает  ли  птица,  о  чём  она  поёт?
Всходит  солнце…  это  ли  не  Поэзия?
Но  знает  ли  солнце,  зачем  оно  всходит?
Течёт  вода  в  реке…  и  это  –  Поэзия!
Но  видит  ли  вода  конечную  цель  своего  движения?
Осознаёт  ли  жизнь,  что  она  такое?  

Не  знаю…  я  не  знаю,  что  такое  Поэзия.
Но  пока  я  жив  и  хожу  по  земле,
Радуюсь  солнцу  и  отражаюсь  в  воде,
Слушаю  пение  птицы  и  пишу  стихи,
Я  чувствую,  что  Поэзия  во  мне,  
Что  –  Она  –  это  я.  

И  поэтому,  я  живу  на  земле,
Следую  за  солнцем,  отражаюсь  в  воде,
Слушаю  пение  птицы  и  пишу  стихи.
Она  во  мне.
И  потому,  я  –
Надеюсь  и  отчаиваюсь.
Радуюсь  и  печалюсь.
Ненавижу  и  сострадаю.
Люблю  и  хочу  быть  любимым.
И  ещё  потому,  что  я  осознаю  не  только  то,  
Что  понимаю,  но  и  то,  что  чувствую…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839283
дата надходження 19.06.2019
дата закладки 19.06.2019


Владимир Зозуля

Миг дежавю

…миг  дежавю…  скользнувший  как  обмылок.
И  вечности  огромный  старый  таз.
И  то,  что  происходит  здесь,  сейчас,
Уже  всё  с  кем-то  и  когда-то  было…

…и  вот  вернулось  мелкою  частицей,  
В  любви,  в  печали,  в  музыке  дождя,
И  вновь  уйдёт,  чтоб  снова  возвратиться,  
Сто  жизней  до…  и  сто  смертей  спустя…
…      
…слепой  вечерний  дождик  кап-сонату
Расписывает  на  листке  окна
И  в  звуке  ноток-капелек  слышна,
Мелодия  июньского  заката.

И  ты  слышна…  твоё  лицо…  глаза…
Улыбка,  что  сейчас  вот  губы  тронет,
И  прядь  волос  текущая  с  плеча…
Я  помню  даже  нежность  и  печаль…
И  мокрую  сирень  в  твоей  ладони…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836881
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Елена Марс

Восток никогда от себя не отпустит

Восток  никогда  от  себя  не  отпустит...  
В  чужую  страну  прилетаю...  домой,  
Где  радость  моя  перемешана  с  грустью.  
О,  что  же  ты  делаешь,  сердце,  со  мной?

Ты  рвёшься  на  равные  две  половины.  
Душа  между  двух  берегов  -  как  река.
Любовь  моя  -  вечна,  как  алость  рябины,  
Но  всё  таки...  горечь  в  её  огоньках.  

И  вроде  привыкла...  И  вновь  -  удивленье,  
Что  в  чувствах  таится:  и  счастье,  и  боль.  
И  снова  на  сердце  сумбурны  волненья!..  
Наверное  -  крест  мой  такая  любовь...  

Объять  необъятное  -  глупо,  но  всё  же  
Два  берега  разных  -  два  дома  мои...  
В  судьбе  перелётной  -  такая  же  сложность,  
Какую  избрали  себе  журавли...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830348
дата надходження 25.03.2019
дата закладки 26.03.2019


Юзько Лія

Чудо-ромашка

На  галявку,  вранці-зранку,
У  туманному  серпанку
Сонце  ясне  випливало,
Трави  й  кущики  купало.

Дарувало  промінь  квітам,
Теплий  подих  зелен-вітам,
А  ромашці  –  тиху  ніжність,
Скромну,  непомітну  свіжість.

Кожен  день  ромашка  біла
Сонця  промені  ловила,
І  росі  вона  раділа  -
Землю  вранці  та  поїла.

З  усіма  вона  дружила,
Із  травою  гомоніла.
Кожному  деньку  раділа,
І  прожити  ще  просила.

Якось  раз  ромашка  біла,
Як  завжди,  дощу  раділа,
Крапельки  лицем  ловила
Та  із  сонцем  говорила.  

 Враз  здивовано  застигла,
Диво  вгледіти  вже  встигла,
Що  світилося  красою  –
Кольоровою  дугою.

Синє,  жовте  та  червоне,
Кольорове  та  бездонне  -
Веселкова  ця  краса…
Є  й  в  природі  чудеса!

І  ромашкове  сердечко,  
Наче  затишне  гніздечко,
Враз  наповнилось  любов’ю…
І  красою,  і  здоров’ям

Ділиться  ромашка  з  нами…
І  цілющими  чаями,
Й  білизною  пелюсток,  
Й  ніжністю  своїх  квіток.

Простоту  символізує,
Радість  для  душі  дарує.
Має  вдачу  гарну  й  вроду  –
Чудо-витвір  у  природи…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830429
дата надходження 25.03.2019
дата закладки 25.03.2019


Елена Марс

Без боли… крепко взяв за руку

В  душе,  порой,  дитя  ещё,  
Хотя  -  годами  повзрослела.  
Но  годы  в  паспорте  -  не  с  счёт,  
Пока  мой  мир  не  черно  -  белый...  

Я  тьмы  ночной  ещё  страшусь,  
Боюсь  закрытого  пространства
И  злых  людей.  Вот  только  грусть
Зачем-то  пальцем  тычет  в  паспорт.  

Заткнись,  несчастная.  Уйди.  
Сама  прекрасно  понимаю,  
Что  страхи  детства  -  позади.  
Сегодня  жизнь  совсем  иная...

Боюсь  за  мать  и  за  детей.  
Боюсь  остаться  одинокой,  
Блуждая  по  миру  -  ничьей
И  лить  слезу  в  пустые  строки.  

Боюсь  серьёзно  заболеть,  
Хотя  беречь  себя  не  стану.  
Ведь  если  рядом  ходит  смерть,  
Она  -  итак  откроет  дверь.  
Прошу  лишь  быть  ко  мне  гуманной.

Чтоб  не  топталась  у  двери,  
Чтоб  ни  шагов  её,  ни  стука...  
Чтоб  увела  в  свой  вечный  мир  -
Внезапно,  дверь  мою  открыв,  
Без  боли...  крепко  взяв  за  руку.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828318
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 10.03.2019


Елена Марс

Молчу о том, что лгу себе порой

Молчу  о  том,  что  лгу  себе  порой,  
Что  очень  жду,  когда  опять  уеду.  
Разлук  и  встреч  так  много  за  спиной.  
Поверишь  ли?  -  сыта  я  этим  бредом.  
Молчу,  что  долгожданную  весну,  
На  дальние  края  не  променяла  б.  
Хотела  бы  -  в  своей  весны  плену
Остаться.  Как  её  мне  не  хватало
В  чужих  краях,  где  нет  таких  садов,  
Которые  бы  в  юность  возвращали.  
Душа  мне  не  подсказывает  слов,  
Чтоб  выразить  о  том  свои  печали.  
Молчу,  тая  на  сердце...  глубоко,  
Что  видится  ночами  мне  другое...  
Но  так  решил,  по  видимому,  Бог,  
А,  может  мы...  что  кровь,  от  крови  гои
Осталась  -  на  Востоке.  Изменить,  
Того,  о  чём  так  часто  сожалею,  
Нельзя.  Но  пуповина,  эта  нить  -
Туда  меня  зовёт!..  Мне  душу  греют  -
Кровиночки  желанные  мои!  
И  я  бы  променяла  всё  на  свете,  
Все  вёсны,  только  б  смех  услышать  -  их!  
Чтоб  руки  целовать  любимым  детям!  
Мне  грезится,  так  часто,  по  ночам,  
Что  вся  семья  -  и  ты,  и  дети  -  в  сборе,  
Но  я  молчу.  Менять  -  уже  не  нам,  
Того,  о  чём  бессмысленные  споры.  
Мне  горько,  что  я  лгу  себе  порой,
Что  лгу  тебе...  Но  тут  -  тот  самый  случай,  
Когда  необходимо  дать  покой
Обоим  нам,  чтоб  болью  не  измучить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828089
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 07.03.2019


Елена Марс

Відчуй зі мною

В  ріку  ступати,    в  чисту  воду,  
У  дощ,    під  впливом  літніх  чар  -
Це  надзвичайна  насолода...  
Це  неповторне  відчуття...  

Нехай  цілує  дощ  в  обличчя,  
Під  грому  відзвук,  вдалині.  
У  неба  погляд  таємничий,  
Але  не  боязно  мені.

Небесний  погляд  не  зупинить
Моїх  жіночих  сподівань...  
Я  тріумфую  в  ці  хвилини:
Зреклась  душа  розчарувань!  

В  мені  така  бентежна  радість,  
Якесь  значне  передчуття...  
Я  проживаю,  саме  зараз,  
Безцінну  мить  свого  життя!  

...  Летять  роки  птахами  в  вечір,  
Міліє  радості  ріка...
О,    доле,    вір  мені,  сердечна:
Щаслива  я  в  своїх  роках!  

Ти  чуєш  серця  мого  струни,  
В  моменти  радощів  п'янких?..
Я  ніби  п'ю  солодкий  трунок
Життєвих  радощів  простих...

Злилась  душа  моя  з  рікою
Й  відчула  сил  нових  прилив...  
...  Коханий  мій,    відчуй  зі  мною  
І  ти  цю  силу  почуттів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796111
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 19.02.2019


Елена Марс

Богом данная роль тебе - мать

Убывают  денёчки  морозные,  
На  исходе  зимы  кренделя.  
Скоро  в  бело  -  сиренево  -  розовый
Нарядится  родная  земля.  

Заскучали  по  солнцу  весеннему  
Полусонные  птички  в  садах.  
Скоро  весть  о  весны  возрождении
Зазвенит  в  молодых  ручейках.  

А  в  траве  луговой  малахитовой
Запестрят,  улыбаясь,  цветы.  
Эх,  весна  ты  моя  даровитая!  
Сколько  ласки  в  тебе,  чистоты!  

Вся  из  шёлка  тончайшего  соткана,  
Столько  нежности  божьей  в  тебе!..
Переполнена  звонкими  нотками,  
Будто  фея,  в  своем  волшебстве!  

Вся  ты  -  радость,  огонь,  вдохновение!
Вся  ты  -  музыка,  страсть,  благодать!  
Ты  на  землю  приносишь  -  рождение...
Богом  данная  роль  тебе  -  мать.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826034
дата надходження 19.02.2019
дата закладки 19.02.2019


Владимир Зозуля

Лирика поздних окон

[i]Небо…  еще  алеет…  
Зорька…  не  доцвела…  
В  божьей  оранжерее
Нет  ни  добра,  ни  зла,
И  лишь  светло  и  горько
Ты  говоришь  со  мной,
Время  –  вечерних  окон,
Чувство  –  судьбы  земной.[/i]
…………………..
…………
…..

Не  зажигайте  окна!
Вечер  продлится  пусть.
Не  зажигайте  окна!
Это  рождает  грусть.

В  зорьке  вечерней,  алой,
Что-то  такое  есть  –
Времени  вздох  усталый…
Чувства  прощальный  жест…  

Не  зажигайте  окна!
Не  говорите  –  нет.
Не  зажигайте  окна!
Не  отпускайте  свет.

Если  цвета  так  блёклы,
Если  неон  так  пуст,
Не  зажигайте  окна!
Не  затеняйте  чувств.

Чувство  оно  такое  –  
Было,  и  нет  его.
Время  оно  –  рекою,
Только  вот,  что  с  того,

Если  оно  не  помнит,
Если  оно  спешит,
Если  оно  не  полнит
Бездны  земной  души  –

Не  зажигайте  окна!  –
Что-то  кричит  во  мне.
Не  зажигайте  в  окнах,
То,  что  сойдёт  на  нет…

Окна  сгорят,  как  свечи,
Как  над  судьбой  звезда…
Время  –  
Не  бесконечно!
Чувство  –
Не  навсегда!
…………………….
……………..
…..

[i]Вечер.  Дома.  Квартиры.
Окна…  и  взгляд  мой  –  вскользь.  
Я  в  вашем  странном  мире
Только  случайный  гость.  

Вы  мне  зажгли  окошко…
Льётся  неона  ртуть…
……………………..
………
….

Горько?..    –  Совсем  немножко…
Грустно?..    –  Совсем  чуть-чуть…
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825503
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 18.02.2019


СОЛНЕЧНАЯ

НАШ БЛЮЗ… ( я читаю…)

Как  белоснежно  за  окном,
А  нам  с  тобою
Тепло  и  радостно  вдвоём
В  просторном  доме.
Мы  свечи  для  души  зажжем
И  сердца  струны
Настроем  на  одну  волну,
Всё  так  и  будет.
Мелодии  нежнейший  блюз
С  тобой  танцуем...
И  всех  проблем  растает  груз
Мы  их  забудем.
Ведь  нам  с  тобою  хорошо
И  это  правда,
А  завтра  снова  суета,
Но  это  -  завтра...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824314
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 07.02.2019


Елена Марс

Декабрь. Январь. Февраль. (цикл стихов - моих ощущений о зимних месяцах)

Декабрь

С  декабрем  мы,  обычно,  в  ладу.  
Декабрю  я  так  искренне  рада!..
Будто  чуда  какого-то  жду
Я  с  приходом  его  -  снегопада...  

Это  время  -  надежд,  новизны
И  картинок...  ушедшего  детства...  
Живописными  видятся  сны,  
Вдохновлённым  становится  сердце....

В  декабре  так  отрадно,  легко!  
В  нём  так  много  приятных  эмоций!  
Пусть  не  греет...  пускай  высоко,  
Но  и  солнце...  декабрьское  солнце

Улыбается  миру  в  мороз!  
Как  красива  такая  погода!..  
У  природы  -  особый  гипноз!..  
Разбирается  в  этом  природа...  

И  пускай  я  давно  не  дитя,  
И  уже  не  девчонка,  за  двадцать,  
Но  на  мир  этот  славный  глядя,  
Мне  так  хочется  петь  и  смеяться!  

И  на  санках  спускаться  с  горы,  
Не  боясь  оказаться  в  сугробе,  
Среди  шумной  такой  детворы...  
Лишь  декабрь  дать  мне  это  способен...  

Он  в  своём  волшебстве  -  бесподобен!

********

Январь

Январь  -  как  продолженье  декабря,  
Хотя  и  есть...  особые  различия...  
Суровей,  холодней  январский  взгляд  -
Таков  уже,  как  видимо,  обычай...  

Ветра  лихие  будто  бы  насквозь
Не  только  кожу  -  душу  пробирают!  
И  что-то  жизнерадостное  -  вскользь,  
Как  будто  в  сердце  что-то  угасает...  

Не  радуют  снежинки  за  окном,  
Они  уже  -  привычная  картина...  
Мы,  чем-то,  так  похожи,  с  январём...
Дела  у  нас  так  буднично  -  рутинны...  

И,  кажется,  что  нет  сему  конца,  
Как  будто  это  длиться  будет  -  вечно!  
И  как  не  жди  весну  ты  у  крыльца,  
Надежда  не  ускорит  эту  встречу.  

Но  ты  так  ждёшь,  хоть  знаешь,  наперёд,  
Что  чуда  ожидания  -  напрасны.  
Зима  -  не  лицемерна,  не  соврёт!..  
Февраль  ещё  торопится  на  "праздник"!

И  всё  это  приходится  терпеть,  
Но  я,  на  этом  празднике,  лишь  гостья...
Так,  всё  же,  лучше  всё  это  иметь...  
За  зимами  всегда  приходят  вёсны...

********

Февраль

С  февралем  мы  не  станем  друзьями.  
В  эту  пору...  так  часто  грущу...
Ни  мелодии  нет  между  нами,  
Ни  душевности  нет,  ни  чуть-чуть.  

Будто  пропасть  -  огромная  разность,  
С  февралём  мы...  И  я  никогда
Этих  улиц  седых  несуразность  
Не  приму...  И  небесная  гладь

Не  приносит  мне  светлых  эмоций...  
Холодны  её  сердце  и  длань...  
В  этом  страхе  -  не  встретиться  с  солнцем  -
Я,  как  будто,  похожа  на  лань...  

В  феврале,  на  душе,  ощущенье,  
Будто  старость  ничтожно  близка.  
Будто  -  впору  грехов  отпущенья
Попросить...  Но  во  мне  так  зыбка

Эта  вера...  И  кто  не  безгрешен  
В  этом  мире?..  В  нём  грех  -  на  грехе...  
Что  случиться  должно  -  неизбежно...  
Неизбежность  не  любит  прорех...  

От  меня  ничего  не  зависит.  
Я  -  песчинка  и  голос  мой  тих,  
Покотившийся  по  полу  бисер,  
Затерявшийся  в  благах  мирских...  

Хоть  живу  неприметно  и  скромно,  
Красоту  находя  -  в  простоте,  
Но  и  это  февраль,  так  упорно,  
Отбирает!..  Надежды  в  нём  нет!..  

Отчего  ты,  Февраль,  мою  душу
Погружаешь  во  мрак  пустоты?  
Мы  не  будем  друзьями  -  так  лучше...  
Я  не  вижу  в  тебе  красоты...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824478
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 07.02.2019


Ярослав К.

Не минуле

Не  кажи,  що  минуле  примарилось  нам,
Я  ніколи  у  це  не  повірю.
Що  не  наше  то  щастя,  не  наша  весна
Закружляла  в  бурхливому  вирі.

Що  не  ми  на  світлинах,  що  то  була  гра,
Про  яку  неприємно  згадати.
І  про  що  шепотіла,  забути  пора  -
Сентименти  малого  дитяти.

Що  ти  інша  давно,  не  така,  як  колись,
А  зустрілися  ми  випадково.
Що  емоції  безповоротньо  вляглись,
І  ми  більш  не  побачимось  знову.

Що  тривожу  я  спогади,  не  дорікай,
Бо,  мовляв,  вже  навічно  поснули.
А  мої  -  такі  свіжі.  То  ж,  мила,  ти  знай,
Це  теперішній  час,  не  минуле!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823987
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 05.02.2019


Ярослав К.

Не минуле

Не  кажи,  що  минуле  примарилось  нам,
Я  ніколи  у  це  не  повірю.
Що  не  наше  то  щастя,  не  наша  весна
Закружляла  в  бурхливому  вирі.

Що  не  ми  на  світлинах,  що  то  була  гра,
Про  яку  неприємно  згадати.
І  про  що  шепотіла,  забути  пора  -
Сентименти  малого  дитяти.

Що  ти  інша  давно,  не  така,  як  колись,
А  зустрілися  ми  випадково.
Що  емоції  безповоротньо  вляглись,
І  ми  більш  не  побачимось  знову.

Що  тривожу  я  спогади,  не  дорікай,
Бо,  мовляв,  вже  навічно  поснули.
А  мої  -  такі  свіжі.  То  ж,  мила,  ти  знай,
Це  теперішній  час,  не  минуле!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823987
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 05.02.2019


Елена Марс

Слушаю - сердце

Что  в  том  плохого  -  порой,  ни  о  чём,  помолчать,  
В  час,  где  так  много  пустой  болтовни  красноречий?..  
Шум  суеты  тишину  безвозвратно  калечит,  
Ту  тишину,  от  которой  в  душе  -  благодать....

Некую  тайну,  в  которой  рождается  мысль,  
То  вдохновенье,  где  сущность  укутана  в  строки...  
Может  и  нет  в  том  какого-то  толку  и  проку,  
Если  наивность  души  устремляется  ввысь...  

Думать  об  этом  -  так  глупо!    Зачем?..  Не  хочу.  
Слушаю  -  сердце...  А  всё  остальное  -  не  важно.  
Сердцу  известно:  душа  мне  досталась  -  бумажной,  
Тихой,  мечтательной...  Может  и  птичьей  чуть-чуть.

Пусть...  не  Марина  Цветаева  -  божий  цветок.  
Я  никогда  не  пыталась  быть  с  кем-то  похожей.  
Просто  пишу  свои  мысли,  где  чувства  -  итожу...  
Мир  моей  музыки  -  словно  свободы  глоток.

Рада,  коль  чьей-то  душой  постигается  мысль,  
Чьей-то  далёкой  и  близкой,  как  я  -  молчаливой.  
Если  она  обретает,  со  мной,  мою  высь  -
Я  обретаю  себя,  на  мгновенье,  счастливой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824016
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Владимир Зозуля

Вернуться к тебе

В  тёмном  небе  твоих  ресниц
Звёзды  влажной  печали  блещут…

Я  вернусь,  чтоб  склонится  ниц
Перед  первой  из  лучших  женщин.

Я  вернусь,  не  печалься,  верь  –
Расставание  нам  приснилось.
Верь  во  благость  земных  потерь
И  в  разлук  –  неземную  милость.

Я  поверил  бы  в  это  сам,
Но  теперь  уже  слишком  поздно.
На  щеке  у  тебя  роса,
Я  бегу  по  ней  взглядом  босым…

И  пускай  невозвратен  путь,  
Я  вернусь,  сцеловать  –  склониться,
В  этих  рос  –  золотую  смуть,
Эти  капли  звёзд  на  ресницах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821456
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 03.02.2019


Владимир Зозуля

Спасибо Вам

Спасибо  Вам,  далёкая...  Спасибо
За  то,  что  есть…  за  то,  что  где-то  там…  
За  то,  что  чувство  не  песок,  но  зыбко,
И  то,  что  грусть  не  слёзы,  а  вода;  

И  что  для  нас  –  ни  встреч,  ни  расставаний,
А  полный  мир  так  окаянно  пуст,
Что  мне  легко  внимать  –  на  расстояньи  -
Смятению  и  грусти  Ваших  чувств.  

Печаль  и  нежность,  строчек  птичью  стаю,
И  улиц  тишину,  и  моря  шум...
Вы  пишете  ему,  а  я  –  читаю…
Вы  ждёте  от  него,  и  я  –  пишу…  

То  –  крылья  слов.  Вот  снова  взмах.  И  снова...  
Но,  боже  мой,  какая  высота!
Какая  блажь,  какая  благость  слова,
Блаженства  –  боль,  и  крика  –  немота.
                   .....


Вдохновение  отсюда  -  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823631

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823945
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Ірина Кохан

Не зима (від Ван Гога)

Не  зима  у  душі,
не  зима  за  вікном  -  
просто  біло.
Закодовані  інеєм  
сплять  в  потойбіччі
міста,
Між  собою  нявчать
світлофори  з  очима
кота
І  за  пазухи  скверів
крадуться  сніжинки
несміло.

Не  зима  ув  очах,
не  зима  поміж  зір  -  
сни  на  віях.
Уздовж  вигинів  вулиць
рясніють  молочні
снопи,
Місяць  тане  і  медом
стікає  у  відтиск
стопи
Босоногої  казки,
що  нишком  блукає  
у  мріях.

Не  зима  у  словах,
не  зима  у  думках.
Пеленою,
Мов  корсетом
весільної  сукні  обвиті
сади,
Срібнодзвонні  рулади
нечутно  пливуть
в  нікуди,
Від  Ван  Гога  шибки.
Так  буває  лише
Незимою...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820884
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 02.02.2019


Ярослав К.

Засуджені до страти

Села,  села...  кинуті  хати,
Ніби  хан  пройшовся  тут  війною.
Здичавілі  нявкають  коти
І  "киць-киць"  обходять  стороною.

Нудиться  криниця  без  води,
Під  калину  тулиться  кудлату.
Невідомо  вже,  ведуть  куди
Залишки  радянського  асфальту.

По  пустих  сараях  вітру  свист,
Що  й  не  відрізниш  хліва  від  хати.
У  полон  взяв  села  терорист,
Та  нема  кому  їх  захищати.

Зграєю  звиваються  круки,
Де  була  колись  колгоспна  стайня  -
В  вікнах  повибивані  шибки,
Глина  осипається  остання...

Скільки  ж  тут  родючої  землі...
А  чия?  Нема  кого  спитати.
Бо  давно,  хто  жив  у  цим  селі,
По  шпаківнях  всаджені  "за  ґрати."

Села,  як  вам  стати  у  весь  ріст?
Ви,  немов  на  милицях  солдати,
Змучені  заручники  у  міст,
Вироком  засуджені  до  страти.

Ох,  село...  зруйновані  хати...
Нашого  народу  ти  колиска.
Шкода,  що  невидимі  кати
Під  твоїм  життям  підводять  риску.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823842
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Елена Марс

Когда минорной тягостью надломлен


Когда  минорной  тягостью  надломлен,  
Когда  душа  не  тянется  в  полёт  -
Приятно  осознать,  что  кто-то  помнит,  
И  верит,  и  надеется,  и  ждёт...  

И  ты  в  себе  опять  находишь  силы,  
(Души  далёкой  светом  окрылён)  
И  снова  мир  становится  красивым,  
И  сердце  -  с  жизнью  снова  в  унисон...

И  вновь  мажорность  ноток,  на  страницы,  
Прольёт  -  весны  проснувшийся  напев!..
...  Так  радостно  душе  преобразиться,  
Гуляя  по  лирической  тропе...

Пусть  снова  строки  (сердца  разговоры)  
Несут  в  себе  -  надежды  новизну!..  
...  Зима  уйдёт,  забрав  свои  миноры,  
Не  вечно  сердцу  быть  в  её  плену.  

.......

Коль  ведает  душа,  что  кто-то  помнит
И  музыке  твоей  наивной  рад,  
Подавленность,  которой  был  надломлен,  
Уносят  в  даль  размытую  ветра..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823629
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 01.02.2019


Елена Марс

Я внемлю вашу глубь - на расстоянии

Спасибо  вам,  за  ваши  откровенья...  
Изнанка  -  это  светлая  душа...  
Я  снова,  с  нежным  чувством  восхищенья,  
Вдыхаю  вас,  по  капле,  не  спеша...  

От  каждого  трепещущего  слова,  
От  каждой  упоительной  строки,  
Где  нет  испепеляющего  злого  -
Идёт  тепло...  и  сердца,  и  руки...  

Мне  горечь  ваших  строчек  -  не  отрава.  
В  них  благость  и  проклятье  -  в  унисон...  
Увы,  мне  Бог  не  дал  такого  права
(И  есть  ли  в  том  какой  нибудь  резон)  

Прочувствовать  -  вживую  вашу  душу,  
Тепло  руки  и  сердца  страстный  стук,  
Немыслимое...  нечто...  не  разрушив,  
Мой  близкий  и...  такой  далёкий  друг...  

Я  внемлю  вашу  глубь  -  на  расстояньи,  
С  тем  чувством,  будто  всё  это  -  во  мне...  
Радею,  что  ни  встреч,  ни  расставаний
Не  будет.  Обожанье...  в  глубине

Души  моей  пусть  к  вам  пылает  -  вечно...  
И  я  -  строкой  в  глубинность  ваших  строк
Лечу,  пересекая  Путь  ваш  Млечный,  
Минуя  все  пути  земных  дорог...


29.10.2018.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823631
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 01.02.2019


Олена Жежук

… де тиша

[b][i]Зимове    мрево.    Холодно.  Стоять
Оголені    й    обвітрені    дерева.
Хай  спить  земна  вчорашня    благодать  -  
Мені  б  туди,    
                                   де  тиша  кришталева.

Мені  б  туди,  де  сосни  небо  п’ють,
Де  місяць  стежку  вказує  до  хати,
Де  хочеться  про  всіх  і  все  забуть,  
Де  сам  –    
                             та  не  самотністю  обнятий.

І  з  янголом    поезію    читать,  
У  сутінках  тепло  відчуть  у  серці.
В  самотності    з  собою  помовчать  -  
Знайти    себе    
                           у  справжності      відвертій...
[/i][color="#1608d1"][/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822981
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Ярослав К.

Навіяло

Навіяло  холоду  в  душу,
Сніжить  і  сніжить  заметіль,
І  скільки  його  не  обтрушуй  -
Він  знову  летить  звідусіль...

Насипало  на  підвіконня,
І  льодом  покрилося  скло...
Свої  прикладу  я  долоні,
Пожертвую  власне  тепло,

Щоб  видно  було,  ну,  хоч  трішки
По  снігу  бруківкою  шлях,
Якою,  сковзаючись,  пішки
Йде  та,  що  приходить  у  снах...


Фото  з  інтернету

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822864
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Елена Марс

Одиночество

Вдохновенно  порой  одиночество,  
В  нём  моментов  хороших  полно.  
Но  всё  чаще  зову  его  -  сволочью.  
Не  комфортным  вдруг  стало  оно.  

........


Наблюдаю  за  псиной  стареющей,  
Ожидающей  ласки,  тепла...  
Неприятное,  в  общем-то,  зрелище.  
Жизнь  дворняги  тосклива  и  зла.  

И  такое  в  душе  ощущение,  
Будто  родственны  -  псина  и  я,  
Если  ищут  тепла  -  как  спасения,  
И  собачья  душа,  и  моя.  

А  вокруг  -  тишина  одиночества,  
Как  холодная  мрачная  вязь.  
Будто  что-то  хорошее  -  клочьями
Разлетелось,  в  ничто  превратясь.  

Не  собраться  с  тяжёлыми  мыслями,  
Что-то  каменным  стало  внутри...  
Схоронила  зима  за  кулисами
От  меня  жизнерадостный  мир.  

Этот  мир,  такой  светлый  и  песенный,  
Незаметно  куда-то  исчез.  
Что-то  есть  в  одиночестве  мерзкое,  
Коль  не  видится  в  нём  интерес.  

Коль  себя  ощущаешь  потерянной,  
Постаревшей...  Внутри...  не  горит.  
Отторгаю  безудержность  времени,
Ненавидя  души  пустыри.  

Одиночество,  всё-таки,  странное...  
В  нём  моментов  хороших  полно,  
Но  с  годами  всё  больше  -  туманами
Переполнено  стало  оно.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822697
дата надходження 25.01.2019
дата закладки 26.01.2019


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 13.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 12.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 11.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 11.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 09.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 09.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 09.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 08.11.2018


Ярослав К.

Недописані вірші

Блукають  містом  сірі  пальта,
І  небо  лине  до  землі,
Обійми  мерзлого  асфальту
Йому,  здається,  замалі...

А  він  блищить...  Не  від  вологи  -
Сьогодні  не  було  дощів,
А  вкрили  блискітки  дороги
Від  недописаних  віршів,

Які  не  стали  діамантом,
Які  розбились  на  шматки,
Які  не  склав  до  купи  автор
І  у  рядки,  і  у  думки.

А  може,  автора  то  сльози,
І  так  тому  асфальт  блищить,
Вони  застигли  на  морозі
Та  віддзеркалюють  блакить...

Кому  уламки?  "Ні,  не  треба  -
В  руках  розтане  льод  умить!.."
Вони  потрібні  лише  небу,
Щоб  в  зорі  їх  перетворить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 08.11.2018


Наташа Марос

РУБИНОВО…

Недовольна  я  стихами  прошлыми  -
Скудное  словесное  меню...
Жалко  будет,  если  я  об  осени,
Позолоте,  уходящей  просини,
Больше  ничего  не  сочиню...

Холодеет  воздух,  за  туманами,
Словно  в  тёплой  шали  пуховой,
Листья,  пожелтевшие  заранее,
Плачут  окровавленными  ранами  -
Я  по  ним  спешу  к  себе  домой...

Зажжена  кудрявою  рябиною,
Сада  красно-жёлтая  листва...
Если  на  закате  всё  рубиново,
Мечен  лес  горелой  половиною,
Значит,  холод  там  уже  бывал...

                 -                  -                  -


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809944
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 15.10.2018


Ярослав К.

…обійняти

Немає  гіршого,  коли
Образиш  милу  ненавмисно...
А  серце  крається,  болить,
Йому  у  грудях  ніби  тісно.

Десь  поза  зоною  вже  сміх,
"Пробач..."  -  у  мертву    порожнечу...
І  найобтяжливіше  з  лих
Нахабно  всілося  на  плечі...

Та  й  що  -  римовані  рядки?
Лиш  жаль,  одягнений  у  шати...
Якби  ж...  на  відстані  руки...
Тоді  все  просто  -  обійняти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806935
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 09.10.2018


Протоієрей Роман

Запах віршів

Вірші,  мов  трави,  мають  запах,
Свій  неповторний  аромат,
В  одних  спочинеш,  наче  в  маках,
Немов  забрів  у  райський  сад.

А  інші  -  мають  гострий  трунок,
Наче  полин  чи  сон-трава,
І  в  тих  знайдеш  собі  притулок,
Коли  гнітить  тебе  журба.

Є,  вкриті  ранньою  росою,
Мов  ті  волошки  польові,
А  є  вірші,  що  пахнуть  кров’ю,
Мов  прокляті,  мов  неживі.

В  них  влита  заздрощів  отрута,
І  дар  любові  в  них  згаса,
І  кличе  рвати  честі  пута
Їх  Люциферова  краса!

Вони  —  породження  химери,
Над  ними  чорна  благодать,
І  ікла  хижої  пантери
Із  них  безжалісно  стирчать.

В  них  заклики  немилосердні,
Мов  у  долоні  ті  гвіздки,
І  б’ють,  як  черги  кулеметні,
На  площі  в  натовп  їх  рядки!

І  кожен  геній  свого  часу
Зміїний  зазнає  укус...
Та  горе  тому  віршомазу,
Що  розпалив  вогонь  спокус!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804733
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 29.08.2018


Елена Марс

Яблоки рассыпаны в саду

Яблоки  рассыпаны  в  саду,  
Алые  -  как  солнце  на  закате.  
Август  робко  прячет  наготу,  
В  травах  не  покошенных  примятых,  
Вымытых  заботливо  росой,  
Свежих,  будто  утра  дождевые!  
В  сад,  проснувшись,  я  иду  босой...  
Где  вы,  мои  солнца  наливные?  
Как  бы  вы  ни  кутались  в  траве  -
Спрячешь  ли  от  глаз  такую  алость?..  
Ах,  какая  яркость!  Вот  и  ветвь,  
Кажется...  над  вами  посмеялась...
Зря  ли  разродилась?..  Зря  ли  я  
Так  хотела  мякоти  медовой?..  
Спелость  лета  алая  моя,  
Маленькие  солнца  -  на  ладонях...

Август,  на  прощанье,  дарит  мне
Сладость  убегающего  лета...  
Я  ему  -  души  своей,  взамен,  
Строки,  переполненные  светом.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804540
дата надходження 27.08.2018
дата закладки 27.08.2018


Протоієрей Роман

Біжать струмки з ущелин гомінливі…

Біжать  струмки  з  ущелин  гомінливі,
Туман,  мов  шаль,  долину  повиває...
Наші  гріхи  здаються  більш  жахливі,
Коли  хтось  інший  ними  согрішає!

Не  бачимо  себе  ми  безталанних,
Мов  штучні  за  вітриною  букети,
І  фарбами  гріхів,  нам  притаманних,
Малюємо  лишень  чужі  портрети!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804380
дата надходження 25.08.2018
дата закладки 26.08.2018


Ярослав К.

Открыться незнакомцу

Не  секрет,  что  у  многих  бывает  минута,
Когда  сердце  змеёй  обвивает  тоска.
И  так  хочется  просто  открыться  кому-то,
Чтобы  нЕ  была  рана,  как  ров,  глубока.

Откровенничать  надо,  казалось  бы,  дома...
Но  не  всё,  к  сожалению,  сразу  поймут.
Потому  и  несём  человеку  чужому
Накопившуюся  непонятную  муть.

Собеседник  случайный  покой  не  нарушит,
И  вопросов  навязчивых  нам  не  задаст,
Не  полезет  с  советом  в  бурлящую  душу,
Так  как  он  незнакомец,  то  И  не  предаст.

Потому  и  в  стихах  мы  бежим  открываться,
Ведь  поэзия  наша  -  по  сути,  дневник.
А  количество  отзывов,  два  или  двадцать,
Говорят  нам,  что  кто-то,  хоть  чуточку  вник

В  те  проблемы,  которыми  делится  автор,
Что  читатель  прочувствовал  нашу  беду.
Благодарствую  всем,  не  сегодня  -  так  завтра
На  страницу  к  кому-то  я  тоже  зайду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802655
дата надходження 10.08.2018
дата закладки 20.08.2018


Протоієрей Роман

В уме вращается Иисусова молитва…

Всё  рано,  или  поздно  возвращается,
В  уме  вращается  Иисусова  молитва... 
Всё  реже  двери  Рая  растворяются,
Всё  больше  в  чистом  небе  птиц  убито!

Всё  ближе  ад  и  тьма,  в  глазах  всё  глубже 
Прохожих  и  сидящих  за  рулём!
Упали  звёзды  в  городские  лужи,
Похоже,  там  останутся  и  днём... 

Хоть  кто-то  кается,  хоть  в  ком-то  ещё  битва, 
И  не  упала  белая  хоругвь,
В  уме  вращается  Иисусова  молитва  -
Не  оставляй  меня,  Надежда,  приголубь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803413
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 18.08.2018


Евгений Познанский

СДЕЛАЛ АВГУСТ БУКЕТ

Сделал  август  букет      из  прохладных  ночей
И  из  полдней,  вскипающих  зноем,
Сделал  август  букет  из  зеленых  ветвей
И  листвы  с  молодой  желтизною.

Сделал  август  букет  из  багровых  лучей
Остывающих,  пышных  закатов,
И  из  молний  крылатых  и  синих  огней  ,
Из  заливистых,  гулких  раскатов.

Даже  яблоки  август  добавил  в  букет
Украшения  лучшие  сада,
И  чтоб  шёл  от  букета  искрящийся  свет
Он  осыпал  его  звездопадом.

Завернуть  в  целлофан    этот  чудо-букет
Не  пытается  август-цветочник.
Он  его  завернул,  это  знает  весь  свет,
В  синий  бархат  небес  своей  ночи.

Август  думает,  ждёт,  день  проходит  за  днём:
Не  отвергнет  букет?    не  отбросит?
И  уткнулась  в  букет  заалевшим  лицом,
Прижимая  к  груди  его  осень.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803473
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 18.08.2018


Елена Марс

Ещё одно лето

Вот  и  август,  прощаясь  со  мной,  
Растворится  в  дали  бирюзовой...  
Только  сердце  ещё  не  готово
Повстречаться  с  осенней  порой.
В  этом  царстве  холодных  дождей
Неуютно  мне,    зябко,    уныло.  
Разрушительна  осени  сила,  
Для  души  вдохновенной  моей.  
Мне  не  в  радость  осенняя  хмарь.  
Мне  грустна  красота  листопада,  
Будто  злобное  что-то  во  взгляде  
Медной  стервы!..  Кладёт  на  алтарь
И  сжигает  листву  на  костре  -
Словно  годы!..  Кратчают  рассветы...
Разлетается  пепельным  ветром,  
Умирая  на  смертном  одре,
Бренной  жизни  
ещё  одно  
лето...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803296
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 17.08.2018


Елена Марс

Где-то небо рыдало весь вечер

Где-то  небо  рыдало  весь  вечер.  
Кто-то  грусть  укрывая  зонтом
Сам  себе,    молчаливо,  перечил,  
Не  давая  душе  нагишом
Станцевать,  в  этот  миг,  откровенно,  
О  любви  запоздалой  своей,
Растревожевшей  душу  и  вены.  
И  жалей  ты  себя,    не  жалей...  

И  никто,  никогда,    в  этом  мире,  
Безразличному  к  доле  чужой,  
Не  открыл  бы  тропу  к  перемирью,  
Где  б  поладили  разум  с  душой.  
Только  ливень,  союзник  холодный,  
Человеческим  тёплым  слезам
Создавал,  так  удачно,  погоду,  
Будто  тайну  делил  пополам.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803190
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Елена Марс

Судьбоносные тропы - красивые

Для  неё  этот  дом  на  окраине,  
Позабытого  Богом  села  -
Как  убежище  некое  тайное.  
С  ним  судьба  её  душу  свела.  
Там  уютно  и  веет  спокойствием.  
В  этом  доме  раздета  душа  -
Как  деревья,    раздетые  осенью.  
Так  свободно  в  тех  стенах  дышать!..  
Там  не  плачется  ей  о  потерянном,  
Там  не  ноет  душа  от  тоски,  
Ведь  судьбой  ещё  столько  отмеряно!..  
И  хотя  серебрятся  виски  -
Не  годами,    не  датами  в  паспорте
Исчисляется  возраст  души.  
Иногда  просто  хочется  спрятаться,  
Чтоб  душа  отдохнула  в  тиши...
Эта  пристань,  в  селе,  на  окраине  -
Это  то,    что  ей  нужно  порой.  
Там  закат  покоряет  признанием:
Сокровенному  нужен  покой.  
И  душа,  с  обновлёнными  силами,  
Молодеет  как  будто  бы  в  нём.  
Судьбоносные  тропы  -  красивые,  
Коль  её  привели  в  этот  дом.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803043
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018


Елена Марс

Так бывает

Не  пугайся,    когда  умолкает
Эта  птица,    которую  любишь.  
У  неё  ведь  судьба  непростая,  
Но  за  это  её  не  осудишь.  

Так  бывает,    когда  не  поётся.
Так  бывает  -  в  дождливые  будни,  
Коль  за  тучами  прячется  солнце.  
Только  всё  ещё,    всё  ещё  будет...  

Неожиданно...  Может  сегодня
Ты  услышишь  душевное  пенье.  
Переполнится  песнями  полдень
И  пробудится  в  сердце  волненье!..

Не  тревожься!    Она  встрепенётся!  
Просто  времени  дай  ей  немного...  
Ты  ведь  знаешь:  и  птицы,    и  солнце
Устают,    в  бесконечных  дорогах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803041
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018


НАДЕЖДА М.

У нас з тобою тільки п*ять хвилин

Друкується  повторно  із  змінами.
---------------------------------------
Я  цей  вокзал  ніколи  не  забуду.
Щасливим  був  той  незабутній  час...
Цю  круговерть  я  пам"ятаю:  квіти,  люди...
Тепер  згадаю  дещо  і  про  нас.

У  нас  з  тобою  тільки  п"ять  хвилин
Душа  чомусь  в    неспокої,  в  тривозі..
Так  невблаганний  зараз  часоплин.
Тупцюється  розлука  на  дорозі...

Чом  доля  невмолима  так  для  нас?.
Та  що  сказать,  що  сумувати  буду?
Чи  обмілів    потрібних  слів  запас?
Невже  колись  піддасться  все  осуду?

А  очі  в  очі,  тут    би  пару  слів..
Грайливий  вітер  розкида  волосся,
А  ти  сказать  їх  так  і  не  зумів.
І  вітер  занімів,  мені  здалося...

І  запекла  щоку  гірка    сльоза.
Останній  поцілунок  в  спраглі  губи.
(Запахла  квітів  вранішня  роса...)
На  хвильку  пригорнув  і  приголубив...

З  тих  пір  пройшло  немало  літ  і  зим,
Чомусь  весь  час  оце  перед  очима.
А  той  вокзал    неначе  став  глухим,
А  зустріч  десь  розтала  за  плечима..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802778
дата надходження 11.08.2018
дата закладки 11.08.2018


Протоієрей Роман

Як пахнуть ружі білолиці, коли цілують їх вуста!. .

Як  пахнуть  ружі  білолиці,  
Коли  цілують  їх  вуста!..
Душа  марніє  наодинці,
Коли  немає  в  ній  Христа!  

Це  важко  іноді  збагнути  
І,  певно,  не  лишень  мені  -
Шукають  люди  себе  всюди,
Та  тільки  не  в  самих  собі!

Але  чому  б  не  постаратись
Насамперед  себе  збагнуть?
Можливо,  страшно  нам  дізнатись,
Що  в  нас  чудовиська  живуть?

І  ми  видовища  шукаєм,  
І  схильні  всі  до  забобон,
І  все  смартфони  ми  міняєм,
І  мріємо  про  закордон...

Бо  самі  ми  собі  чужинці,
І,  певно,  відповідь  проста  -
Душа  марніє  наодинці,
Коли  немає  в  ній  Христа!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802800
дата надходження 11.08.2018
дата закладки 11.08.2018


Евгений Познанский

ПРИХОДИЛИ АНГЕЛЫ

(Репортаж  в  стихах)
Это  праздник  истины!    Духом  жив  народ!
Приходили  Ангелы  к  нам  на  крестный  ход.
Шаловливо  прятались  в  зелени  ветвей
Любовались  Ангелы  сверху  на  людей.
Сотни  тысяч  праведных  веру  сберегли!
Сотни  тысяч  праздновать  в  этот  день  пришли
К  той  горе,  где  каменный  стал  Владимир  Князь.
Ликовали  Ангелы,    весело  кружась.
Буковинцев  говоры,  харьковская  речь,
Приходили  Ангелы  христиан  беречь.
Крестоходцев  маленьких  на  плечах  отцов
Целовали  Ангелы  без  ненужных  слов,
Подрастут  и  истину  тоже  защитят,
И  ласкали  Ангелы  тихо  ангелят.
Чтоб  людей  не  мучила  летняя  жара  
Прилетали  Ангелы  ветерком  с  Днепра,
Закрывали  солнышко  тучкой    небольшой,
Вдаль  прогнали  облако  с  новою  грозой.
Древними  молитвами    Киев  оглашен.
Может  с  нами  Ангелы  пели  в  унисон?
И  по  старым  улицам  шла  людей  волна.
Нет,  недаром    Родина  наша  крещена!
Веру  Православную  сохранит  народ!
Приходили  Ангелы  к  нам  на  крестный  ход!
27.  07.  2018.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801017
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 27.07.2018


Протоієрей Роман

Стихи неизъяснимы!. .

Стихи  неизъяснимы,  это  -  Дар  Небес,
Их  посылают  не  уму,  а  сердцу.
К  поэзии  тем  выше  интерес,
Чем  заповеднее  она  имеет  дверцу!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800472
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 25.07.2018


rutzt

Біляве сонце. Горобці і гомін.

Біляве  сонце.  Горобці  і  гомін.
Захований  у  плющ  старенький  пліт.
Кудлата  хмарка  всілася  на  комин
І  більш  не  хоче  бігти  за  крайсвіт.
З  вікна  варенням  тягне  полуничним.
Голосять  півні  –  справжні  королі,
Й  здається,  наче  буде  літо  вічним,
А  осені  немає  взагалі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799215
дата надходження 13.07.2018
дата закладки 14.07.2018


Протоієрей Роман

Все видиме є тимчасовим!. .

Не  тіштесь  голосом  чудовим,    
Або  обличчям  симпатичним  -
Все  видиме  є  тимчасовим,
А  все  невидиме  є  вічним!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799021
дата надходження 12.07.2018
дата закладки 12.07.2018


Ганна Верес

Торжествує душа

Торжествує  душа,
П’є  енергію  сонячних  ранків,
І  вже  я  не  чужа
Цьому  світу  і  вічній  красі.
Вип’ю  кварту  води
Із  криниці  –  природного  збанку,
Й  заходжуся  ходить
По  холодній  траві  у  росі.

Серце  змінює  ритм  –
І  чеканить  життєві  частоти,
Синь  чарує  згори  –
Вимальовує  пензликом  даль.
І  біжать  табуном
Мої  роки  в  далекі  висоти,
Де  звучить  метроном
Й  стежку  зоряну  тихо  гойда.
3.05.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798976
дата надходження 11.07.2018
дата закладки 12.07.2018


Ярослав К.

Полоска света

Прости  меня,  Господи,  грешен...
Живу  я,  уставы  круша...
В  сознаньи  и  совести  бреши,
Страдает,  томится  душа...

Судил  да  рядил  я  сектантов,
В  аду  их  всех  видел,  а  сам...
Мне  ангел  чуть  слышно:  "А  сам-то
Дорогу  забыл  к  небесам?"

Не  зря  говорится,  кто  судит,
И  мнит  себя  лучше  других  -
В  таком  же  грехе  скоро  будет,
От  взлёта  к  паденью  -  лишь  миг.

Ползу  я  к  Тебе  еле-еле,
Колени  касаются  дна,
И  всё  же,  в  потёмках  тоннеля
Полосочка  света  видна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798852
дата надходження 10.07.2018
дата закладки 10.07.2018


Любов Іванова

Загубились у покосах молоді літа

[b][color="#951dad"]Загубились  у  покосах  молоді  літа,
Вплела  стрічку  у  волосся  осінь  золота.
Десь  надія  моя  в"ється    в  віршах  поміж    рим
І  природою  кладеться  на  обличчя  грим.

І  у  дзеркалі  я  бачу    вже  не  ті  вуста
А  у  посмішку  закралась  долі  гіркота.
Покриває    мої  скроні  срібна  заметіль,
Ніби  й  далі  йде  дорога,  а  не  та  вже  ціль.

Те,  що  в  дзеркалі  я  бачу,  все  не  до  смаку,
А  було  ж  -  коня  спиняла    на  усім  скаку
Але  падати  у  відчай  не  погоджусь  я,
По  весні  ще  хочу  слухать  співи  солов"я.

Я  покосами  густими    в  далечінь  піду.
Може  десь  там  поміж  ними  молодість  знайду.
Ну  то  й  що,  усе  міняє  невблаганній  час
Та  ще  хочу  я  кохати,  як  у  перший  раз...[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775146
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 06.07.2018


Фея Світла

Без вас…

[i]За  твором  Інни  Рубан  -  Оленіч  "Сенс  в  житті"http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795903#com3608017
[/i]


[youtube]https://youtu.be/gbquzBRSBow[/youtube]
[i][b]Без  вашого  кохання  день  імлиться
і  біль  в  моєму  серці  увесь  час,    
мені  б  до  вас  душею  притулитись  –.
люблю  вас!  Як  же  я  кохаю  вас! 

Листи  палкі  щоденно  я  писала,
згорала  в  кожнім  слові  вся  до  тла,
свою вкладала  душу  і  чекала, 
та  відповідь  жорстокою  була.

Не  рівня  вам  і  вчена  -  мала  б  бути,
щоб  у  панянку  закохався  пан.
Сказав  суворо,  щоб  його  забути,
бо  ця  любов  –  уява  і  дурман.

Сльозами  вмилось  серденько  гіркими
та  розлилось  солоне  море  сліз.                                                              
Втопилось  горе  й  почуття  раниме,
та...  загоївсь  на  серденьку  поріз.

Колишуть  хвилі  в  морі  сонце  ясне,       
вогонь  любові  в  серці  не  погас.
Кохаю  знову  і  життя  прекрасне,
та  в  ньому  –  вже  немає,  пане  вас...[/i]

[/b]



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798088
дата надходження 04.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Ганна Верес

Моїх дідів і прадідів земля!

Розпахлось  літо  м’ятою  п’янкою,
Духмяним  квітом  липа  відцвіла,
Не  знала  я  краси  іще  такої,
Що  змалечку  у  світ  мене  вела.

А  там  ставок  застиг  у  сивих  лозах,
Срібляста  повінь  розтопила  яр,
Й  життя  сільського  неймовірна  проза,
Та  особлива,  в  кожного  своя.

І  вечорів  казкова  зоряниця
Нову  надію  щедро  посила.
П’янить  колосся  жита  і  пшениці,
Що  підступили  близько  до  села.

Хвилює  серце    пісня  солов’їна,
Саме  вона  любов  і  дух  зціля  –
То  все  моя  красуня  Україна  –
Моїх  дідів  і  прадідів  земля!
6.07.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798221
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Ярослав К.

Перезагрузка

Всё  чаще  так  хочется  просто,
Одевшись  легко  и  неброско,
Средь  ёлочек  детского  роста
По  парку  пройтись,  не  спеша,
Вальяжно  по  тропам-подмосткам
(как  ходят  за  премией  Оскар),
Смакуя  глоточками  воздух  -
Пускай  отдыхает  душа.

Дорожек  лихие  зигзаги...
Как  в  жизни:  то  пни,  то  коряги  -
Одна  за  другой  передряги,
Но  выход,  конечно  же,  есть  -
Ещё  не  досказана  сага.
В  режиме  степенного  шага
Пытаюсь  уйти  от  напряга,
И  думаю,  где  бы  присесть...

Сегодня  безлюдно  и  пусто,
На  сердце  немножечко  грустно...
Я  выскочил,  видно,  из  русла
И  бьюсь,  словно  рыба  об  лёд.
На  этой  тропинке  мне  узко.
Нужна,  чтобы  не  было  тускло,
Мозгам  моим  перезагрузка,
А  то  уже  дым  аж  идёт.

Так  жизнь  незаметно  несётся...
Ольха  от  усталости  гнётся,
И  свет  проникает  от  солнца
Сквозь  листья  на  спинку  скамьи.
Ну,  если  уж  лучик  пробьётся,
То  мы  и  подавно,  прорвёмся,
Утихнут  фонтаны  эмоций,
И  сгинут  тревоги  мои.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796692
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 27.06.2018


Протоієрей Роман

Верните городу мечту

Авторская  песня


Чернобыльской  катастрофе  1986  года  посвящается 

Верните  городу  мечту,
Какой  она  была  в  разгаре,
Вокзалам  –  раннюю  тоску,
И  дали,  если  можно,  дали.

Верните  площадям  детей!
Смешных,  с  коленками  в  зелёнке,
И  матерей,  и  матерей,
Заштопавших  их  рубашонки.

Верните  церковь,  старика
С  протянутой,  как  ветвь,  рукою,
Верните  даже  дурака  – 
Я  с  ним  помешан  был  не  кровью.

Закован  пригород  в  цепях,
Красно  чернобыльское  утро,
И  трижды  мёртв  Иоганн  Бах
В  моём  соборе  мутно-мутно…

Семь  мёртвых  ласточек,  семь  нот
Под  купол  города  верните,
И  Тот,  который  трижды  мёртв,
Воскресни  трижды  на  палитре.

Чертог  исконный,  и  в  чертог,
Орган,  внесите  Златоуста,
Отец  мой,  я  ресницы  сжёг
В  одно  чернобыльское  утро!

Отец  мой,  я  ресницы  сжёг,
Воспоминая  дождь  весенний,
Он  плакал  в  зеркала  дорог,
Он  спал  на  веточках  сирени…

Цветные  сны,  одни  лишь  вы!
Вас  узнаю  и  улыбаюсь!
Я  с  чёрно-белой  высоты
К  вам  возвращаюсь,  возвращаюсь…

Верните  городу  мечту,
И  дали,  если  можно  дали!
Вокзалам  –  раннюю  тоску,
Меня  в  асфальтовом  угаре.

Семь  мёртвых  ласточек,  семь  нот
Под  купол  города  верните,
И  Тот,  который  трижды  мёртв,
Воскресни  трижды  на  палитре…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797191
дата надходження 26.06.2018
дата закладки 26.06.2018


Ганна Верес

Літечко в край завітало

Літечко  в  край  завітало,
Брязнула  в  лузі  коса…
Білим  по  синьому  ткало
Небо.  Яка  ж  це  краса!

Вечір  і  нічка  казкові,
Крадуть  і  спокій,  і  сон.
Місяця  жовта  підкова
Часто  міняє  фасон.

Та  найчарівніш,  як    ранки
Роси  толочать  між  трав  
І  прогляда  крізь  фіранку
Дивне  сплетіння  заграв.
28.05.2018.  

Ганна  Верес  (Демиденко).  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796970
дата надходження 24.06.2018
дата закладки 24.06.2018


Протоієрей Роман

Как будто Бога нет!

Всю  жизнь  живёшь,  как  будто  Бога  нет,
А  Он  несёт!  Как  папа  нёс  на  шее,
Как  мама,  Он  накрыл  тебе  обед,
Рассыпал  снег  пушистый  на  аллее.

А  Он  тебя  утешил  и  обул,
А  Он  тебе  подул,  чтоб  не  болело,
А  Он  тебя  за  пояс  потянул,
Когда  машина  мимо  просвистела.

А  Он  страдал,  как  летняя  гроза, 
Он  нёсся  над  тобой,  как  птица,
А  Он  смотрел  в  тебя  через  глаза,
Любил  тебя  через  родные  лица.

И  от  кошмаров  по  ночам  будил,
И  дивными  твой  слух  ласкал  словами,
И  лучиком  надежды  взгляд  ловил,
Сияя  золотыми  куполами.

Но  ты  Его  не  различала  след,
И  жизнь  стекала  воском  по  ладошке,
И  ты  жила,  как  будто  Бога  нет!
А  Он  всё  нёс,  придерживая  ножки!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796546
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 21.06.2018


Елена Марс

Не плюй туда, где воду пьёшь

Не  плюй  туда,    где  воду  пьёшь.  
Еще  замучит  жажда,  
Но  там,  где  бросил  грязь  и  ложь  
В  руке  тебе  откажут...  

Хоть  шанс  даётся  иногда,  
Но  руку  не  протянут.  
Когда  посеяна  вражда  -
Она  врастает  в  память.  

И  даже  если,    вдруг,    простят,  
Понять  пытаясь  глубже,  
То  врядли  ты  услышишь:  брат!  
Ты  мне,    как  воздух,    нужен.  

Ведь  что  посеешь  -  то  пожнёшь!  
Тут  нет  другой  морали.  
Цена  той  дружбе  -  медный  грош,  
Где  в  душу  наплевали.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795748
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 15.06.2018


Протоієрей Роман

Как дети

Когда  вас  предадут  друзья,
И  подлецы  расставят  сети,
На  всё  взгляните  вы  любя,
Не  мстите,  будьте  вы,  как  дети!

Враньём  испишут  все  листы,
Замки  повесят  вам  на  двери  -
А  вы,  как  голуби,  чисты!
А  вы  мудры!  Мудры,  как  змеи!

Несчастным  не  дано  понять,
Что  вы  свободны  и  крылаты,
Что  у  вас  Бога  не  отнять,
Что  Им  вы  сыты,  Им  богаты!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795503
дата надходження 13.06.2018
дата закладки 13.06.2018


Владимир Зозуля

Сослагая

Знаю,  не  будет  иначе,
Сроки  не  вечны  любви:
Я  не  стесняясь,  заплачу,
Руки  целуя  твои…
Сердце  болезненно  дрогнет…
Нерва  натянется  нить…

Милая,  если  бы  мог  я
Жизнь  и  любовь  возвратить…

Ка’бы  не  кудри  белёсы,
Да  не  печальны  слова,
Выросла  б  в  поле  берёза,
Встала  б  под  нею  судьба…

Я  бы  пошёл  к  той  берёзе,
Если  бы  только  я  мог,
Сквозь  расставанья  и  осень,
Через  скрещенья  дорог,
Если  бы  чувства  да  святы,
Если  б  огонь  –  не  зола,
Милая,  если  б  меня  ты
Там,  под  берёзой,  ждала…  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793855
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 10.06.2018


Ніна Незламна

Зайди на хвилинку / проза /

Весняний  сонячний  день….  В  небо  сині  де  –  не  -  де  розкидані  білі  й  сірі  хмаринки,  схожі  на  невеличкі  перинки,  а  там  далі,  на  довгу  павутину,    під  дійством  вітру    ледь  помітно  пливли    до  заходу.  Часом,  їх  наче  хтось  зупиняв,  скупчувалися    і    вже  були  схожі  на  височезні  сірі  й  білі  гори..
Олеся,    задравши  голову  догори,  промовила    до  дівчат,  
-  Здається  дощу  не  буде,  хоча,  хто  знає,  в  цьому  році  така  непередбачена  весна.
-У  –гу,  -  підтримала  її    одна  з  однокласниць.  -  Нарешті  крокуси  в  мене  на  клумбі  зацвіли  й  бузок    ледь  –ледь  зеленіє.  Листки  тюльпанів  доволі  великі,  але    бутонів  цвіту,  ще  не  видно.
-  А,  що  ти  хочеш!?  Тож  тільки  тиждень,  як  потепліло,  -  підтримала  розмову  Олеся.
Троє  світлооких    дівчат,  в  легеньких  курточках,  після  закінчення  уроків,  поверталися  зі  школи    додому.  Вони  жили    в  одному  районі  містечка,  ще  з  дитинства  часто  разом.  Ходили    всі  в  один    садочок,  ось  і    навчаються  разом,  закінчують  восьмий  клас.  
 -  Так,  дівки,  може  сьогодні  зберемося  в  мене,  почаюємо,  відірвемося  по  повній,  ну  звичайно,  як  уроки  підготуємо,  -  запропонувала  Олеся,  поправляючи    русяве,  коротко  підстрижене,  волосся,  що  спало    на  чоло.
-О!  А  в  тебе,  що,  нікого  вдома  немає?  -  запитала  Люба.
-  Краса!  Свобода!  Ці  два  дні  була  бабуся,  ото  вже  керувала  мною,  те  так  роби,  а  те  так  роби,  дістала.  А  батьки  погнали  на  Польщу  за  товаром,  привезуть  мені  якісь  обновки,  замовила  їм  дещо.  Десь  завтра  мають  приїхати,  думаю  зранку,  якщо  на    митниці    немає  великої  черги.  Якщо  ж  там,  якась  надзвичайна  сетуація,  то  тоді  вже,  хоча  б  до  вечора  дісталися  додому.  Тож  є  шанс  розважитися  без  опіки,  ночувати  буду  сама,  так  добре  коли  ніхто  не  заважає,  -  весело,  задравши  голову  догори,  наче  в  танці,  крутилася  перед  дівчатами  Олеся.
 -  Е  ні!  На  жаль  сьогодні  я  пас,  -    заперечила  Таня.
-  Справ  багато,  точно!  -    підтримала  її  Люба,  киваючи  головою.
 Відразу    продовжила  Таня,
-  Ти,  що  забула,  завтра  ж    відкритий  урок  з  математики!  Ні,  хай  якось,  тільки  не  сьогодні.
Вони  саме    підійшли  до  провулка,  Олеся  всміхнувшись,  махнула  рукою,
-Ну  гаразд!  Тоді  бувайте!  До  завтра!
Дівчата    в  відповідь  усміхнулися,  
-Бувай!  Бувай!  
Озираючись,  кожна  махнула  рукою,  пішли  своєю  дорогою.
 Олеся,  щось  бурмочачи    собі  під  ніс  наспівувала,  потім  вставила  в  вуха    маленькі  навушники,  слухала  музику.  Задоволено,  не  поспішаючи,  прямувала    по  обіч  дороги.  Через  два  чужих  обійстя,  вже  й  бабусин  паркан.  Проходячи    мимо,  кинула  оком  до  хати,  яка  ледь  виднілася  із-за  широких  воріт,    пригадала,  що  мама  наказувала,  щоб  коли  йшла  зі  школи,  то  хоч  на  хвилинку  заходила  до  бабусі,  щоб  всі  за  неї  менше  хвилювалися.  Можливо,  щось  треба  допомогти,  бо  ж    останнім  часом    тиск  не  давав  спокою  старенькій.  А,  не  така  вже    й  стара,  подумала  дівчина,  лише    сімдесят  два  минуло,  якби,  щось  треба  було,  то    напевно  б  вже    разів  десять  передзвонила.
 Наталя,  на  зріст  маленька,  худенька  жінка,    була  в  городі,    не  поспішаючи,    копала  землю  під  грядки  і  час  від  часу  кидала  погляд  до  хвіртки.  Вона  виглядала  єдину  онучку,  хоч  дівчинка  підросла  й  стала  дуже  вередлива  та  все  ж  надіялася,  що  хоч  на  хвилинку  зайде  до  неї.  Як  завжди  на  веранді,    на  тарілку  поклала  апельсину  і  три  цукерки,  вона    так  зустрічала  онучку,  знала,  що  та  любить,  коли  на  неї  чекає  бабуся  і  обов`язково  пригостить  її  чим  небуть  смачненьким.  І  хоча  вже  можна  сказати  виросла  дівчинка  та  все    ж  коли  зайде  до  хати,  скрізь  хитренько  погляне,  знайде  гостинці  і    всміхаючись  подякує.
 Сонце  ховалося  за  обрій…  Темно  -  сині  стрічки,  ледь  приховували  його,  від  останніх  променів  змінювали  колір  на    фіолетовий  та  рожевий…    От  би  Бог  дав  дощу,  в  думках  Наталя,    від  вітру  швидко  сохне  земля,  зашкарубіла.  Журилася,  як  просапати  часничок,  щоб  не  пошкодити  молоденькі  стебельця,  ой  треба,  треба  дощику….
   Старенька  зайшла  до  хати,  як  завжди,  після  любої  роботи  молилася  до  ікони,  читала  молитву.  Поставила  чайник,  щоб  напитися  чаю.  Раптово,  опустивши  погляд  собі  під  ноги,  похитнулася.  Ой,  щось  заносить!  Чи  це  здалося?  Відчула  слабкість  в  ногах,  ледь  втримавшись  за  стілець,  присіла  на  нього.  Заспокоїла  себе,  тож  випила  всі  ліки,  чого  б  це,  знервовано    подумала,  добре  що  в  фартухові  мобільний  телефон.  Ледь  спітніла,  тремтячою  рукою  набрала    номер  доньки  та  оператор  повідомив  про  недосяжність  і  знову  набрала    онучку.  Вона  її  набирала  вже  втретє  за  сьогодні  та  на  жаль  Олеся  не  відповідала.  В  очах  замерехтіло  чорними  плямами,    ледь  -  ледь  дотягнулася  до  ручки  в  газовій  плиті,  напруживши  всі  сили  вдалося  крутнути  її,  в  голові,  аж  задзвеніло,  тихо  прошепотіла,
-  От  добре,  я  встигла  виключити  чайник,  встигла…..
Олеся  після  приготування  уроків  дивилася  фільм  про    Гаррі  Понтера,  від  здивувань  і  хвилювань  підскакувала  на  дивані.  Водночас  задоволено  хрумала  «  Чіпси  з  беконом»,  насолоджувалася  самостійністю.
     Була  майже  північ,  коли  закінчився  фільм,  вона  поглянула  в  вікно,  а  потім  на  телефон  і  в  голос,
-  Ого!  От  час    пролетів!
Дівчина  побачивши  пропущені  три  дзвінки  від  бабусі,  відразу  себе  заспокоїла.  Та  нічого,  гадаю  все  добре,  чи  подзвонити?  Та  ні,  напевно  вже  пізно,  хай  спить,  не  варто  будити,  за  цілий  день  десь  –  то  налазилася  в  городі,  наробилася.
 Вона  зручно  вкладалася  в  ліжку,  запхала  в  вуха  навушники.
           Надворі  сіріло…      Олеся  почула  голоси  батька  і  матері,  потягнулася.  О,  як  добре,  вже  приїхали,  подумала  і  повернулася  до  стінки,  заховала  голову  під  ковдру,  міцно  заснула.
 Валентина  слухала,  як  плавно  сопе  доня,  всміхнувшись  до  чоловіка,
       -  Так  міцно  спить,  нехай,  вже  розбудемо  до  школи,  чого  раніше  турбувати.  Раз  спить,  значить  все  добре,  думаю  то  так  мама  дзвонила,  напевно  хотіла  дізнатися,  коли  нарешті  будемо  вдома.
   Чоловік,  загнавши  машину  на  обійстя,  прямо  не  роздягаючись  впав  ниць    на  ліжко,  
-Так!    Прошу  мене  не  турбувати,  я  виснажений.  Олесю  розбудиш,  тоді  вже  побіжиш  до  тещі,  дайте  я  висплюся.
   Валентина  швидко,  щось  наспівуючи  собі  під  ніс,  готувала  сніданок,  позирала  на  годинника,  зараз  поснідаємо  і  разом    підемо,  я  до  мами,  вона  до  школи,  планувала  собі  в  думках.
-Так,  гайда,  доню,  вставай!    Ти  в  скільки  вчора  лягла  спати?    Вже  втретє  кричу  вставай,  а  ти  ніяк  розплющити  оченята  не  можеш?  –  будила  Олесю.
Вони  швидко,  майже  находу,  допивали    каву.  Олеся    позирнула  вкотре  в  дзеркало,  а  потім  на  годинника,  який  висів  над  столом,
-  Ну  все,  гайда,  а  то  й  справді  я  запізнюся!  Пішли,  доганяй!
Валентина  догнавши  доньку  лише  тепер  запитала,
-  Ти  вчора  до  бабусі  заходила?
 Та  наче  не  почула,  вирвалася  вперед,
-  Все  я  побігла…  Передавай  бабусі  привіт!
           На  обійсті  тихо,  під  самими  дверима  лежав  пес,  його  сумні  очі  наче  ранили  Валентині  серце,
-А,  що  це  ти  під  самими  дверима?  Дружок,  вставай,  пускай  мене  до  хати.
Пес  опустивши  голову,  пригнувся,  повільно  підійшов  до  буди,  ліг  на  землю,    на  очах  блистіли  сльози.
-О!  Що  це  ти  такий  сумний,  не  скачеш,  захворів,  чи  що?
Валентина  взялася  за  ручку  дверей,  зачинені….
     Після  третього  уроку  Олеся  отримала  від  мами  повідомлення  «Після  уроків  терміново  зайди  до  бабусі,  я  тебе  чекаю  тут».
       Дівчина    не  переймалася,  після  уроків,  значить  не  терміново,  тож,  як  завжди,  в  хорошому  настрої,    поверталася  зі  школи.
       Три  подружки  йшли  не  поспішаючи,  наче  озиралися  на  всі  сторони  і  крутячи  головами,  позирали  до  неба,  у  всіх  в  вухах  виднілися  навушники,  напевно  слухали  музику.  Погода  сприяла  настрою,  яскраве  сонце  сліпило  очі,  які  блистіли  від  задоволення,  дівчата  час  від  часу  покачували  головами.  Вони  вже    доходили  до  провулка,  коли  Олеся  запропонувала,
-  Підемо  до  мене,  батьки  шмотки  привезли,  разом  подивимося.  Тільки  зайду  до  бабусі  на  хвилинку,  там,  мама,  щось  хотіла,  тож  треба  зайти,  зачекаєте  мене,  я  швидко…
       Вони  підходили  до  бабусиного  обійстя….
-  Що  це?  -  промовила  одна  з  подружок.
-  Хвіртка  навстіж  і  ворота,  щось  привезли  твоїй  бабусі,  Олесю.  
Та  здивована,  кліпала  очима,  хитнула  головою,
-  А  я  звідки  знаю,  сказали  зайти,  ось  зараз  зайду  дізнаюся.  Мене    це  зовсім  не  хвилює,  що  їй  привезли  і  нащо….
     Підійшовши  ближче,  дівчата  спантеличено  дивилися  одна  на  одну…    На  обійсті,  стояла  батькова  машина…  Дві  половинки  вхідних  дверей  веранди  відкриті,  поруч  стояли  два  похоронні    вінки  і  кришка  гроба.  Олеся  зблідла,  стало  моторошно  й  холодно…
Таня  взяла  її  за  руку,
-Ми  з  тобою  зайдемо,  тримайся…
-  Не  треба!
Різко  й  сердито  обірвала  подружку,  а  потім  тихіше,  
 -  Відчепіться…    Краще  йдіть,  я  передзвоню  вам…  
З  острахом,    дрібними  кроками  йшла  до  будинку…    Гучно  стукало  серце,  холод  пробрався  за  спину,  тіло  чомусь  затремтіло….
         Олесі,    ці  два  дні,  наче  в  страшному  сні…  Людей  багато….  Плач,  розмови,  все  доходило  до  свідомості  наче  з  підземелля,  час  від  часу  шуміло  в  голові…  Запах  запалених  свічок,  як  те  похмілля,  туман  перед  очима…  Відлуння,  шепіт  чужих  голосів,  метушня.  А  згодом,    вже  надворі,  вітер  доніс  голос  батюшки  -  «Прощайтесь».  А  сльози  чи  були,  чи  плакала  й  не  пам`ятає,  лише  за  руку  маму  весь  час  тримала,  спітнілі  пальці,  а  ноги  немов  чужі,  ледь  -  ледь  робила  кроки,  здавалося,  що  земля  хиталась.  А  поруч  Таня,  щоки  їй  витирала,  а  Люба  поклала  руку  Олесі  на  плече,  стояла  схиливши  голову  до  неї.
           На  обійсті  тихо…  Дружок  сумно  виглядав  із  буди…    Після  поминального  обіду  в  кафе,  Олеся  з  мамою  і  батьком  повернулися  до  бабусиного  будинку.  Батько  вирішив  машину    загнати  на  своє  обійстя.
         Мати  ледь  стримуючи  сльози  відкрила  замок,  зайшла  до  хати.  Олеся  ,  на  підвіконні  веранди,  побачила  апельсину  і  цукерки…  
На  якусь  мить  завмерла…..Думки  і  спогади,  сльози  рікою,  наче  прорвало  дамбу…  Ридання…..
-  Вона  мене  чекала  й    цього  разу,  а  я….
Валентина  почула,  як  каялася  донька,  підійшовши  одійняла  її,
-Ти  виплачся,  Олесю….    Виплачся,  не  тримай  в  собі…Пішли    в  кімнату…
Вона  дивилася  на  маму,  ледь  здригнулася,  як  змінилася  вона….  Під  очима  синій  відтінок,  постаріла  за  ці  два  дні  і  в  цьому  теж  винна  я.  Та  ці  думки  в  собі  тримала,  не  наважувалася  сказати  мамі    про  це,  наче,  щось  не  пускало  сказати  тепле  слово.  Вони    обоє  розуміли,  що  не  вберегли    найдорожчу  людину.
 Валентина  деякі  речі  ховала  в  шафу,  повідкривала  вікна….
 Олеся  зирнула  на  годинник,  який  висів  над  ліжком.  На  ньому    зупинені  стрілки  -    22  години  30  хвилин,  цей  час  вона  бачила    в  себе  на  телефоні,  їй  дзвонила  бабуся.  
 Дівчина  з  закритими  очами  сиділа  в  кріслі,  відкинувши  голову  назад,  час  від  часу  здригалося  тіло,  перед  очами  спогад…
     Вони  з  бабусею  в  лісі…  Трава  шовкова  попід  дерева  і  велика  галявина  вся  в  суницях.  На  траві  ряднина,  на  ній  сидить  бабуся  з  букетом  квітів,    вся  осяяна  сонячним  промінням,  махає  рукою,  кличе  до  себе,
-Олесю,  сонечко  моє,  йди  до  мене,  навчу  віночок  плести.  Ходи,  моя  люба,  дивись  не  об`їшся  суничок.  Ми  потім  додому  в  кошик  ще  назбираємо.  Йди  моя  зіронько!  Йди  моя  цокотушечко!
   А  потім  бабуся  наспівувала  веселу    пісеньку  й  Олеся  підстрибувала  в  танці,  взявшись  руки  в  боки,  задоволено  сміялася,  підтримувала  на  голові  сплетений  віночок….  Додому  йшли  майже  мовчки,  сонце  добре  пригрівало,  ще  й    теплий  вітерець  дмухав    в  спину,  обіймав  за  плечі,  Олесі  хотілося  спати.
-Бабусю,  ноги  мої  плутаються,  болять,  давай  відпочинемо,  -    забігала  наперед  неї,  просила,  заглядаючи  в  очі.
-    Ну  давай  моя  пташечко,  хватайся  ззаду  за  плечі,  понесу  тебе,  мій  скарб,  ось  так,    крами  баби.
Щеміло  серце,  важкий  тягар  лежав  на  душі…
   Пройшло  три  роки….    Олеся  закінчувала  одинадцятий  клас….
     Вона  подорослішала  за  цей  час,  стала  уважнішою  до  мами  й  батька,  після  втрати  бабусі  зрозуміла,  що  в  житті  можна  зробити  велику,  не  виправну  помилку,  якщо  не  приділити  увагу  рідним.    Дівчина  в  кінці  кожного  тижня  заходила    на  бабусине  обійстя,  довкола  все  оглядала  і  знову  й  знову  згадувала  ті  прекрасні    дні  дитинства,  які  проводила  з  нею.
Коли  затримувалася  в  школі,  то  попереджала  маму,  що  зайде  хоч  на  хвилинку    до  бабусиного  будинку.  В  кімнатах  фото  і  вишиті  рушники  і  часті  спогади…  Бабусині  настанови  з  роками  стали  для  неї  правилами  в  житті,  бути  зваженою,  охайною,  щирою  і  правдивою.
Напередодні  останнього  дзвоника  в  школі  Олеся  підійшла  до  батька,
-  Тату,  ти  мені    дуже  потрібен  зараз.  Поїхали  до  бабусі  на  кладовище,  мені  треба….
Він  здивовано  подивився,  перебив  її,
-  Ми  ж  були  недавно,  тобі  сьогодні  до  цього?  В  тебе  ж  завтра  святкова  лінійка  в  школі.
Олеся  ледь  хвилюючись  продовжила,
-  Треба,  тату,  дуже  треба.  І  будь  ласка,  зачекай  хвилинку!
Вони  під`їхали  до  центрального  входу  кладовища..  Олеся  з  букетом  квітів  вийшла  з  машини,
-  Ти  зачекай  мене  тут,  добре?!  Я  хочу  сама….
Дівчина  пішла  знайомою  стежкою…  Біля  пам`ятника  розквітлі  квіти…    Олеся    серветкою  витерла  від  пилу  бабусине  фото,  поцілувала,
 -  Бабусю,  я  прийшла,  бачиш,  прийшла    сама.  Я  вже  доросла,  в  мене  завтра  в  школі  останній  дзвоник.  Прошу  благослови  мене  на  іспити  і  прости…
 На  мить  застигла….  Непрохані  сльози  покотилися  по  обличчі  донизу…  Вона  дивилася  на  фото  і  шепотіла,  
-  Прости  мене  рідненька  за  мою  байдужість…  Я  так  шкодую,  що  не  можна  час  повернути  назад…  Що  ти  пішла  так  рано  від  нас  і  винна  в  цьому  я,    прости…  Я  ж  так  люблю  тебе  бабусю…
Легенький  вітер  ледь  колихав  квіти…  Олеся  відчула  його  тепло,  озирнулась  і  знову  до  фото,
-    Бабусю,      я  візьму  в  школу  той  рушник,  що  ми  з  тобою  вишивали  разом.  Ти  скільки  слів  тоді  хороших  говорила  і  побажань…  Я  все  пам`ятаю  рідненька,  прости  мене  і  благослови….  
         Вона  сиділа  в  машині  на  задньому  сидінні  і  ледь  виглядала  в  вікно…    Зустрічний  вітер  осушував  їй  обличчя…  Батько  поглядав  в  дзеркало  над  головою,  в  салоні  машини,  позаду  себе,  бачив  її  припухлі,  ледь  червоні  очі,  він  розумів  її,  йому  не  було  що  сказати,  чи  про    щось  запитати…  Донька  подорослішала,  стала  серйознішою,  мудрішою  та  нажаль  час  не  повернеш  назад…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791111
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 09.06.2018


Шостацька Людмила

РУБАЮТЬ ДУШІ


                                   Рубають  ліс…А  як  болить  душа!
                                                   Хто  наказав?  Хто  право  дав,  нарешті?
                                                   У  лісі  також  є  всьому  межа,
                                                   Коли  рука  вже  на  межі  арештів.
                                   І  не  садив,  і  ти  йому  –  чужий,
                                                   І  що  залишиш  по  собі  людині?
                                   Собі  також  таке  не  ворожи,
                                   Що  два  життя  буває  у  гордині.
                                   За  смертний  гріх,  за  вирубаний  ліс,
                                                   За  цю  крадіжку  у  цілого  світу  –
                                                   Тобі  плисти  у  цьому  морі  сліз,
                                                   Тобі  зігнутись  від  малого  вітру.
                                   Не  знаю  хто  ти,  як  твоє  ім’я,
                                                   Не  знаю  прав  твоїх  і  твого  чину.
                                   Та  жадібність  твоя,  немов  змія.
                                                   І  ти  –  вже  звір…Не  схожий  на  людину.
                                                   Я  навіть  квітку  вирвати  боюсь.
                                                   Хоч  я  сама  її  колись  садила.
                                     Нехай  прикрасить  світ  вона  комусь,
                                                   Нехай  комусь  додасть  своєї  сили.
                                   Я  чула  плакав,  гірко  плакав  ліс,
                                                   Я  знаю  –  сльози  також  мають  очі.
                                   І  витирав  їх  вітер,  із  беріз.
                                                   Цей  ліс  –  не  твій!  Це  –  володіння  Отчі!
                                   Не  смій!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794754
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018


Елена Марс

И всё-таки

Болит  мне,  о  том,  прошедшем,
Где  тайны  свои  не  пряча,
Болтали  с  тобой  о  вечном,
Мечтая,  смеясь  и  плача.

Где  пела  любовь  -  стихами
И  мы  становились  ближе.
Всё  то,  что  случилось  с  нами,
Годам  никогда  не  выжечь!

Желанные  эти  чувства!..
Но  ты  не  суди,  дурёху,
За  то,  что  -  сегодня  грустно
И  пусто  тебе,  и  плохо!

За  дни  твоего  смятенья,
За  дни  моего  молчанья.
Припрятав  души  волненье,
Я  так  по  тебе  скучаю!

...  Но  вряд  ли  случится  чудо,
В  какой-то  случайный  вечер,
Чтоб  судьбы,  вот  так  -  на  блюде,
Нам  подали  радость  встречи.

И  всё-таки  знай,  хороший,
И  всё-таки  знай,  желанный:
Любовь  не  бывает  ложью,  
Когда  оставляет  раны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794729
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018


Ярослав К.

Рождество Иоанна Предтечи

С  Крещения  Руси  прошло  уж  больше  тыщи,
И  высятся  кресты,  сверкают  купола...
Но  девки  до  сих  пор  свой  папоротник  ищут
И  скачут  над  костром  на  "праздник  КупалА"...

Подскажет  кто-то  мне:  "Не  КупалА,  КупАла!
Традиции  у  нас,  мол,  стыдно  их  не  знать..."
Выходит,  что  сейчас  вернулось  всё  сначала,
Истории  спираль  поворотилась  вспять?

А  как  же  Рождество  Святого  Иоанна?!
Он  Господа  крестил  и  Троицу  познал...
Как  жаль,  что  отошёл  к  Творцу  он  очень  рано,
Что  в  тридцать  с  небольшим  к  Себе  его  позвал...

Креститель  Иоанн,  Мессии  ты  Предтеча,
Моли  Христа  о  нас  и  к  Богу  обрати...
И  если  будет  мир,  хотя  бы  в  этот  вечер,
То,  может,  мы  уже  на  правильном  пути...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740934
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 07.06.2018


Ярослав К.

Контрасты

Убегаешь  с  утра  на  работу,
Ты  серьёзна  и  вся  уже  -  там...
Успеваю  использовать  льготу,
Чтоб  прижаться  к  любимым  устам...

А  потом  целый  день  без  тебя  я,
Весь  в  разъездах,  на  встречах,   в  делах,
И  скучая...  скучая...  скучая
По  усталому  в  "сотовом"  "ах..."

Но  и  ты  не  строгаешь  баклуши  -
Улучить  очень  сложно  момент,
Не  "присел"  чтоб  сотрудник  "на  уши",
Нарезая  тебе  комплимент.

Я  к  таким  ни  чуть-чуть  не  ревную,
Знаю  точно  -  ты  только  моя.
Что  поделаешь,  выбрал  такую,
Ухажёров  вокруг  -  штабеля...

Разумеется,  ты  улыбнёшься,
(Ты  ведь  женщина  -  что  тут  сказать)
Но  ко  мне  непременно  вернёшься,
Чтобы  нежно  с  порога  обнять...

Ты  прошепчешь  на  ушко  мне  "здравствуй..."
Где  той  важности,  строгости  след?
Как  мне  дороги  эти  контрасты  -
Наши  спутники  прожитых  лет...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787732
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 07.06.2018


Ярослав К.

Всё дальше и дальше Победа…

Всё  дальше  и  дальше  Победа,
Окопы  сравнялись  с  землёй...
Туда  же  ложатся  и  дЕды,
Везёт,  если  кто-то  живой...

                         ......................

И  всё  предаёшь  ты  забвенью,
Страна,  пережившая  шок  -
С  Победой  уже  поздравленье
Порой  вызывает  смешок.

Войнушка  -  бабусины  сказки,
Фантастика,  выдумка,  сон.
К  безликому  племени  "майских"
Сей  праздник  давно  отнесён.

И  так,  между  прочим:  "Ой,  кстати,
С  победой  и  праздничком  вас."
"И  вас.  А  пойдёмте  на  пати*,
Бесплатно  сегодня,  как  раз."

А  спросишь,  не  каждый  и  вспомнит,
Кто  с  кЕм  воевал  и  когда,
Глаза  опускаются  скромно,
Но  нет  уже  в  них  и  стыда.

                               .......................

Всё  дальше  и  мы  от  Победы,
Былое  уносит  река...
Не  в  этом  ли  наши  все  беды,
Что  память  у  нас  коротка?


*пати  -  молодёжная  вечеринка,  дискотека


Фото  из  интернета

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791029
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 06.06.2018


Ярослав К.

Всё дальше и дальше Победа…

Всё  дальше  и  дальше  Победа,
Окопы  сравнялись  с  землёй...
Туда  же  ложатся  и  дЕды,
Везёт,  если  кто-то  живой...

                         ......................

И  всё  предаёшь  ты  забвенью,
Страна,  пережившая  шок  -
С  Победой  уже  поздравленье
Порой  вызывает  смешок.

Войнушка  -  бабусины  сказки,
Фантастика,  выдумка,  сон.
К  безликому  племени  "майских"
Сей  праздник  давно  отнесён.

И  так,  между  прочим:  "Ой,  кстати,
С  победой  и  праздничком  вас."
"И  вас.  А  пойдёмте  на  пати*,
Бесплатно  сегодня,  как  раз."

А  спросишь,  не  каждый  и  вспомнит,
Кто  с  кЕм  воевал  и  когда,
Глаза  опускаются  скромно,
Но  нет  уже  в  них  и  стыда.

                               .......................

Всё  дальше  и  мы  от  Победы,
Былое  уносит  река...
Не  в  этом  ли  наши  все  беды,
Что  память  у  нас  коротка?


*пати  -  молодёжная  вечеринка,  дискотека


Фото  из  интернета

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791029
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 06.06.2018


Ярослав К.

Послушница

Всё  в  мире  суматошном  этом  крутится,
Теряя  ценность  в  суете  сует...
Живёт  в  монастыре  одна  послушница
И  служит  Богу  верой  много  лет.

А  были  ведь  отличные  возможности:
Найди  себя,  казалось  бы,  в  миру,
При  муже,  при  зарплате  и  при  должности...
Но  выбрала,  на  первый  взгляд...  дыру...

Где  сразу  было  так,  что  не  помоешься,
(Монастырю  уже  который  век)
И  только  постоянно  Богу  молишься,
Забыв  порой,  что  тоже...  человек...

Крутился  бес:  "А  может  и  не  стоило?..
Кому  твои  страдания  нужны?"
Но  время  шло,  и  сердце  успокоилось,
Оставив  для  врага  лишь  только  сны,

В  которые  он  лез  своими  страхами,
Пугая  перспективами  судьбы:
"На  что  тебе  сдались  твои  монахини?
А  может  быть...  а  если  да  кабы...?"

Но  выстояла  в  брани,  тем  не  менее  -
Молитвы  Божьей  Матери  сильны.
Ведь  с  верой  и  надеждой  на  спасение
Уже  и  вражьи  козни  не  страшны.

Теперь  сияет  солнышком  в  обители,
Даря  всем  окружающим  тепло.
Что  кажется  порою  удивительно,
Ну  как  туда  такую  занесло?

Душа  её  полна  ко  всем  сочувствия,
Скорбит  и  беспокоится  о  всех.
Ни  с  кем  она  не  может  быть  искусственна,
И  вымолит  любой  тяжёлый  грех.

Оправдывает  каждого  знакомого:
"Ах,  бедненький,  опять  попутал  бес..."
И  что  бы  он  ни  сделал  беззаконного,
Попросит  ему  помощи  с  небес.

В  глазах  её  особое  свечение,
Как  будто  слышит  ангельский  напев...
И  чувствуешь  невольно  облегчение,
Про  беды  так  сказать  и  не  успев.

Со  временем  приходит  понимание,
Что  хоть  ты  не  в  восторге  от  "дыры",
Терпи...  Бог  не  оставит  без  внимания
И  даст  тебе  любви  Своей  дары,

С  которыми,  конечно,  всё  получится  -
С  падением  всегда  приходит  взлёт.
А  значит,  "непослушная"  послушница
Спасение  на  небе  обретёт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791155
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 06.06.2018


Ярослав К.

Твой внутренний мир

Твой  внутренний  мир...  Это  так  интересно...
Как  каждое  утро  подарок  под  ёлкой...
Как  будто  бы  я  с  незнакомого  места
Смотрю  на  пейзажи  родного  посёлка...

В  твой  внутренний  мир  захожу  осторожно,
Стремясь  не  обидеть,  покой  не  нарушить,
Стараясь  при  этом,  насколько  возможно,
Утешить  от  боли  уставшую  душу.

Твой  внутренний  мир...  Становлюсь  на  крылечко  -
Там  дверь  за  дверями...  Сплошные  загадки...
Блуждать  коридорами  можно  тут  вечно,
Пока  ты  со  мною  играешься  в  прятки...

Твой  внутренний  мир  открываю  несмело,
Ступая  по  узкой  заросшей  тропинке,
Секретные  знаки  читая  умело  -
Ты  их  оставляешь  на  каждой  травинке.

Твой  внутренний  мир,  как  большая  матрёшка
Снимаешь  -  а  там  их  неведомо  сколько...
Твой  внутренний  мир  узнаю  понемножку  -
Пока  же  открылась  лишь  малая  долька...

Да  мне  и  не  надо,  чтоб  много  и  сразу,
Тебя  познавать  -  это  разве  не  счастье?
Твой  внутренний  мир...  Многогранность  алмаза...
И  кажется,  я  становлюсь  его  частью...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783218
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 05.06.2018


Протоієрей Роман

Зірки в дитинстві сяяли ніжніше…

Зірки  в  дитинстві  сяяли  ніжніше,  
Серця  очікували  вишніх  одкровень!..  
Одна  година  для  дитини  більше,
Ніж  для  старого  чоловіка  цілий  день!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794171
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 05.06.2018


Ярослав К.

Услышать себя

Услышать  себя...  Ну,  казалось  бы,
Что  может  быть  легче  и  проще?
Ты  взрослый,  семейный,  а  стало  быть,
Своё  -  это  так,  между  прочим.

Наверное,  самое  главное  -
Забота  о  доме,  о  ближних.
Не  помнить  о  личных  желаниях  -
И  будешь  счастливым  по  жизни.

Всё  правильно  вроде,  по-книжному:
Будь  к  людям  теплее,  добрее...
Но  как  же  возлюбишь  ты  ближнего,
Себя  возлюбить  не  умея?

Известно,  что  были  блаженные,
Дарили  себя  без  остатка,
Но  нужно  и  тут  рассуждение:
В  "подарках"  держаться  порядка.

И  то,  что  в  Писании  сказано,
Видать,  искажаю  в  уме  я:
Услугу  медвежью  оказывать
Не  стоит,  кого-то  жалея.

Ведь  делать  добро  надо,  радуясь,
Тогда  оно  будет  полезно,
При  этом  себя  не  забрасывать,
А  жить  самому  интересно.

Не  лучше  ль  прислушаться  к  разуму
И  мыслить  стараться  трезвее?
Хорошим  не  будешь  ты  каждому,
Лишь  сам  пострадаешь  скорее,

Пытаясь  кому-то  понравиться,
В  простейшем  себя  ущемляя.
А  после  -  не  можешь  расслабиться,
В  печали  грустишь,  унывая.

Услышать  себя  -  это  важное
И  даже  великое  дело.
Однажды  проснёшься  и  скажешь  ты:
"Да  как  же  мне  всё  надоело!"

Вся  жизнь  под  откос  будто  катится,
Пора  бы  встряхнуться  от  "неги",
Тогда  из  под  снега  покажутся
Весны  молодые  побеги...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794369
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 04.06.2018


Елена Марс

Мова моя українська пісенна

"Мова  моя  українська  пісенна  
В  світі  поезій  -  безцінна  прикраса!
Лесине  слово  і  слово  Тараса  -
Ніби  птахи  у  польоті  натхненнім..."

******************

В  рожевому  небі  симфонії  грому,
А  там,  -  за  рікою,  блищать  блискавиці!  
Ось  ось  піде  дощик.  Нап*ється  водиці
Земля  моя  рідна.  А  я  біля  дому

На  лавці  притишкла,  смиренна  й  щаслива.
Бо  це  ж  таки  радість:  в  цей  вечір  травневий
Дивитись  на  квіти,  на  небо,  дерева.
На  світ  мальовничий,  чекаючи  зливи.

Промокнути  хочу,  з  цим  світом,  до  нитки!
В  обіймах  весни  і  дощу  -  танцювати!
О,  Земле  кохана!  Хіба  ж  це  не  свято,
Хіба  ж  це  не  щастя:  з  тобою  радіти?

Здається,  закохуюсь  більше  і  більше
В  години  безцінні,  в  життя  неповторне!
Нехай  мене  злива  до  себе  пригорне,
Як  я  пригортаюсь  до  яблунь  і  вишень

В  чудовому,  рідному,  милому  краю,
Щоб  знов  відчувати  в  собі  сподівання!..
І  серцем  усім  прокричати  зізнання:
Кохаю  тебе,  Україно,  кохаю!

Кохаю  й  не  можу  про  це  промовчати!
Люблю  тебе,  Земле,  безмірно  й  дитинно!
Щаслива,  що  можу  ці  світлі  хвилини
На  мові  пісенній  своїй  змалювати!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792986
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 27.05.2018


Ярослав К.

О вере

О,  сродники  мои,  взываю  к  вам,
Кто  отошёл  из  жизни  в  жизнь  иную,
К  забытым  христианским  именам,
К  хранившим  Веру,  нашу  Русь  Святую.

Среди  вражды  и  суеты  мирской
Смотреть  непросто  в  прошлое  сквозь  время,
Назад,  в  века,  где  жил  народ  простой,
Где  рода  моего  взрастилось  семя.

Истории  учебник  сказкой  стал,
И  словно  пропасть  между  временами...
Но  люди,  кто  ещё  царя  застал,
Свидетели  эпох  тех  -  между  нами.

Их  прадеды  в  их  памяти  живут,
Что  были  ещё  в  сёлах  крепостными...
Так  поколенья  нам  передают
Живую  память  -  неразрывность  с  ними.

О,  сродники  мои,  взываю  к  вам...
Вы  в  войнах  отстояли  нашу  Веру,
Не  прОдали  её  своим  врагам,
Последовать  бы   вашему  примеру.

Полякам,  шведам  были  мы  нужны,
Татары,  немцы  гнали  Веру  нашу,
Сейчас  -  без  принужденья,  без  войны
Едим  экуменическую  кашу*...

О,  сродники  мои,  взываю  к  вам...
В  труде,  в  поту  вы  род  мой  закаляли,
Сизифов  труд  теперь  по  городам,
Дела  пустые  мы  себе  избрали...

О,  сродники  мои,  взываю  к  вам,
Молите  у  Престола  за  народ  мой,
Просите  Божьей  милости  всем  нам  -
Без  Бога  мы  идём  не  той  дорогой...

Пытались  строить  замок  на  песке,
На  ленинских  идеях  вместо  Веры  -
Растаял  дымкой  сизой  вдалеке
Комуны  призрак  -  рай  для  лицемеров.

О  сродники  мои,  взываю  к  вам
И  приношу  своё  благодаренье,
Что  по  молитвам  наших  пап  и  мам
Господь  даёт  нам  веру  в  Воскресенье.

О,  сродники  мои,  взываю  к  вам,
Кто  жив  ещё,  да  Веры  не  имеет,
Не  предавайте  тех  родных,  кто  ТАМ,
На  небесах  нас  любит  и  жалеет.

                    ............................

Рече  глупец:  "Несть  Бога  на  земле..."
Откуда  ж  мы?  Земля  взялась  откуда?
О,  сродники,  заблуждшие  во  мгле,
Не  было  б  Бога  -  это  было  б  чудо!


*экуменизм  -  псевдорелигиозное  течение,  пытающееся  объединить  все  религии  мира  от  христианства  вплоть  до  сатанинских  адептов


                               2007  год.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793175
дата надходження 25.05.2018
дата закладки 27.05.2018


Ярослав К.

Тайны грома

Прячется  небо  в  чёрный  туман
И  растворяется  в  дымке  заката,
Солнце  залезло  тучке  в  карман,
Даже  забыло  сказать  нам  "до  завтра".

Пыль  закружилась  жёлтым  столбом,
Капли  дождя  её  садят  на  место.
Важное  хочет  выдать  нам  гром,
Вот  бы  услышать  -  ведь  так  интересно...

Нет,  врассыпную...  Все  -  кто  куда...
Будто  их  гонят  горячей  шрапнелью...
Стойте,  да  это  -  просто  вода!
Что  ж  вы  пугливые,  в  самом-то  деле?

Только  мальчишка  искренне  рад  -
Видимо,  хочет  узнать  о  секрете.
Что  ему  лужи,  что  ему  град?
Вот  уж,  воистину,  "будьте,  как  дети..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790755
дата надходження 07.05.2018
дата закладки 07.05.2018


Ярослав К.

Прислушайся к сердцу

Прислушайся  к  сердцу...  а  там  -
Всегда  есть  какие-то  чувства,
И  повод  найдётся  стихам  -
Ведь  в  нём  не  темно  и  не  пусто.

Тоска  или  радость  пришла  -
Пульсирует  сердце  живое,
Сегодня  -  избыток  тепла,
А  завтра,  как  волком,  завоет.

Ты  можешь  на  крыльях  летать,
А  можешь  сердиться  и  злиться,
Но  хочется  всё  записать
И  чувствами  с  миром  делиться.

Так  трудно  подолгу  молчать...
В  груди,  как  известно,  не  камень.
Запретов  снимая  печать,
Себя  изливаешь  стихами...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790309
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 04.05.2018


Ярослав К.

Промінчик гарного настрою

Промінчик  гарного  настрою
Засяяв  мені  угорі,
Яскраво  теплою  ватрою
Він  блиснув  на  мить  і  згорів,

Грайливим  сонячним  зайчиком
Швиденько  по  серцю  пробіг.
Почув  я  відлунням,  начебто,
У  ньому  твій  радісний  сміх.

Промінчик  гарного  настрою,
Тобі,  як  дитя,  я  радів...
Ти  ніжністю  грієш,  ласкою
Без  зайвих  несказаних  слів.

Промінчик  гарного  настрою  -
У  небі  безкрайньому  блик.
Тобою  і  досі  ласую,
Шкода,  що  так  скоро  ти  зник...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786331
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 08.04.2018


Ярослав К.

Звонок маме

Устарели  давно  телеграммы  -
(Ну,  хоть  в  чём-то  прогресс  налицо)
И  не  ждут  наши  милые  мамы
От  сынов-дочерей  письмецо.

Помню  долгие  дни  ожиданий,
Чтоб  на  почте  звонок  заказать...
Это  было  пределом  мечтаний  -
Собеседника  видеть  глаза.

Ну  а  нынче  и  мамам,  и  детям
Заменяет  всю  связь  интернет.
И,  казалось  бы,  новшествам  этим
Расставанья  свести  бы  на  нет.

Сколько  хочешь,  по  скайпу  общайся,
Хоть  вообще  его  не  выключай.
Красота!  Безлимитное  счастье...
Можно  вместе  попить  даже  чай.

Но  как  часто,  что  сын  или  дочка
Своей  жизнью  довольны  вполне.
И  жалеют  для  мамы  звоночка  -
Вот  от  этого  больно  вдвойне.

И  не  так  уж  страшна  та  граница,
Расстояние  -  чушь,  не  беда.
"Не  нужна  никому...  Может,  скрыться,
За  собой  не  оставив  следа?"

Равнодушие  губит  быстрее,
Чем  порой  настигают  года.
Детям  кажется,  "ладно,  успеем..."
Забывая,  что  время  -  вода.

Лишь  чуть-чуть,  ненадолго  теплеют
Их  чужие  давно  голоса
К  дню  рождения  да  к  юбилею...
А  у  мам  на  ресницах  -  роса...

Так  пускай  же  печальных  историй
Будет  в  мире  большой  дефицит.
Чтобы  мамы  не  ведали  горя
Оттого,  что  дитя  не  звонит.

И  пусть  в  голосе  нашем  далёком
Ощущается  много  тепла,
Чтобы  не  было  ей  одиноко,
Чтобы  мама  подольше  жила.

Может  быть,  мы  присмотримся  к  строкам
И  вдруг  вспомним  о  маме  своей:
Не  забыли  ли  мы  ненароком,
Ну  а  вдруг  у  неё...  юбилей?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786038
дата надходження 04.04.2018
дата закладки 04.04.2018


Ярослав К.

Притча про Христового віслюка

"Талановитий,  мудрий,  бездоганний,
Всіляких  маєш  безліч  Ти  чеснот!"
Здригався  сад  навколо  від  "осанни"
Та  хрусту  віття,  що  ламав  народ

І  вистеляв,  де  мав  пройти  Месія.
Кортіло  всім  торкнутись  Його  рук,
Якими  Він  Життя  зернини  сіяв...
Та  погляд  свій  на  все  це  мав...  віслюк,

Що  віз  Христа-Спасителя  на  спині
І  думав:  "Ой,  який  я  молодець!
В  пошані  у  народу  я  віднині,
Образи  всі  зведуться  нанівець!

Для  мене  чоловік  рубає  вайю,
Цих  радісних  пісень  для  мене  звук!
Я  гордість  величезну  відчуваю!
Тепер  я  найповажніший  віслюк!"

Коли  в  наш  бік  "осанна"  пролунає,
Не  скаламутить  дух  хвала  ота.
Хай  кожен  з  нас  одразу  пригадає,
Що  образ  на  собі  несе  Христа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785501
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018


Ярослав К.

Маленький секрет

А  знаешь,  чтО  в  тебе  мне  нравится?
Открою  маленький  секрет.
Совсем  не  то,  что  ты  -  красавица,
И  что  умна,  игрива  -  нет.

Не  удивят  меня  хозяюшки
И  хорошо  накрытый  стол,
Но  поражает  то,  что  знаешь  ты
В  искусстве  женственности  толк.

А  жизнь  моя,  довольно  пресная,
Чудесный  привкус  обрела,
С  тобою  ставши  интересною
И  без  накрытого  стола.

А  что  хожу  вокруг  да  около,
Так  это  ты  не  обессудь.
Я  знаю,  сердце  твоё  ёкало,
И  у  меня  щемило  грудь,

Пересеклись  когда  мы  взглядами  -
Ведь  было  ясно  всё  без  слов...
Но  объясняться  разве  надо  ли,
Что  наше  время...  не  пришло...

Ах,  эта  мартовская  влюбчивость  -
Кружится  кругом  голова...
Зимы  угрюмой  неуступчивость...
Вступай,  апрель,  в  свои  права!..


P.  S.  Для  любознательных  читателей:  на  этот  стих  появился  ответ  автора  Олена  Жежук
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785928
Впрочем,  судя  по  его  содержанию,  какой  из  этих  стихов  и  чьему  ЛГ  является  ответом,  определить  довольно  сложно)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785365
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 01.04.2018


Ярослав К.

Прокатите меня по городу

Прокатите  меня  по  городу...
Примощусь  на  заднем  сидении
И,  засунув  в  окошко  бороду,
Позабуду  совсем  о  времени...

Покатайте  меня  по  Харькову,
По  Днепру,  Запорожью,  Ривному
В  пору  летнюю,  но  не  жаркую,
Чтоб  тепло  было  по-Мальдивному...

Повозите  по  узким  улицам,
Что  не  знают  асфальта  нового,
Где  домишки  друг  к  другу  тулятся,
Как  опята  у  пня  соснового...

Прокатите  меня  проспектами
С  горизонтами  бесконечными,
Где  гирляндами  разноцветными
Разгоняют  потёмки  вечером...

Провезите  мостом  над  речкою,
Что  в  окно  швырнёт  брызги  свежие...
Там  вода  кругами-колечками
Обнимает  кувшинки  нежные...

Покатайте  меня  по  городу...
Или  вы  приезжайте  первыми,
Уверяю  вас  -  это  здорово  -
Примириться  немного  с  нервами,

Отдохнуть  с  другими  пейзажами,
Позабыв  свою  песню  грустную...
Эта  мелочь  доступна  каждому,
Хоть  на  день,  на  два  -  на  экскурсию!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779873
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 02.03.2018


Протоієрей Роман

Блудний біс

Сьогодні  переможець  –  блудний  біс!
І  зброю  перед  ним  усі  складають,
Він  стільки  в  пекло  світлих  душ  приніс!
Йому  тріумф  музИки  в  пеклі  грають!

В  його  обіймах  марять  всі  міста,
З  вітрин  вітає  всіх  його  усмІшка,
І  так  спокусливо  з  реклами  вигляда
Його  оголена  напівпрозора  ніжка!

Він  задає  усім  концертам  вісь,
Він  сатані  є  нині  першим  кумом,
Дитячі  іграшки,  мультфільми  –  все  наскрізь,
Пронизані  його  терпким  парфумом.

Він  похітливо  бедрами  хита
І  перед  камерами  впевнено  позує,
Він  бізнесменів  за  штани  трима,
Хто  тільки  з  ним  в  умі  не  фантазує?

Сьогодні  приз  тримає  блудний  біс,
Йому  квітковий  килим  постеляють,
Він  стільки  в  пекло  світлих  душ  приніс!
Йому  тріумф  оркестри  в  пеклі  грають!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778523
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 25.02.2018


Протоієрей Роман

Вуста творять Іісусову молитву

Вуста  творять  Іісусову  молитву,
І  дух,  мов  голуб,  лине  до  Творця,
Ти  виграЄш  свою  запеклу  битву,
Що  в  серці  точиться  за  Царство  без  кінця!

Тримає  світ  Свята  Гора  Афонська,
Стрункі  оливки  маряться  з  терас,
Сичить  загрозливо  здаля  змія  масонська,
Погрожує  вкусить  –  та  ще  не  час!

Не  час  гасИть  свою  жагУ  неситу,
Допоки  віра  сповнює  серця,
Вуста  творять  Іісусову  молитву,
І  дух,  мов  голуб,  лине  до  Творця!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778974
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018


Протоієрей Роман

Важливо

Голівки  руж  схилилися  тужливо,
Та  сяють  ніжністю  волошки  голубі…
В  якому  світі  ти  живеш  –  це  не  важливо,
Важливо,  який  світ  живе  в  тобі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778973
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018


Елена*

Кажется, пахнет весной


А  знаете,  пахнет  весной,
Хоть  кожу  нам  градусы  долбят.
Но  гнобят  лучи  ртутный  столбик.
По  носу  веснушки  гурьбой.

Сегодня  мне  хочется  петь  -
Тепло  ощутила  от  солнца.
Синица  ци-пи-кнула  звонко.
Всего  лишь  шесть  дней  потерпеть.

Сорвёт  календарь  новый  банк
И  станет  реальным  подснежник.
Хоть  внешне    всё  кажется  прежним,
Природа  нам  выдала  грант.

На  новые  строки  стихов,
На  песни    о  духе  весеннем,
На  мысли  о  новом  везении,
На  радость  из  песен  и  слов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778291
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 21.02.2018


Олена Жежук

Причал справжнього

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688308
                                                                                                             [i]продовження[/i]

В  глибині  мого  серця  лелійно  ховаються  спогади,
І  весніє  любов,  і  дзвенить  кришталева  печаль.
Повертаюсь    у  юність,  йдучи  в  часоплин  перелогами.
Там  у  світлі  і  справжності  серце  знайде  свій  [i]причал.[/i]

Ось  невдачі  мої…  поряд  мрії  крилаті  й  розвихрені!
Біля  хати  криниця    по  вінця  живої  води…
Ось  бабусині  руки  й  слова,  що  живуть  до  цих  пір  в  мені:
«Жий  в  любові  й  по  совісті,  й  Богу  одному  годи!»

Там  п'янить    медом  груша  й  лякає  кусючими  осами,
А  за  пагорбом  сонце  лягає  щовечора  спать.
Найміцніші  там  сни,  й  найбадьоріші  ранки  із  росами  –
І  на  все  там    у  Бога  була  [i]благодатна[/i]  [i]печать[/i].

Повертаюсь  зі  спогадів  духом  сильнішою  й  вищою,
І  любов'ю  зігрітою    рідного  краю  мого.
Як  тепло  не  розхлюпать,  й  не  стати  черствою  та  іншою..?
Й  зберегти  оцей  вогник    у  хаосі    світу  цього…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777771
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


Олена Жежук

Чарівний край дитинства

                                                                               [i]  Моїй  бабусі  
                                                                               Козинській  Юзефі  Адольфівн[/i]і

Я  хочу  в  дивний  край,  де  пахне  свіжим  хлібом,
А  комини  випурхують    хмаринки  голубі.
Де  підтюпцем  стрибається    за  цуценятком  слідом
По  стежці,  що  веде  у  світ  казкових  мрій.

Колоситься  там  жито,  сміється  в  вус  колючий,
Й  волошками  підморгує  на  жайворонка  спів.
Промінням  срібним  грається  вечірній  ліс  дрімучий,
І  страшним  прикидається    для  неслухів-синів.

Садки  там  пахнуть  грушами,  залякують  кропивою,
І    яблуками  гупають  у    горобину    ніч.
А  хитра  риба  ловиться  секретною  наживою,
Ще  й  зараз  пахне  юшкою,  що  їли  пліч-о-пліч.

Там  журавлі-колодязі  Водяників  витягують,
Щоосені    їм  віриться    -  у    вирій    полетять…
Дзвінким  лелечим  клекотом    птахи  про  мир  нагадують
І  вдосвіта,    ранесенько  приносять  немовлят.

Живе  в  краю  тім  сонечко,  лягає  спать  за  річкою.
І  молоко  там  п’ється  до  білопінних    вус.
Чарівна  добра  Казочка  щовечір  ходить  з  свічкою,
Ту  казку  підслуховує  в  віконці  Сіріус.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688308
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 18.02.2018


Любов Іванова

Простіть мене, а я прощаю Вас

[b][color="#821d6f"]Сьогодня  день,  коли  усі  образи
Ми  маємо  віднести  на  смітник.
А  замість  них  добра  й  тепла  алмази
Посіяти  в  душевний  свій  квітник.

Немає  на  землі  людей  безгрішних
Віки  складалось  і  донині  так.
У  бідних,  у  багатих  і  розкішних
Гріх  може  бути  навіть  у  думках.

Для  цього  день  є  -  прощена  неділя,
Бо  не  образи  наш  дороговказ.
Благаю  в  каятті...  не  від  безділля  -
Простіть  мене,  а  я  прощаю  Вас.

Це  світла  днина  -  днина  всепрощення.
Благаємо,  прости  нас  Бог-Отець.
Хай  стануть  наші  щирі  откровення  
Очищенням  для  душ  і  для  сердець.[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777703
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.02.2018


Ярослав К.

Моё сердце в твоих руках

Ты  словно  оживила  моё  сердце,
Своей  согрела  лаской  и  теплом,
Открыла  потаённую  в  нём  дверцу,
Войдя  через  неё  в  холодный  дом.

Над  сердцем  я  своим  уже  не  властен  -
В  твоих  оно,  любимая,  руках.
Но  кажется  мне,  плен  этот  опасен,
Порой  я  ощущаю  даже  страх.

Ведь  ты  с  ним  можешь  сделать,  что  захочешь,
Разлюбишь  -  бросишь  нА  пол,  разобьёшь...
И  будет  на  душе  темнее  ночи
От  чёрных  туч,  с  собой  принёсших  дождь...

Я  так  боюсь,  что  это  может  статься...
Никак  себе  я  места  не  найду,
А  сердце  начинает  трепыхаться,
Предчувствуя  какую-то  беду...

Сердечко  очень  просто  покалечить,
Заставив  претерпеть  немало  мук...
Держи  его,  любимая,  покрепче,
Не  выпусти,  пожалуйста,  из  рук...


                                       Август,  2000  год.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777345
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 16.02.2018


Lawliet Darko

Есенин

I

Я  отныне  не  стану  плакать,  
Я  и  так  уж  ни  мёртв,  ни  жив.  
Золотые  огни  заката  
Утонули  в  промозглой  лжи.  

Мне  так  грустно  в  такую  пору,  
Хоть  бери  и  на  части  рви  
Свою  душу.  И  над  простором  
До  утра,  словно  зверь,  реви.  

Но  я  больше  не  буду  плакать,  
Потому  мне  осталось  лишь  
Прятать  слёзы  в  цветенье  мака  
И  смотреть  на  огонь  вдали.  

По  кому  он,  бездумный,  светит?  
Не  по  мне  ли?  Ведь  с  давних  пор  
Всё,  что  есть  во  мне,  верно  метит  
На  пустующий  косогор,  

Под  которым  меня  похоронят  
Далеко  от  знакомых  мест.  
И  застынет  в  моих  ладонях  
Тихий  вздох  и  застонет  лес.  

Встрепенётся  от  сна  собака,  
Что  была  мне  последний  друг.
Но  я  больше  не  буду  плакать.  
Лишь  смеяться.  Пока  умру.

II

Что-то  стал  я  печален  шибко,
Свою  голову  к  сердцу  склонив.
Заиграла  чуть  слышно  скрипка
Незнакомый  восточный  мотив.

Я  устал  свою  бедную  душу
Волочить  из  притона  в  притон.
Чем  я  это  теченье  нарушу,
Где  спою  по  себе  канон?

Захудалая  степь.  Дышат  кони
И  хрипят  на  кровавый  восход.
И  в  любом  их  предутреннем  стоне
Слышу  я  свой  забитый  народ.

И  пускай  его  дух  не  разбудишь  -  
Мне  с  таким  по  пути  привелось...
И  здесь  хочешь-не  хочешь,  а  будешь
Испивать  с  ним  крещенских  рос.

Только  как  полюбить  отчизну,
Подарив  тень  улыбки  лицу,
Если  в  каждом  цветении  жизни
Есть  уже  притяженье  к  концу?

III

Зашумела  дорога  из  мака,
словно  песнь  завела  обо  мне.
И  осенняя  города  слякоть
остывает  в  моем  вине.

А  ты  помнишь,  как  все  было  ново
в  отражении  первых  звезд?
Я  тогда  свое  каждое  слово
заплетал  тебе  в  цвет  волос.

Все  прошло.  И  шальные  годы
опочили  со  мной  в  тиши.
Опрокинулась  под  небосводом
наша  прежняя  звонкая  жизнь.

Отыскала  ли  ты  другого?
Смог  ли  я  утонуть  в  другой?
Отзвучит  ли  любовью  снова
для  кого-то  из  нас  прибой?

Отгорим  ли  мы  новой  болью
или  смерть  бывает  лишь  раз?
Подступает  луна  к  изголовью
и  стекает  сентябрь  из  глаз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776600
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 16.02.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2018


Олена Жежук

… по всьому

Оце  й  усе…  скінчився  снігопад    –
В  далеких  горах  проростає  рута.
Вчорашнє  «ми»  закладено  в  ломбард,
Давно  знецінене,  немов  гірка  отрута.
 
Це  був  лиш  сон,  короткий  дивний  сон.
Де  ти  –  наснага,    я  –  твої  бажання.
Ти  обирав  про  всяк…  під  свій  фасон,
І  перестигле  залишив  мовчання.

Чому  ж  блукаєш  в  лабіринтах  снів?
Шукаєш  зелен-руту  невідому.
Сезон  дощів…  забракло  сонця  й  слів…
                                                       …  оце  й  по  всьому.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776849
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 14.02.2018


Ярослав К.

Закружляй мене, дощу

Плаче  ніч  за  вікном  і  стікає  по  склу  неквапливо,
А  годинник  знущається,  час  ніби  тягне  за  хвіст....
На  душі,  як  з  відра,  не  вщухає  зажурлива  злива,
Що  здається,  ріка  моя  зносить  останній  вже  міст...

Розчини  мене,  дОщу  -  ми  стали  давно  уже  рідні,
І  з  тобою  не  так  відчувається  сліз  моїх  сіль...
Твої  мокрі  обійми  сьогодні  мені  необхідні  -
Хоч  на  трохи  тупішає  мій  невтамований  біль...

Підніми  мене,  ноче,  під  небо,  де  місяць  з  зірками...
Посади  на  хмаринку,  голівку  мою  притули...
У  обіймах  твоїх  розпрощаюсь  з  сумними  думками,
Хоч  якими  б  важкими  й  журними  вони  не  були...


Фото  з  інтернета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776473
дата надходження 11.02.2018
дата закладки 12.02.2018


Ярослав К.

Не грусти

https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48823&poem=269949

Эта  серость...  Как  будто  бы  вечная  стылая  осень
Ухмыляется  нагло,  с  издёвкой  глядит  свысока...
Ни  мороза,  ни  снега,  уж  сколько  мы  зиму  не  просим,
А  никак  не  укроется  льдом  непоседа-река...

Вот  и  мост,  что  когда-то  стал  местом  для  наших  свиданий,
Где  в  обнимочку  часто  встречали  с  тобой  мы  рассвет...
Нам  казалось,  что  можно  стоять  так,  прижавшись...  годами...
Не  завянет  при  этом  подарок  -  ромашек  букет...

А  река  всё  шумит  и  бурлит,  аж  мурашки  по  коже...
Разбиваются  волны-мечты  в  предрассветной  тиши...
Мысли-брызги  летят...  Видно  легче  им  так...  Ну  а  может...
Стоит  выплеснуть  их  на  листок  из  кипящей  души?

И  зачем  мы  грустим?  Очевидно  ж,  зима  на  исходе
Или  то,  что  ещё  по  привычке  считают  зимой...
Унывать  и  хандрить  -  это  дань  переменчивой  моде,
Отдаём  -  и  айда,  возвращаемся  снова  домой!

Даже  если  не  скажет  никто  тебе  "Доброе  утро!"
И  не  радует  созданый  лично  домашний  уют,
Но  ведь  здорово,  если  под  боком  всегда  есть  компьютер,
А  в  сети  и  тебя,  и  стихи  твои,  вроде  бы  -  ждут...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775819
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018


Ярослав К.

Счастье как торт

Счастье  -  такая  капризная  штука...
Это  как  торт,  что  печёшь  по  рецепту,
Всё  как  написано  делаешь,  будто,
Только  вот  вкуса-то  нужного  -  нету...

Вроде  бы  следуешь  умным  советам,
Тщательно-долго  мешаешь  ты  тесто,
Но  перепутаешь  что-то  при  этом,
Вот  и  выходит  ошибочка  где-то...

Может  быть,  сахара  много  добавишь,
Хочешь,  как  лучше  -  а  тесто  садится...
Счастье  заботой  излишней  задаришь  -
Вот  и  оно  начинает  лениться.

Если  чуть  больше  лимонного  сока,
Счастье,  как  тортик,  становится  кислым.
Если  коржи  пережарить  немного,
Будешь  потом,  отскребая,  сам  грызть  их...

Можно  совсем  позабыть  о  пропитке
И  зажевать  этот  торт  всухомятку,
Нет,  не  в  спиртном  наше  счастье  напитке,
Но  без  него  будет  торт  не  в  порядке.

Если  взбивать  чересчур  интенсивно,
Сливки  тогда  превращаются  в  масло,
К  счастью  нельзя  отнестись  агрессивно,
Чтобы  от  злобы  оно  не  погасло.

Самое  важное  стоит  отметить  -
Хоть  бы  какой  там  рецепт  совершенный,
Формул  для  счастья  немало  на  свете,
И  одинаковых  нет  отношений.

Нужно  своё  привнести  что-то  в  тортик,
Вставить  изюминку  необходимо,
И  не  бояться  чего-то  испортить,
Это  же  наше  -  никто  не  отнимет.

Ну  и  украсить,  конечно  же,  нужно:
Звёздочки-розочки,  рюшики-бусы...
Счастье  -  когда  всё  уложено  дружно,
Хоть  и  коржи  эти  -  разного  вкуса,

Разного  цвета,  состава,  начинок...
Смотришь  -  как  будто  бы  разные  части.
Торт  -  сочетание  двух  половинок,
Вместе  -  из  них  образуется  счастье.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775491
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Ярослав К.

Просто любить

Просто  смотреть  и  всему  умиляться,
Просто  желать  постоянно  быть  рядом,
Светлой  улыбкой  твоей  наслаждаться,
Дрожь  ощущать  от  влюблённого  взгляда...

Просто  ловить  эти  искорки  смеха,
Просто  держать  твою  руку  в  ладошке...
Вместе  -  и  слякоть,  и  дождь  не  помеха,
Если  тебе  застегну  я  сапожки...

Просто  тебя  ненароком  коснуться,
Будто  стряхнуть  незаметное  что-то...
Просто  в  обнимочку  утром  проснуться
И  не  хотеть  отпускать  на  работу...

Просто  из  глазика  вынуть  ресничку,
Просто  порадовать  сладким  сюрпризом,
Вместе  подкармливать  нашу  синичку,
Что  поселилась  у  нас  под  карнизом.

Просто  любить,  как  ты  мило  щебечешь,
Просто  твоим  восторгаться  восторгом,
Ждать  с  нетерпением  каждый  наш  вечер,
Чтобы  за  чаем  поведать  о  многом...

Просто  на  руки  поднять  без  причины,
Просто  кружиться  с  тобой  по  квартире...
Просто  ты  знаешь,  что  я  -  ТВОЙ  мужчина,
Просто  из  женщин  Ты  -  лучшая  в  мире.

Просто  стихи  не  писать  о  разлуке,
Просто  букеты  дарить  не  по  датам,
Просто  на  счастья  настроиться  звуки,
Просто  СЕГОДНЯ  любить...  не  когда-то...

Просто  петь  вместе  любимые  песни,
Просто  мечтать  долгим  вечером  зимним...
Просто  мне  рядом  с  тобой  интересно,
Просто  я  счастлив,  что  это  взаимно...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775319
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Олена Жежук

Небо у мені

Сьогодні  небо  плакало  мені.
Вечірнім  смутком  оповило  плечі,  
І  заповзало  в  шпарки  порожнечі
Моїх  ілюзій    в  темному  вікні.

Воно  мені  сповідало  дощем,  
Роздоллям  синім    проникало  в  груди,
І  сипалось  в  мої  холодні  руки…
В  мені  сотало  невигойний  щем.

Глибінь  небес  тривожить  і  зове…
От  тільки  я  до    пір  оцих  не  знаю,  
Чи  я    із  неба    зовсім  не  спускаюсь?
Чи  й  справді    небо  у  мені  живе..?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775082
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Протоієрей Роман

Любов материнська

Любов  материнська  –  дарунок  є  Неба,
Та  дар  цей  –  допоки  є  в  ньому  потреба,
Інакше,  вона  проти  себе  працює
І  вже  не  виховує  –  навіть  руйнує!

Ціль  матері  –  крила  віддать  лебедині
І  стать  непотрібною  своїй  дитині,
Така  в  неї  честь,  і  така  її  врода,
По  цім  визнається  її  нагорода!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775079
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Протоієрей Роман

Жінок приваблює не гарний чоловік…

З  віконця  капає  удень,  
Немов  з  повік,
І  паморозь  на  склі,
Як  павутинка…

Жінок  приваблює  
Не  гарний  чоловік,
А  чоловік,  в  якого
Гарна  жінка!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774279
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 04.02.2018


Протоієрей Роман

Як пахнуть в ніч глибоку ці пізні хризантеми!

Як  пахнуть  в  ніч  глибоку  ці  пізні  хризантеми!
Мов  ліки  від  зворушливих  хвороб…
Ти  не  розказуй  Богу,  які  в  тебе  проблеми,
А  розкажи  проблемам,  що  є  у  тебе  Бог!

Розтанули  гудки  на  сніжному  пероні…
Все  вирішиться  та  минеться  все,
І  сяйво  місячне  твої  цілує  скроні,
І  добру  вістку  ангел  вже  несе!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774959
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Наташа Марос

ВЕРНУЛСЯ…

Он  вернулся  под  самое  утро,
Чтобы  тихо  скулить  у  окна,
Нашептать,  человеческим  будто:
"Просто...  раньше  проснулась  весна...

Увлекла,  повела  за  собою,
Танцевала  и  пела,  пьяна...
Мы  -  за  ней,  всей  собачьей  гурьбою  -
Это  к  нам  прикасалась  она"...

Ляг,  пропажа,  поспи,  мой  хороший,
Видишь,  белое  стелет  зима,
Где  ты  видел  весною  пороши?..
Только  в  зиму...  не  верю  сама...

Накормила  и  спать  уложила,
А  ведь  правда  -  запахло  весной...
Вот  причудилось  или...  Скажи  мне,
Эй,  зима,  испугалась?..  Постой!..

Очень  скоро  заплачут  метели  -
Спит  бродяжка,  ему  невдомёк,
Что  мы  тоже  поверить  успели:
Шалунишка  весну  приволок...

                 -                  -                  -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774127
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 31.01.2018


Ярослав К.

Ходить горе по Майдану

Ходить  горе  по  Майдану,
Чорний  дим  до  неба...
А  для  когось  все  по  плану,
"Так  воно  і  треба..."

Ходить  горе  по  Майдану
Та  рахує  жертви...
Обіцяли  людям  "манну"...
Тим,  хто  зараз  -  мертві,

Хто  живий,  хто  "за"  чи  "проти",
Хто  був  "на  дивані"...
І  мінорні  носить  ноти
Вітер  на  Майдані...

Не  шукають  винуватих,
"Все  -  злочинна  влада"...
Легше  всього  лиш  брехати
Та  кричати:  "Зрада!"

А  обличчя  ці  мерзотні
Знають  і  бояться,
Що  була  не  тільки  "сотня",
Ще  було  тринадцять

Ем-ве-есників,  солдатів,
Хто  від  куль  загинув...
Є  кому  про  них  згадати?
В  чому  вони  винні?

Ходить  горе  по  Майдану...
Боже,  чи  востаннє...
Хто  стріляв  по  Нігояну?
Нелегке  питання...

Хто  стріляв  по  тим  солдатам?
По  "небесній  сотні"?
Як  живеться  депутатам?
Бачу,  не  голодні.

Заробили  капітали
На  перевороті,
"Революція"  -  назвали,
Щоб  солодше  в  роті...

Хай  Росія  там  чи  Штати  -
Все  одно,  під  кого...
Продали  би  ви  і  мати,
І  самого  Бога...

Ходить  горе  по  Майдану,
Не  спіткнеться  навіть...
Хто  не  бачить  вже  обману  -
Вічна  ваша  пам'ять...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773669
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 27.01.2018


Світлана Моренець

ХРАМИ, ЩО НАС ОБИРАЮТЬ


[i]Моєму  маленькому  храму
величного  Святого  Духа  в  м.  Києві[/i]

Коли  доля  показує  хижий  оскал,
рятівне  моє  коло  –  маленька  каплиця,
де  в  ікони  –  до  Божої  ласки  портал  –
із  німотним  благанням  вдивляються  лиця.

Тут  вогнем  очисним  тихі  свічі  горять,
в  молитви  найтаємніші  думи  сповиті.
Перед  Богом  оголені  душі  стоять,
безборонні,  вразливі,  як  рани  відкриті.

Їх  Він  бачить  наскрізь.  Тож  Святим  Небесам
не  злукавиш,  аби  в  каятті  буть  почутим.
Духівник  твій  –  Господь,  ти  із  Ним    –  сам  на  сам,
і  лиш  Він  може  біди  твої  відвернути.

Цей  малесенький  храм  –  джерело  доброти,
від  споріднених  душ  братня,  щира  підмога.
Місце  сили,  любові,  тепла,  чистоти  –
храм,  де  серцем  своїм  відчуваємо  Бога.

                                           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773503
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 27.01.2018


Ганна Верес

Висоцькому

В  поета  лиш  одна  життєва  дата  –
Це  день  народження…  Й  лиш  той  митець,
Котрий  зумів  всього  себе  віддати,
Зодягне  слави  непростий  вінець.

За  паспортом  –  Висоцький  Володимир,
За  покликом  –  він  бунтівний  поет.
По  лезу  бритви  доленька  водила,
Саме  таким  постав  його  портрет.

Не  маючи  ні  золота,  ні  слави,
Він  надто  рано  відійшов-спочив,
Хоч  особливо  зорі  йому  сяли,
Та  нагород  поет  не  заслужив.

Пісні  й  тепер  людей  до  купи  зводять,
Їх  крила  –  понад  містом  і  селом
Й  єство  поета  на  думки  наводить,
Тому,  мабуть,  так  рано  відцвіло.

Поезія  його  жива  й  донині,
Бо  зіткана  із  правди  і  надій,
Тому  й  близька  вона  простій  людині.
Хто  пригубив  її,  життю  радів.
24.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773370
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


Анна Качан

Цю жінку я люблю…

Цю  жінку  я  люблю.  Така  моя  печаль...
Микола  Вінграновський

—Ні,  не  печаль.  А  просто  —  божевілля!
Відтяти  б  якось.  Та  нема  меча.
Нема  й  чим  рану  вмити  —  тільки  сіллю.

Вона  мені  ввижається  в  хвилинах,  
годинах,  днях  і  гуркоті  думок,
і  світ  увесь,  немов  стара  ряднина,
розлазиться:  від  зливи  вщент  промок.

Це  ж  бо  вночі  так.  Спрагле  надвечір'я
кошлатить  день  й  злотаві  пасма  хмар,
закреслюючи  темінню  вугілля
ескізи  сонця,  кладучи  тягар  —

ні,  не  на  плечі.  Їх  уже  немає.
Немає  тіла,  і  немає  рук.
Лиш  крила  —  слабнуть;  падає  вся  зграя  
на  зльодянілий,  здичавілий  брук.

Це  —  той  тягар.  Оце  така  крилатість.
Як  у  сльози,  що  тягне  вії  вниз.
Мутніє  небо.  Місяць  ніби  стративсь.
Зірки  ввібрали  кращі  з  її  рис.

Але  на  ранок...  дихається  вільно.
Я  вилізаю  із  сирих  проваль.
Чи  ж  є  на  світі  більше  божевілля,  
аніж  любити  й  берегти  печаль?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773275
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 26.01.2018


Ярослав К.

Тушканчик

Говорят,  что  кролики  -
Это,  мол,  не  только...
Мой  -  живёт  но  столике,
Уж  не  знаю,  сколько...

Имя  -  как  получится,
Кто-то  скажет  "зайчик",
"Муми-кролик",  "трусечка"...
Я  зову  -  Тушканчик.

Очень  уж  забавненький
Он  на  задних  лапках,
Привстаёт  так  плавненько,
Как  бы  для  зарядки.

Знаете  значение
Этих  длинных  ушек?
Чтобы  было  чем  ему
Музыку  послушать:

Зубками,  как  вилами,
Собирает  ветки
И  с  "усами"  длинными
Бегает  по  клетке,

А  они  цепляются
И  бренчат  по  прутьям.
Радуется  заяц  наш  -
Композитор  путний.

Выскочит  из  домика,
Если  там  открыто,
Прыгает  по  коврику,
Делает  кульбиты.

Провода,  линолеум,
Ковролин,  обои  -
Вкусно  мумикролику,
Любит  он  такое.

Всё  на  зуб  он  пробует,
Хулиган  ушастый,
Но  кричу  тут  строго  я:
"Эй,  куда,  не  шастай!"

Под  диваном  прячется,
Ищет  свою  "норку",
Заодно  тушканчик  наш
Делает  уборку  -

Пыль  на  шерсть  цепляется,
Пол  зато  блестящий.
Труся  подметает  сам  -
Веник  настоящий.

А  по  кругу  носится,
Словно  по  арене,
Поиграться  просится  -
Лечит  нас  от  лени.

За  собачкой  бегает  -
За  своей  подружкой,
Жаль,  что  он  не  ведает  -
Это  лишь  игрушка...

А  когда  умается,
Чуть  не  до  упаду,
Отдыхает  заяц  наш  -
И  ложится  рядом.

Но  пора  бы  "баиньки",
Он  команду  знает:
"Всё,  домой!"-  и  Заинька
В  клетку  залетает.

Если  всем  доволен  он,
Упадёт  клубочком,
Вверх  пушистым  носиком
Ну  -  котёнок,  точно...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773300
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 25.01.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.01.2018


Евгений Познанский

ТЕРПИМОСТЬ

Мы  терпимы,  встречаясь  со  злом,
Тут  у  нас  очень  крепкие  нервы,
Злу  легко  оправданье    найдём
Если  только  не  мы  его  жертвы,

-  Он  убийца,    злодей,  живорез?
Так  ведь  в  детстве  его  обижали!
-Он  в  карман  к  государству  залез?
Так  другие  и  больше  украли!

Но  героев,  талантов,  Святых,
Видно  многим  терпеть  неприятно,
Мы  охотно  заметим  у  них
Даже  самые  мелкие  пятна.

Ходит  девушка  в  церковь  –  «ханжа,
Знаем,  знаем  такую  мы  веру,
А  не  ты  ли  шла  в  джинсах  вчера,
Прижималась  плечом  к  кавалеру!»

Добрый  парень  для  многих  –  слабак,
Или    маменькин  жалкий  сыночек,
И  ругая  его  так  и  сяк
Каждый  сам  стать  внушительней  хочет.

А  великим  -  так  просто  беда,
Ведь  над  ними  так  модно  глумиться,
Если  б  бюсты  могли  –  со  стыда
Были  б  рады  в  века  провалиться.

Что  за  странные  мысли  такие?
Но  сказав  так,  увы,  я  не  вру:
Современники,  люди,  родные!
Мы  должны  быть  терпимей  к  добру.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772773
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 22.01.2018


Ярослав К.

Перлини

Шукаєш  перлини,  шукаєш  скарби,
Яскраве  коштовне  каміння...
Між  сірої  маси  людської  юрби  -
Сердець  світлозарних   горіння.

Посеред  байдужості  і  холодів  -
Хоч  трохи  тепла  й  розуміння,
В  буденності  хмарних  однакових  днів  -
Весняного  сонця  проміння...

Подібне  з  подібним  -  то,  кажуть,  рідня,
Хоча  й  відрізняються  зовні,
Не  бачиш  ти  сонця  і  світлого  дня  -
Зніми  окуляри  ті  чорні.

Здається,  на  холод  ще  скаржився  Кай,
Бо  серце  на  лід  було  схоже...
Тепла  джерело  ти  в  собі  відшукай,
Зігрій  ним  усіх  перехожих.

Можливо,  ти  поки  не  гідний  перлин,
Щоб  стати  душею  їм    рідним,
Та  можеш  повірити,  що  не  один
Відчув  це  таким  необхідним...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772751
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 22.01.2018


Світлана Семенюк

… підсніжниками білими



Ще  вчора,  в  срібно-крижанім  вінку,
У  білій  сукні,  з  шаллю  кришталевою,
Зима  кружляла  в  сніжному  танку,
І  гордо  величалась  королевою!


Безжально  склила  ріки  і  стави,
Метала  сніговицями,  мов  стрілами!
Сьогодні  ж,  перед  виходом  весни  -
Заплакала
                                 ...підсніжниками  білими!...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772655
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018


Олена Жежук

Учусь…

Навчилась  пережити  біль  і  радість
Ненависті  у  серці  не  держу.
Учусь  прощати  й  поважати  старість,
І  справжнє  щось  у  серці  
                                                                     бережу…

Спіткаюся…    встаю  і  знову  вчуся  –
Коліна  здерті  згодом  заживуть.
Байдужості  людської    лиш  боюся  –
Крізь  неї  зло  і    помста  
                                                         проростуть…


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771561
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 21.01.2018


Ганна Верес

Рушник (Слова для пісні)

[u](Присвячую  своїй  мамі  Ходак  Феодосії  Іванівни).[/u]

Погляну  на  рушник,  що  мама  шила,
Вустами  до  узору  доторкнусь,
Так  за  життя  вона  й  не  відпочила,
Дитям  до  її  серця  пригорнусь.

«Літа  мої  твої  вже  доганяють,
І  доля  дивно  схожа  на  твою:
Ті  ж  колисанки  внуків  забавляють,
У  них  вплітаю  власну  таїну.

Матусю,  моя  мила,  рідна  ненько,
Уже  і  в  мене  коси  у  снігу.
Пробач,  –  промовлю  щиро  і  тихенько,  –
Тепер  я  знаю  слів  твоїх  вагу.»
17.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772434
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Лілея1

ВИКРАДЕННЯ…

[i][b]Щасливі  ви,  бо  любите  когось  ,
Любов’ю,  що  солодша      шоколаду,
Але    в      житті,  так    прикро,    є  той    -  хтось  ,
Що  замість  неї  презентує  зраду.

А  слідом:  поділ  спільного    майна,
Надривний    звук  останньої  валізи.
Багато  тих,  що  вірили      -  сім’я,
А  це    були  її  лише      ескізи.

Не  так  давно  святе  його    "люблю"  
Відлунням  стало  в  інші    вікна  битись.
Ніяк...  нізащо,  мабуть,        не  збагну  -
Чому  чужими    легше    спокуситись?

Невже,  із  інших  рук  гіркий    полин,
Смакує,  наче    в  парку  солод  вати?
Ми  ж  викрадаєм,    любі,  не  мужчин,
А  назавжди  дітей  лишаєм  тата  .[/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772373
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Евгений Познанский

КИЕВСКОМУ МУЗЕЮ ИГРУШЕК

Пусть  привычки  детских    лет
Жизнь  снимает  с  нас,  как  стружки,
Но  музея  лучше  нет,  
Чем  родной  музей  игрушки.

Куклы,  милое  зверьё,
Сказки  ласковой  наследство
Мы  встречаем  тут  своё
Чудом  выжившее  детство.

«У  тебя  ж  был  танк  такой!
И  такие  же  машинки»,
Голос  памяти  живой
Тут    же  шепчет  без  заминки.

И  солдатиков  –  не  счесть,
Да,  они  всегда  на  марше.
А  ещё  игрушки  есть,
Что  и  дедов  наших  старше.

Вот  бежит  резной  конек,
Вот  фарфоровая  дама,
Чуть  прищурила    глазок
Из  витрины  первой  самой

Друг  мой,  в  святочные  дни,
Чтобы  радость  не  смолкала
Хоть  на  часик  загляни
В  эти  сказочные  залы.

Сбрось  хоть  тут  с  души  своей
Бытовой  рутины  стружки!
Мы  ещё  придём  в  музей,  
Наш  родной  музей  игрушки!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771512
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Akimova

Есенин

Он  приехал.  
Ему  –  восемнадцать.
Отворяйся,    Москва-Петроград!
Молодой,  оголтелый,  рязанский,
Гениальный.  
И  сам  чёрт  не  брат.

Будут  вам  расстегаи  с  икрою!
Будет  вам  и  скандал,  и  аврал.
Говорил:  
–    Я  все  двери  открою!
И  открыл,  и  ни  в  чём  не  соврал.

Целовался,    кутил,  задирался.
Думал  –  смех,  получилось  –  капкан.
На  судьбы  колесо  намотался
Словно  шарф  Айседоры  Дункан.

Дар  поэта  не  вытравить    водкой.
Дар  поэта  не  передарить.
Слишком  рьяной  и  слишком  короткой
Оказалась  рязанская  прыть.

Слишком    часто  и  много  –  о  смерти.
Слишком  мало  в  конце  –  о  любви.
Закружишься  в  земной  круговерти,
А  потом    –  не  жалей,  не  зови…

И  судили  его,  и  рядили.
От  восторга    взрывался  партер.

Сам  повесился?    Или    убили?  –
Скоро  век,    как  молчит  «Англетер»…
.............

Гой  ты,  Русь  моя!  –  Синь  да  берёзки,
Гладь  озёр,    луговая  трава!
Если  б  только  не  плети  да  розги,
Пустословье  и  злая  молва…

[i]
Январь  2018[/i]

------------------------------
На  фото  -  картина  Дмитрия  Локтионова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772328
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Ярослав К.

Ромашки

Я  не  бывал  уже  сто  лет  на  стадионе  нашем:
То  дождь,  то  ветер  --  как-то  не  резон.
И  сравнивать  неловко  со  спортсменами  со  стажем,
У  них,  конечно,  круглый  год  сезон.

Но  вот,  я  на  пробежке.  Что  ещё  бывает  краше?
В  здоровом  теле  --  здоровее  дух!
Смотрю,  снаряды  заняты  спортсменами  со  стажем,
И  мой  энтузиазм  чуть-чуть  потух...

Взяв  несколько  кругов,  я  подустал  немножко  даже,
В  дыхание  стал  пробиваться  стон...
Тут  взгляд  остановился  мой  на  множестве  ромашек,
Ковром  сплошным  покрывших  стадион...

Я  рвал  цветы  и  не  боялся  обвинений  в  краже.
Светило  солнце,  плыли  облака,
Спортсмены  мимо  бегали,  те  самые,  со  стажем,
Крутили  в  мыслях  пальцем  у  виска.

Спортсмен  со  стажем  пусть  на  брусьях  там  ногами  машет,
А  у  меня  внутри  --  душа  поёт...
Любимой  я  своей  несу  в  руках  букет  ромашек,
Вот  радости-то  будет  у  неё!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738078
дата надходження 16.06.2017
дата закладки 20.01.2018


@NN@

Старенька піч*

Старенька  піч.
Вона  давно  вже  хліба  не  пече.
Стоїть  немазана,  облуплена,  забута.
Заглянеш  вдень,  а  всередині  ніч,
За  що  тій  годувальниці  така  покута.
А  справа  в  часі,  чи  в  його  нестатку,
Ось  тільки  був  і  вже  протік  водою,
Ми  ловимо  його  руками  й  ситом  в  кадку
Й  не  сила  справитись  з  бідою.
Це  лінь  така,  вона  ховається  за  час,
Ми  робим  щось  і  день  всміхається,  аж  ні,  
Погляньте,  звечоріло,  темно  стало  враз,
То  ніч  вже  крила  розіпнула  у  вікні.
....................................................................
Старенька  піч...
Я  пам'ятаю  ті  хліби.
Лопату  дерев'яну  з  довгим  держаком.
Невже  пройшли  роки...  Роки...
Бабусі  вже  немає,
Й  Мама  в  синіх  висях  за  селом...
А  дух  пливе  духмянохлібий  із  вікна
І  я  спішу  покинути  це  кляте  місто,
Знов  доторкнутися  до  них  у  снах,
І  хоч  окраєць  хліба  з'їсти.

Старенька  піч.
Давно  вже  не  пече,
Того  духмяного,  смачного  хліба.
Стоїть  і  плаче,  підіперта  рогачем...
Мені  до  неї  вже  ніколи  не  доїхать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442008
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 17.01.2018


Елена Марс

В доме моём

В  доме  моём  ещё  пахнет  столяркой  и  краской.
Новый  совсем.  Ничего,  что  пока  не  жилой.
С  нежностью  трогаю  стены,  даря  ему  ласку  -
Пусть  наполняется  любящей  женской  душой.

"Здравствуй,  мечта  моя!  Здравствуй,  земной  уголочек!
Долго  я  шла  к  тебе.  Трудной  дорога  была...
Скоро  совсем  расцветёшь  -  как  красивый  цветочек!
Как  же  душа  моя  этого  часа  ждала!..

Как  же  хочу  я,  чтоб  ты  переполнился  светом!
Всю  свою  душу  вложу  я  в  твой  скромный  уют!
Сердцем  мечтаю,  чтоб  был  ты  похожим  на  лето,  
Тёплое  доброе  лето,  которого  ждут...

Милый,  хороший!  Моя  ты  желанная  пристань!
Время  пришло  познакомиться  с  женской  рукой...
Будет  у  нас  хлебосольно,  уютно  и  чисто..."
Господи!  Я,  наконец-то,  вернулась  домой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771454
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 15.01.2018


Ганна Верес

Вже відспівали солов’ї


Вже  відспівали  солов’ї,

А  серце  жде  і  тихо  плаче.

Стою  одна…  Роса  в  траві…

А  ноги,  кам’яні  неначе…

Дивився  місяць  із-за  хмар,

Зі  мною  теж  чекав  весь  вечір,

Цей  нерозгаданий  ліхтар    –

Дружок  закоханих,  до  речі.

Та  на  побачення  прийти

Так  і  не  зміг  ти  у  леваду,

Давно  вітрець  уже  притих.

Що  ж  тобі  стало  на  заваді?

Тоді  любов  подарував,

Тепер  –  тяжке  розчарування.

Здалось,  заплакала  трава,

Адже  тремтить-вмира  кохання.

Хай  не  голосять  солов’ї,

Зозуля  на  вербі  не  плаче.

Прозріння,  те  що  в  голові,

Хотілось  серцю  би  призначить.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771199
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018


Владимир Зозуля

Свеча горела

                                                   Не  может  быть  её  огонь  невзрачен,
                                                   Не  может  быть  слеза  не  горяча,
                                                   Не  может  сердце  чувствовать  иначе,
                                                   [i]Когда  горит  пасхальная  свеча[/i].
                                                   .........
Возможно,  срок  давно  уже  отмерен,
А  может,  жизнь  прервется  невзначай,
Но  я,  по-детски,  в  эту  смерть  не  верю,
[i]Когда  горит  пасхальная  свеча[/i].
Исчезнет  всё  –  от  мига  и  до  века,
Угаснет  всё  –  и  радость,  и  печаль,
Но  тьма  не  тронет  сердце  человека,
[i]Когда  горит  пасхальная  свеча[/i].
И  значит  всё,  и  ничего  не  значит,
Но,  может  быть,  ему  светлей  стучать,
И  свет  на  сердце  падает  иначе,
[i]Когда  горит  пасхальная  свеча.[/i]
Я  верю  в  силу  пламени  святую,
И,  огонёк  ладонью  покачав,
Живу  светло,  над  смертью  торжествуя,  
[i]Пока  горит  пасхальная  свеча.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771091
дата надходження 13.01.2018
дата закладки 13.01.2018


rutzt

П’є з річки небо сивий кінь…

П’є  з  річки  небо  сивий  кінь,
Хапає  ніздрями  світанок,
Повільно  хвилі  точать  рінь
І  ліс  ховається  в  серпанок.
Тепла  благає  очерет,
Нові  розучує  поклони,
Яскравий  сонячний  берет
Верба  приміряла  до  крони.
Десь  у  містах  вирує  люд,
Збирає  до  скарбничок  миті,
Та  поспіх  не  потрібний  тут,
Тут  можна  просто  небо  пити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770987
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 12.01.2018


Ганна Верес

У полоні


 Заніміли  над  ставом  верби,

Ледь  дзвеніло  над  ними  небо,

Замовкає  пташина  пісня  –

Все  чекає,  що  буде  після…


Місяць  виплив  уже  із  хмари,

Пасти  вивів  зірок  отари,

З-поміж  верб  заглядав  до  ставу…

Впав  у  нього…  Ось-ось  дістану,


Зачерпну  його  із  водою,

У  човні  з  ним  всю  ніч  простою.

А  як  ранок  зарожевіє,

Місяць  з  рук  утекти  зуміє.


Подивлюсь  на  свої  долоні,

І  здається,  що  я  в  полоні

Вже  у  сонечка,  а  не  в  місяця.

Жаль,  в  долонях  воно  не  вміститься.
20.10.2012

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770823
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018


Протоієрей Роман

Сиві зорі

І  посивіли  зорі  від  горя,
Мов  голівоньки  рідних  сестер,
Стільки  сліз,  що  не  вистачить  моря,
Пролилося  колись  і  тепер!

Втрата  матері,  втрата  дитини  -  
Як  болючі  ці  всі  поняття!
Та  немає  дорожче  сльозини,
Ніж  сльозина  твого  каяття!

В  ній  –  душі  просвітління  чудесне,
Віри  нашої  серцебиття,
І  ціна  її  –  Царство  Небесне,
І  ціна  її  –  Вічне  життя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770836
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018


геометрія

МАТЕМАТИЧНІ ЗАДАЧКИ ІЗ МОЄЇ ЗАНАЧКИ…

       1.  На  столі  зайчата  грали,
               У  стола  кут  відпиляли...
               Скільки  там  тепер  кутів,
               Полічити  хтось  зумів?..
       2.  Щоб  доїхать  до  метро,
               Чебурашка  сів  в  авто.
               По  дорозі  він  зустрів
               Трьох  товаришів  своїх,
               Привітав  він  їх  усіх...
               Скільки  ж  разом  тих  було,
               Що  приїхали  в  метро?..
       3.  Оля  живе  на  другому  поверсі,а  Коля  в  двічі  вище.
               На  якому  поверсі  живе  Коля?
       4.  У  сім"ї  5  доньок  і  кожна  має  брата.  Скільки  дітей  у  сім"ї?
       5.  Скільки  буде,коли  сотню  поділити  на  половину?
       6.  Лісоруби  кожної  хвилини  відрізають  від  колоди  кусок  в  1  метр.
               За  скільки  хвилин  вони  розріжуть  колоду  довжиною  6  метрів?
       7.  Сорок  п"ять  і  сорок  п"ять,  скільки  може  бути?
       8.  У  скільки  разів  сходи  на  6  поверх  будинку  довші  за  сходи  на  2  поверх  
               того  ж  будинку?
       9.  За  4  хвилини  колоду  розпиляли  на  півметрові  куски,причому  кожне
               розпилювання  тривало  1  хвилину.  Яка  довжина  колоди?
     10.  Як  з  трьох  сірників,не  ламаючи  їх,зробити  чотири?

                   Відгадки:  1.П"ять.  2.Один.  3.На  третьому.  4.  Шість.  5.  200.    6.  5  хвилин                
                                                 7.  10;  80;90;  400.    8.У  п"ять  разів.  9.  2,5м.  10.  IV.
                                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770795
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018


СЕЛЮК

МАМИНІ РУШНИКИ (пісня)

Вишивала    матуся    переплетені  долі,
На  широкім  ллянім  рушнику.
Все  червоне  –  це  щастя,  усе  чорне  –  це  болі,
Мов  життєві  стежки  на  віку.

 Пр:  Споришеві  дороги,  поруч  неї  калину,
Синє  небо  безхмарне,  золоті  пшениці.
Вишивала  матуся,  мов  портрет  України,
Її  ніжну  усмішку  на  тривожнім  лиці.  

Переплетені  стежки  –  переплетені  долі,
Мама  вишила  на  рушнику.
Що  боронить    від  лиха,  захищає  від  болю,
Всю  родину  на  їхнім  віку.

Пр.

Материнський  рушник  бережіть  для  родини,
Де  червоні  і  чорні  нитки.
Щоб  цвіла  буйним  цвітом  дорога  Україна,
Мир  у  ній  зберігався  віки.

Пр.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770347
дата надходження 09.01.2018
дата закладки 09.01.2018


Східний

Колядка

                   

Крокувала  зірка  в  небі  тай  спинилася,
Дитя  Боже,  дитя  світле  народилося.
Пеленала,  колихала  Діва  чистая,
Матір  Божа,  Матір  ясна  і  Пречистая.

Опустились  Серафими  й  Божі  Силоньки,
Грають  ліри,  грають  арфи,  славлять  зіроньку.
Старий  Йосип  сам  колише,  хвалить  Боженьку,
І  зібрались  всі  похвали  в  небі  в  річеньку.

Засурмили  Янголята,  в  яслах  Зіронька…
Прийшла  в  світ  і  зародилась  в  Бога  віронька.
Слався,  слався,  звеселися  Дитя  Боженьки.
Поклонилися  три  царі  із  доріженьки.

Поклонились,  звеселились,  спить  Він  солодко,
Прийми  ладан,  прийми  смирну,  а  ще  золото.
Крокувала  зірка  в  небі  тай  спинилася,
Дитя  Боже,  дитя  світле  народилося.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770099
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 09.01.2018


Ярослав К.

Святий вечір

В  эту  дивную  ночь  совершается  чудо:
Зажигаются  звёзды  -  рождается  Бог.
Он  на  землю  приходит  Себя  отдать  людям,
Чтобы  каждый  примеру  последовать  мог.

Как  терпеть  и  смиряться,  сносить  пересуды,
Не  лелеять  своё  несравненное  "я",
Как  любить  и  забыть  "не  хочу  и  не  буду"
И  пожертвовать  жизнью  "за  други  своя".

Так  пускай  каждый  дом  распахнёт  шире  двери,
Открывайте  сердца  и  не  бойтесь  зимы!
Только  нужно  Ему  их  всецело  доверить,
Ведь  тогда  лишь  счастливыми  станем  все  мы!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770131
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 08.01.2018


Island

Добавим свежести улыбке

Друзья,  добавим  свежести  улыбке  
и  уберем  с  лица  прокисший  взгляд,
скорей  закроем  в  прошлое  калитку,
в  места,  где  вырос  злобы  самосад.

Царапины  забудем  и  ушибы,
полученные  в  жизненных  боях  
и  за  забором  прошлого  обиды
оставим,  что-бы  превратились  в  прах.

Друзья,  не  будем  вспоминать  о  грустном
и  остановим  скучный  диалог
о  том,  что  в  нашем  мире  очень  узком
есть  множество  чертей,  един  лишь  Бог.

Отрезав  все  плохое,  как  гангрену,
фантомную  утихомирив  боль,
мы  сами  приближаем  перемены
в  судьбе,  ведь  в  сахар  превращаем  соль.

Ровней  осанку,  и  расправив  плечи
шагнем  навстречу  радужной  мечте
и  в  этот  миг  полета  быстротечный
оставим  мысли  о  своем  кресте.

Стучащему  откроются  все  двери,
идущему  расстелется  тропа,
воздастся  каждому  сполна  по  вере  
и  смоется  сомнения  рапа.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769693
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Ярослав К.

Вдохнови меня на стихи

Вдохнови  меня  на  стихи,
На  такие,  чтобы  пробрало,
Чтобы  их  показалось  мало,
Чтоб  они  были  не  сухи;

На  такие,  которых  ждёшь,
Как  сухая  пустыня  -  влагу,
Как  поэта  перо  -  бумага;
От  которых  бросает  в  дрожь.

На  стихи  меня  вдохнови,
От  которых  краснеют  щёки,
Чтоб  из  самого  сердца  -  строки
О  пьянящей  большой  любви.

Вдохнови  на  стихи  меня,
Что  нужны  нам,  как  будто  воздух,
От  которых  уносит  к  звёздам,
И  что  греют  сильней  огня.

На  стихи  меня  вдохнови,
Я  скучаю  за  вдохновеньем,
За  весенним  души  цветеньем,
Лишь  цветочки  ты  те  не  рви...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757713
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 03.01.2018


Юзько Лія

Вітання

Вітаю  всіх  поетів  з  Новим  роком!  Нехай  всі  розчарування  залишаться  в  старому  році!
Я  дарую  вам  пісню  Алли  Пугачової  "Расскажите  птицы"
[youtube]https://youtu.be/hXHgS7ynpfY[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769325
дата надходження 02.01.2018
дата закладки 02.01.2018


Наташа Марос

ЛИШЕ РАМА…

Опускається  вечір  додолу,
Поглинаючи  неба  блакить,
Ти  давно  не  приходиш  додому,
Ти  давно  вже  не  знаєш  -  болить...

Появляєшся  тихо  щоночі,
Заглядаєш  у  шибку,  мовчиш...
Як  мені  не  дивитися  в  очі,
Як  мені  не  дивитись,  навчи...

Всепрощаюча  ніч  за  фіранку
Заховала  сполохані  сни,
Хоч  вночі,  я  ж  просила  ще  зранку,
Хоч  вночі  ти  мене  не  мини...

Не  витримую  -  знову  і  знову
Виглядаю  в  холодне  вікно,
Зігріваючи  темінь  зимову,
Зігріваю...  тобі  все  одно...

Ні...  Не  вмію,  не  вмію  без  тебе
І  -  назустріч,  ламаючи  скло...
Лише  рама...  яка  в  ній  потреба,
Лише  рама,  а  скла  й  не  було...

               -              -              -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713865
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 02.01.2018


rutzt

Червоний вечір, небо і земля…

Червоний  вечір,  небо  і  земля,
Чорніє  ліс  крихкий  на  видноколі,
Дорожня  вигинається  петля
І  захід  мастить  китиця  тополі.
Сіріє  сніг  у  виярках  узбіч
(ізнов  сезонів  сплуталися  дати),
А  вдалині  повзе  неквапно  ніч,
Чого  невідворотній  поспішати?
Вже  силуети  тіні  простяга,
І  сонна  мить  ворожить  загадково,
Та  у  душі  ще  стукає  жага
До  кольорів,  до  дива  і  до  слова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769167
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018


Ярослав К.

Я есть, я живой!. .

                                                                                                                                                 (посвящается  внуку)



Живу  я  в  животике,  звать  меня  Чудо.
Откуда  я  взялся?  Отвечу:  оттуда☝
Я  Божий  посланник,  подареный  свыше.
Быть  может,  малыш,  а  быть  может--малышка.

Когда  я  попал  на  УЗИ  в  телевизор,
Я  ножки  скрестил,  чтоб  остаться  сюрпризом.
Вообще-то,  врачи  говорят  как-то  странно:
"Его  ещё  нет..."    Кто  же  был  на  экране?!
Но  мама  моя  про  меня  точно  знает
И  нежно  меня  сквозь  животик  ласкает...

Я  много  умею,  я  многое  знаю,
Родные  уже  голоса  различаю.
Я  быстро  расту,  и  мне  всё  интересно,
И  маме  в  животик  стучу,  когда  тесно.

Мне  очень  приятно  церковное  пенье,
Мы  с  мамой  и  папой  пойдём  на  Успенье,
Быть  может,  родители  там  причастятся,
И  я  вместе  с  ними  для  полного  счастья.

Я  чувствую,  как  меня  любят  родные,
Как  мамочка  молится  на  Литургии,
Как  папочка  трудится,  как  устаёт  он,
Как  маме  без  папы  порой  одиноко...

Папуля,  не  езди  без  нас  на  рыбалку,
Ведь  мама  скучает,  мне  так  её  жалко...
Вот  вырасту  --  будем  рыбачить  все  вместе,
Ведь  рыбку  втроём-то  ловить  интересней...

Мамуля,  прости,  что  тошнит  тебя  часто,
Я  знаю,  родная,  что  это  ужасно...
Я  чувствую,  как  устают  твои  ножки...
Я  скоро  рожусь,  потерпи,  мам,  немножко...
Я  вас  зацелую,  засыплю  вопросами,
Я  тоже  хочу  стать  когда-то,  как  взрослые...

Папуля,  не  трогай  сегодня  компьютер,
Я  здесь,  я  живой,  хоть  не  очень  доступен...
Погладь  меня,  ласковым  словом  побалуй
Так  хочется  слушать  твой  голос  усталый...
Когда  ты  мамулю  целуешь  в  животик,
Мне  хочется  просто  мурлыкать,  как  котик...

Мамуля,  не  нужно  с  папулей  ругаться,
А  то  я  начну  сквозь  животик  бодаться...
Вот  вырасту  --  буду  мирить  вас  за  ручки,
Над  нашей  семьёй  разгонять  стану  тучки...

Папуля,  не  надо  грубить  нашей  маме,
Ведь  сердце  твоё  не  гранит  и  не  камень,
Оно  очень  доброе,  я-то  уж  знаю,
Со  мной  не  сфальшивишь,  я  всё  замечаю...

Тебе  улыбнусь  я,  а  это  --  мой  ключик,
Растаешь  в  ответ  мне,  папулик  колючий,
И  дрогнет  твоё  непростое  сердечко,
Обдаст  его  жаром,  как  будто  из  печки...
Ты  не  обделяй  нас,  папулечка,  лаской,
А  мы  будем  с  мамой  тебе  строить  глазки...

Я  буду  вам  в  радость,  вы  только  любите,
Вы  только  почаще  со  мной  говорите...
Я  буду  вам  счастьем  и  в  жизни  отрадой,
Любите,  как  я  вас!  Вот  всё,  что  мне  надо...


                                                                                                     23.08.2011  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727005
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 01.01.2018


Ярослав К.

Солнечные дети

Сияет  солнышко  для  всех  на  свете,
Ласкает  луч  здоровых  и  больных...
Живут  у  солнца  солнечные  дети,
Оно,  как  мать,  заботится  о  них.

Так  странно,  в  нашем  двадцать  первом  веке,
В  эпоху  медицины!..    До  сих  пор
Диагноз  "даунизм"  для  человека
Звучит,  как  будто  смертный  приговор...

Зачали  --  значит,  мы  за  них  в  ответе,
Убили  --  значит,  место  нам  в  аду.
Христос  сказал,  чтоб  были  все,  как  дети,
Возможно,  он  и  их  имел  в  виду...

Действительно,  нам  есть  чему  учиться:
В  них  искренность  чистейшим  бьёт  ключом,
Наивные,  доверчивые  лица,
Им,  кажется,  обиды  нипочём...

У  нас  на  языке  бывает  часто:
То  "даун",  то  "дебил",  то  "идиот"...
Мол,  всё,  ты  --  недоразвитый  и  баста!
Хоть  это  --  лишь  болезни  поворот...

Услышать  можно:  "Всё  равно  --  калека
Не  поумнеет,  сколько  не  корми,
Не  сделать  из  него,  мол,  человека..."
Да  ведь  ОНИ  нас  делают  ЛЮДЬМИ!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737446
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 01.01.2018


Наташа Марос

НАУЧИСЬ…

(под  впечатлением  чужой  истории...)

Он  не  встретит  тебя  на  вокзалах,
Не  рассыпет  по  взлётной  цветы,
Потому  что,  когда  уезжала,
В  его  сердце  смеялась  не  ты...

Он  не  хочет  менять  и  меняться,
И  сподручней  ему  налегке,
С  той,  что  рядышком  плакать-смеяться  -
Не  с  тобой,  где-то  там...  вдалеке...

Не  ему  дышит  встречный  твой  ветер,
Он  не  знает,  куда  держишь  путь,
А  того,  кто  любя  тебя  встретит,
Постарайся  же...  не  обмануть...

Кто  привычно  обнимет  за  плечи,  
Зная  каждую  точку  твою,
А  потом,  а  потом  будет  вечер...
Он  так  ждал...  это  ты  не  в  раю...

Научись,  прижимаясь  к  синичке,
Отпускать  болтуна-журавля  -
Пусть  летит  к  незатейливой  птичке,
Ты  -  домашний  очаг  исцеляй...

Время  тает,  меняя  хотенья,
Всё  проходит...  и  это  пройдёт...
Оставляя  мечты  сновиденьям,
Дома...  дома  встречай  Новый  год...

                       -                -              -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768325
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 31.12.2017


Ярослав К.

Уценённый снег

А  снег-то  кружится,  назло  всем  "плюсам"  -
Красивый,  пушистый  такой,  новогодний...
Видать,  разрешили  его  небесам
На  город  предпраздничный  сбросить  сегодня.

Всё  с  прошлого  года  уже  не  в  цене  -
Несвежий  снежок  и  на  небе  не  нужен.
Так  робко  он  пОд  ноги  падает  мне,
Мы  с  ним  по  вечернему  городу  кружим...

Ну  что  же,  давай,  не  стесняйся,  лети...
Недаром    тебя  мы  декабрь  целый  ждали...
Укрой  однотонным  своим  конфетти
Все  наши  былые  невзгоды-печали...

Чтоб  утром  проснувшись,  не  веря  глазам,
Как  будто  в  себя  приходя  понемногу,
Народ  с  благодарностью  "Слава..."  сказал
За  прожитый  год  Вездесущему  Богу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769044
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 31.12.2017


rutzt

Грудневий вечір. Тихі спомини.

Грудневий  вечір.  Тихі  спомини.
Зірки  торкаються  гілок.
Танцює  білий  дим  на  комині
Якийсь  нечуваний  танок.
Порожній  шлях,  морозом  кований,
Веде  до  краю  давніх  мрій,
Я  граю  музику  римовану,
Де  образ  твій  іще  живий…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768855
дата надходження 30.12.2017
дата закладки 31.12.2017


rutzt

Я роздаю талончики до раю…

Я  роздаю  талончики  до  раю,
Оркестр  грає  пісню  про  святе,
Грудневий  день  втомився  і  куняє,
І  хмари  тихо  крутять  па-де-де.
Блукає  натовп,  пахнуть  мандарини,
Фарбує  захід  небо  в  золоте,
Слабеньких  духом  зваблюють  вітрини
Купити  мотлох,  дешево  проте.
Народ  клює,  бо  дихає  нерівно
До  щирої  спокуси  пустоти,
А  я  стою  і  вірую  наївно
У  те,  що  хтось  захоче  підійти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768526
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 31.12.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.12.2017


Ярослав К.

Принцеса

А  Ви  мої  читаєте  думки,
Римуєте,  сумуєте  над  ними...
Вас  зовсім  не  торкаються  роки,
Чарівні  Ваші  осені  і  зими...

Ваш  погляд  випромінює  тепло,
А  в  усмішці  щось  світле,  загадкове...
Такого  ще  зі  мною  не  було...
Ці  очі  незабутні,  волошкові...

Ви  мрій  моїх  нездійснених  політ,
Принцеса  неіснуючого  бала...
Ви  просто...  Ви  для  мене  цілий  світ,
В  якому  Вас  мені  чомусь  так  мало...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768368
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 29.12.2017


Ярослав К.

Новый день начинать со стихов

             (или  "Засыпай  на  моём  плече"  продолжение)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761890


...А  свеча  догорит  и  потухнет,
Очертания  лиц  не  видны...
Я  усядусь  с  блокнотом  на  кухне,
Ну  а  ты  пересматривай  сны...

На  часах  далеко  за  двенадцать...
Задремала  на  тучке  луна...
Ей,  наверное,  тоже  сны  снятся  -
Улыбается  мирно  она...

И  когда  зорька  выключит  звёзды,
Пропоют  о  своём  петухи,
Я  пойму,  что...  ложиться-то  поздно,
И  всё  время  ушло  на  стихи...

На  работу  пора,  да  и  ладно,
Но  зато  стих  на  утро  готов.
Ведь  тебе,  я  надеюсь,  приятно
Новый  день  начинать  со  стихов...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768211
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 29.12.2017


A.Kar-Te

Тихо падал на землю снег…

Тихо  падал  на  землю  снег,
Укрывая  её  от  стужи...
А  я  молча  смотрела  вверх  -
Там  ли  ангел-хранитель  кружит  ?

Где  ж  ещё  ?  Не  молю:  "Вернись..."
Знаю  я,  как  в  полёте  сладко...
Пролетит  этот  снег,  как  жизнь...
Не  слеза  смахнулась  украдкой.

Не  слеза...  Просто  тает  снег
И  течёт  по  щеке  горячей...
Больно  кОроток  бабий  век  -
И  не  скажешь,  увы..,  иначе.




(картинка  с  инета)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768531
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 28.12.2017


Кіндрат Корінь

Дрімає став в ранковій тиші…

         Дрімає    став    в    ранковій    тиші…
Дрімає    став    в    ранковій    тиші,
Схились    верби    до    води.
Світанок    зіроньку    колише,
Туманом    вкрилися    сади…

Не    ворухнеться    гладь      дзеркальна  –
Ще    спить    у    лузі    вітерець.
Лілея,    фея    вод    печальна,
На    дні    шукає    гребінець.

Промінчик    сонячний    легенько
Фарбує    сонні    небеса.
На    очерет,    траву    тихенько
Лягла,    немов    кришталь,    роса.

Світає…Тішиться    серпанок
Венеру    ніжно    обійма.
Цілує    ніч  красунчик    ранок
І    та    цнотливо    утіка…
Кіндрат  &  Корінь.      08.10.2016р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729512
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 28.12.2017


Ганна Верес

Пізнаєш істину

Коли  у  снах  поселиться  печаль
І  їх  ґвалтує  мало  не  щоночі,
Коли  надійний  губиться  причал,
То  безнадії  вистражданий  почерк.

Коли  відчув  ти  зради  смак  гіркий,
Що  болем  ліг  уже  на  сиві  плечі,
Перебереш  свої    й  чужі  роки,
Що  відлетіли  по  шляхах  лелечих,
Тоді  пізнаєш  істину  просту:
Життя  нема  легкого  у  людини,
А  в  долі  є  невидимий  пастух,  
Котрий  пасе  її  щоднини,  щогодини.

І  ти  мудрієш:  невблаганний  час
Сторінку  за  сторінкою  гортає,
Аж  поки  там,  на  фініші,  стріча
Твоя  зоря,  що  небо  покидає.
3.12.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766315
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Ганна Верес

Пізнаєш істину

Коли  у  снах  поселиться  печаль
І  їх  ґвалтує  мало  не  щоночі,
Коли  надійний  губиться  причал,
То  безнадії  вистражданий  почерк.

Коли  відчув  ти  зради  смак  гіркий,
Що  болем  ліг  уже  на  сиві  плечі,
Перебереш  свої    й  чужі  роки,
Що  відлетіли  по  шляхах  лелечих,
Тоді  пізнаєш  істину  просту:
Життя  нема  легкого  у  людини,
А  в  долі  є  невидимий  пастух,  
Котрий  пасе  її  щоднини,  щогодини.

І  ти  мудрієш:  невблаганний  час
Сторінку  за  сторінкою  гортає,
Аж  поки  там,  на  фініші,  стріча
Твоя  зоря,  що  небо  покидає.
3.12.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766315
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Ганна Верес

Стоять у соннім мареві сади

Стоять  у  соннім  мареві  сади,    
Мов  райське,  яблуневе  біле  диво,
Й  схотілось  нам  заглянути  туди,
Де  у  дитинстві  з  братом    ми  ходили.

Стежину  росяну  потурбувать,
До  пелюсток  торкнутися  губами,
Якщо  де  є  на  світі  ще  дива,
То  тільки  тут,  під  нашими  ногами.

Відчути  там  нетлінний  аромат
Тоді,  як  сонця  легіт  не  лоскоче,
Вітри  в  цю  пору  зовсім  не  шумлять,
Цвіркун  мовчить  –  збудить  красу  не  хоче.  

Хмаринки  не  колишуть  небеса,
Мов  стережуть  квітучий  сад  і  хату.
Зненацька  біла  саду  та  краса
Упала  на  чоло  мені  і  брату.
4.01.2015.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766104
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Ярослав К.

Может… пусть…

Что  он  в  Вашей  жизни,  польза  или  вред?
Можете  ли  честно  дать  себе  ответ?
Он  манипулятор,  циник,  эгоист?
Или  может,  белый,  новый,  чистый  лист?

Душно  с  ним  и  тесно,  погрузились  в  смог?
Может,  это  свежий  воздуха  глоток?
Утренняя  бодрость  или  страшный  сон?
Как  бальзам  на  рану  или  боли  стон?

Свет  в  конце  тоннеля  или  снова  тьма?
Лета  безмятежность?  Снежная  зима?
Радость  и  веселье?  Нервы,  слёзы,  грусть?
Хватит,  надоело?  Ну  а  может...  пусть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767872
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Ганна Верес

Поети і земля

Поет  –  людина  дивно-особлива  –
Так  є,  було  і  буде  так  завжди:
То  радістю  заллє,  неначе  злива,
А  то  рубає  корінці  біди.

Мов  генератор,  все  акумулює,
Що  вибухнути  словом  на  весь  світ,
Природу,  мов  художник,  замалює.
Росу  заставить  плакати  в  траві.

І  доля  незавидна  у  поетів:
Талант  не  можуть  часто  зрозуміть,,
Тому  й  ламають  крила  їм  при  злеті.
Але  й  без  них  не  вижити  землі!
27.10.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767685
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 23.12.2017


Ярослав К.

Померкло солнце

Трезвитесь,  бодрствуйте,  потому  что  противник  ваш  диавол  ходит,  как  рыкающий  лев,  ища,  кого  поглотить  (1  Пет.  5;8).


Затолкали  солнышко  за  тучи,
Увели,  как  будто,  на  допрос...
Трое  суток  -  минимум,  получит,
Так  твердит  синоптиков  прогноз.

Обвиняют  в  том,  что  ярко  светит,
Что  видны  все  тёмные  дела,
Что  тепло  и  сухо  на  планете,
Что  ему,  мол,  стужа  не  мила...

"Я  же  солнце,  я  не  виновато!"
Но  уже  составлен  протокол.
Не  пускают  даже  адвоката  -
Прокурор  сегодня  очень  зол...

Нитью  чёрной  солнышку  шьют  дело,
И  хотят  повесить  всех  собак...
А  без  света  небо  потемнело,
Погрузив  вселенную  во  мрак...

Трое  суток  люди  ждут  восхода
По  теплу  соскучился  народ...
Без  него  -  сплошная  непогода,
Без  него  и  сердце  не  поёт...

Но  промчался  слух  среди  народа,
Что  за  солнце  кто-то  внёс  залог.
Вот  она,  желанная  свобода,
Отмотало  солнышко  свой  срок.

Отворились  двери  поднебесья,
И  светило  вышло  из-за  туч,
Веселись,  народ,  и  лейся  песня  -
Снова  землю  греет  солнца  луч!

А  пока  на  небе  суд  да  дело,
Рыщут  тучи  где-то  за  углом,
Опасайтесь,  люди,  беспредела,
Дорожите  солнышка  теплом!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767501
дата надходження 22.12.2017
дата закладки 23.12.2017


Любов Іванова

Я НЕВЕСОМА! Я ЛЕЧУ!

Умою  душу  поутру
чистыми  росами.
И  в  поле-полюшко  пойду
ногами  босыми.

От  щедрой  матушки-земли
наполнюсь  силою.
И  воспарю  на  гребне  сил
в  даль  легкокрылую..

Над  водопадом  и  рекой,
над  самой  пропастью.
Я  наслаждаюсь  тишиной
и  невесомостью..

И  ощутив  по  птичьи  вкус
всем  оперением.
Над  облаками  поднимусь
легко..  парением..

Мечта..  Фантазия  чуть-чуть
душой  воспетая.
Я  -  невесома!  Я    -  лечу!
В  любовь  одетая..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2011
Свидетельство  о  публикации  №11107236066

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272643
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 21.12.2017


Володимир Верста

Осінній бриз

Цикл  «Бриз»

Холодна  осінь  закує  свідомість
В  кайдани,  і  не  вибратися  вже
З  її  тенет,  а  далі  невідомість
У  серце  вжалить  сяючим  ножем.

Розтане  ця  туманна  невагомість,
Мов  перший  сніг,  відійде  міражем,
Дарунок  принесе  мені  натомість,
Що  за  вікном  осиплеться  дощем.

Сльозами  упаде  останнє  листя,
А  ми  із  ним  кометами  униз.
Лунає  знову  ця  самотня  пісня,

Пронизує  все  тіло,  наче  спис.
На  березі  чекаю,  все  імлисто,
В  обличчя  б'є  лише  осінній  бриз.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  23.11.17

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761804
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 20.12.2017


Ярослав К.

Пушистыми хлопьями

Пушистыми  хлопьями  белого  снега
Неслышно  упасть  бы  в  ладони  твои,
Подарком  искрящимся  с  серого  неба
Растаять  в  горячих  руках  от  любви...

Слезинками  талой  воды  прикоснуться
К  соскучившимся  от  разлуки  устам
И  в  высь  поцелуем  воздушным  вернуться,
Чтоб  снова  снежинками  сделаться  там...


Фото  из  интернета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767131
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017


Шостацька Людмила

РИМИ І СВЯТО

                                                     Надворі  й  не  пахне  зимою,
                                     На  серці  –  уже  засніжило.
                                                     На  віддалі  ходимо  двоє,
                                                     Колись  ми  обоє  любили…

                                                       Не  слухав  мелодію  серця,
                                                       Дозволив  закрастися  зимам.
                                                       Мороз  розмальовував  скельця
                                                       І  очі  затрушував  римам.

                                                       А  я  їх  до  себе  горнула
                                                       Теплом  своїм  гріла  їм  руки.
                                                       Для  тебе  я  справді  минула,
                                                       Коли  не  болить  від  розлуки.

                                                         А  їм  я  потрібна,  я  знаю,
                                                         Не  буде  самотньо  у  свято.
                                                         Напишу  на  небі:  «Кохаю»
                                                         І  світ  увесь  буде  читати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766151
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 17.12.2017


rutzt

Я натягнув свого кашкета…

Я  натягнув  свого  кашкета,
Лишився  з  ніччю  сам-на-сам,
Складали  ліхтарі  букета
І  дарували  небесам.
Асфальтом  тішилися  кроки,
Хмарини  вітер  підганя,
Не  було  шуму  та  мороки,
Як  зазвичай  бува  у  дня.
Не  було  старої  гризоти
Та  непотрібних  зовсім  слів,
Лише  залюблений  в  роботу
Мороз  калюжі  мовчки  склив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765816
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 13.12.2017


Наташа Марос

ЩЕ…

Шалена  завірюха,  мов  остання,
Та  я  вже  не  страхаюся  пітьми,
Бо  ще  не  всі  здійснилися  бажання
І  в  різні  боки  не  розбіглись  ми...

Короткий  день  ще  не  злякав  зимою,
Ця  довга  ніч  не  тягарем  звиса,
А  місяць  над  густою  пеленою
Іще  не  всі  зірки  заколисав...

Хоч  ми  останні  загасили  свічі,
В  каміні  ще  потріскують  дрова  -
Попереду  ще  недосяжна  вічність
І  теплі  весни,  бо  й  таке  бува...

                     -              -              -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765646
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017


Parxom

Біль

Що  ти  знаєш  людино,  про  біль?
Біль  не  те,  що  вичавлює  сльози.
І  не  те,  що  холодить  в  морози
Біль  пече  й  огорта  звідусіль...

Якщо  врізав  долоню,  це  біль?
Може  збиті  коліна  нам  рана
Чи  нагримала  згнівана  мама,
Може  в  рану  потрапила  сіль?!

Може  хтось  наступив  на  мозоль
Чи  образив  бридкими  словами
Чи  сімейні  дістали  вже  драми
Над  собою  утратив  контроль...

Все  що  вище,  далеко  не  біль.
Так,  дрібниці  що  згодом  минають
Як  миттєвості,  що  відлітають
Не  лишаючи  сліду  від  хвиль.

Біль  -  це  смерть  близької  людини
Це  хвороби  задуха  на  шиї
 Чорна  стрічка,  що  фото  прошиє
У  труні  сповита  дитина...

Біль  -  це  діти  голодні  без  крихти
Мільйони  заперті  за  грати
Їх  ковтнули  в  собі  каземати
В  невідоме...  і  нікуди  бігти...

Що  ти  знаєш  людино,  про  біль?
Біль  не  те,  що  вичавлює  сльози.
І  не  те,  що  холодить  в  морози
Біль  пече  й  огорта  звідусіль...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761310
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 12.12.2017


Тетяна Луківська

Моя зима




Здається,  все  про  зиму  написали,
Моя    ж  душа  в  рядок  несе  слова...
Дивилась  ж  бо,  як  діти  сніг  топтали
І  як  сміялась  Баба  Снігова,
Як  тихий  усміх  щастям  материнства
Коректував  цей    білосніжний  грим.
І    радощі    у  галасі  дитинства  -
В  нелічених  роками  диво  зим...
Лапатіші    все  падають  сніжинки,
Їх  не  злякає  кригою  мороз.
У  пригорщах  тепліють      на    краплинки...
Такий  от  є    в  зими  “метаморфоз”.
Хурделиця    загралася  з  вітрами,  
Мете  сніги  в  горби,  ген  на  шляхи!
Із  срібного  засніжжя    панорами,
Лиш  в  обрисах  видніються  дахи.
Я  нашепчу    у  віхолу  бажання,
Нехай  летять  у  відстань  зимову.
І  в  нашу    ніч,  що  видалась  остання,
Краєчком  щастя    спомин  відгорну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765258
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Олекса Удайко

НОВОРІЧНЕ ТЕПЛОСЛІВ'Я. 2. СНІЖНІСТЬ

   [i]Підбірку  зроблено  за  умовами...
           конкурсу  "Новорічне  теплослів'я"[/i

[youtube]http://youtu.be/Y3AcQryxWgk[/youtube]
[i][color="#0c6178"][b][color="#0b5975"]Сріблястість,  мов  ранок,    стрічає  земля…
Спинися,  
                                           молю  я,  
                                                                               стихіє!
А  то  –  захлинуся    в  конвульсіях  я
від  того,  
                               що  в  серці...  
                                                                       жеврі́є...

Сріблястість    довкола...
                                                                 Усе  холодить
і  віти  квітчає  у  бісер…  
Гаптує  пухнасту  постіль  –
                                                               не  на  мить,  
мурує  палаци  у  лісі…

Мете  і  хурделить...  
                                                               холодна  зима,
чуття  мої  кутає  в  ніжність…
Й  мене  на  цім  світі  вже,  мабуть,  нема:
неволить,  в  полон  бере...
                                                               сніжність…  

Холоне  в  душі  моїй  поділ  клітин…  
Вже  змерзли  від  холоду  зуби…
Бреду  у  бархани,  спираюсь  на  тин:
зима  вже    доводить...  
                                                               до  згуби…

…Та  що  за  халепа?..  Пірнаю  в  буття!..
І    чим  холодніше,  тим  глибше…
Ще  буде  й  у  мене  різдвяна  кутя!
Надіюсь,    не  тільки,  
                                                             не  лише…

О,    де  вже  той  холод?..    Лиш  поклику  гук:  
пірнаю...  срібляно...    під  ковдру…

...І  в  лісі  десь  тріснув...      
                                                             знеможений    сук
і  впав  отрухля́вілий  стовбур.

…А    глибоко  в  небі,  як  завше,  веснить!
І  сріблом  
                               сріблить  
                                                                 срібні  
                                                                                         душі...

О,  Боже,  спини    оту  срібність!    
                                                                                     На  мить!..
Життя  ж  бо  ми  любимо  дуже…[/color][/b]

12.12.  2014[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765238
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Пасічник Анатолій

Летять роки

Старезний  дуб  чіпляє  гіллям  хмари
і  тихим  шелестом  із  вітром  гомонить.
В  його  корі  закарбувались  рани,
а  гілля  в  кроні  втомлено  висить.

Роки  мовчать  у  тріщинах  кори,
та  чути  сповідь  велетня  у  листі
про  те,  як  небо  синє  підкорив
і  зустрічав  світанки  росянисті.

Летять  роки,  мов  листя  опадає,
ти  більше  бачив,  ніж  побачиш  ще.
Тебе  коріння  міцно  ще  тримає,
але  від  блискавки  ніщо  не  вбереже.

2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764779
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Ніна Незламна

Один день з її життя / проза /

                                                   Один  день  з  її  життя

Дрімає  село…..  В    сутінках    чути  то  там,  то  тут,  переспівуються  півні.  І  знову  тихо…..  А  десь  заґелкотали  гуси  і    відразу  заревіла  корова..  Раптом  затріпотіло    листя  на  кущі,  злетіла  пташка  догори    та  й  на    високій  березі  сіла.    Напевно  зяблик..  І  полилася  пісня  над  селом,  ген  на  долину,  до  річки,    попід  ліс,  в  далечінь...  
 А  небо  по  обрію  світліло,  час  від  часу  пробивались  жовто  -  фіолетові  промені,  мерехтіли,  переливалися,  рожевим  кольором  і  синім.  Це  новий  день  заглядав  в  вікно…..
   Старенька    ледве  відчинила  двері  надвір…..  Вдивляючись  до  сходу  сонця,  перехрестилася,  бурмотіла  під  ніс  молитву,  дякувала  Богу,  що  дожила  до  ранку.  Поправила    чорну  спідницю  і  синенький    фартух,  що  майже  діставали  до  землі,  покрила  сиву  голову  вилинялою  хустиною,  на  якій  не  можна  було  розпізнати,  що  на  ній    було    зображено….
Пусте    відро,  донизу  трохи  заржавіле,  взяла  на  лавці  і  попленталася  до  криниці.  Кілька  кроків    пройшла  і  зупинилася,  зморщене  обличчя  усміхалося  до  сонця,  яке  нарешті  перші  промені  розсипало  до  землі.
 Поправила  хустинку,  кожного  ранку  йде  по  воду  до  криниці.  Рукою  підтерла  носа,  то  таку  звичку  має  і  далі    йшла,  довкола  озирала  все,  тішилася  літом.  Під  кущем,  зашаруділо…..  Раптово  звідти    пулею  вискочив  заєць,  напевно  дуже  налякався,  вуха  догори  і  гайда  через  долину,  що  й    п`ят  не  видно….
 -Ото  дурненький,  -  всміхнулася….
 -  Найшов  ворога,  нам  на  землі  з  тобою  місця  досить.
Але  ж  вухань,  подумала,    і  знову  усмішка,  якась  радість  від  побаченого.  На  душі  тепло,  вже  почула  спів  соловейка,  який  долинав  з  лісу…Здалеку  виднілися  рожеві  і  білі  рожі..
 Руки  ледь  трусилися,  взяла    мотузку  з  відром,  кинула  в  криницю.  Кожного  разу,  як  набирає  воду,  все  заглядає  і  бачить    чисту,  чисту,  вона  ж,  як  сльоза.  Коли  відро  в  воді,  неначе  душа  завмирає,  видно,  як  розходяться  круги,  а  по  краю  криниці,  зелені  -  зелені  водорості,  як  мереживо.  Вони  приросли  до  стінок,  все  неначе  хочуть  кудись  пливти    та  відірватися  не  можуть.
-О,  де  ж  ти,  силонько?  Допоможи  Боже!  -  тихо  проговорила.
Нахилилася,  обіперлася  об  дерев`яні  дошки,  що  були  набиті  поверху  криниці,  ледве  тягнула  те  відро  та  вже  очі  засяяли  радістю.  
-Ну  от,    дякую,  тобі  Боже!  
-Бо  я,  ж  без  тебе  нікуди,  мені  ж  ти  тільки  й  допоможеш!
Перехрестилася  старенька,  зачерпнула  воду  рукою,  освіжила    обличчя,  здалося  заново  народилася,  як  той    сьогоднішній  день.
А  потім  припала  устами  до  води….    Відчувала,  як  свіжість,  прохолодна  вода  придавала  їй  сили…..  Прицмокувала,  насолодилася  нею  і  вкотре  хрестилася,  знову  дякувала  Богу.  
           Як  поверталася,  де  й  взявся  кіт,  плигав,  через  вищу  росяну  траву  й  квіточки.  Наполегливо  прямував  за  нею  слідом,  настирливо  нявчав,  то  тихіше,  то  гучніше,  підіймаючи  хвіст  догори.
-Васильку,  що  сьогодні  мишки  не  спіймав?  Чого  кричиш?  Напевно  голодний,  то  не  біда,  зараз  будемо  снідати  з  тобою….
Трохи  човгає  ногами…    По  стежці  майже  один  спориш,  йти  м`якенько,  він  від  дотику  припадає  до  землі,  ледь  -  ледь  шарудить…  Ось  вже  й  на  обійсті….  
       Навпроти  входу  пічка,  колись  сама  її  зліпила,  тож  влітку  в  хаті  палити  не  будеш.  Видно,  що  вона  була  недавно  помащена  і  побілена  зверху  вапном  та    біля  тріщин  все  ж  виднілася  сажа.  
Принесла    у  пелені  тріски  і  кілька  дров,  що  взяла  під  навісом  біля  хати,  клала  в  пічку  і  задивлялася  на  небо,
-Буде  гарний  день!  Дай  Боже,  погрітися!  Дожила  до  літечка,  це  ж  так  чудово!  Красиво  і  тепло,    і  пташечки  співають…
Відкрила  невеличкий  сарай,  який  майже  вріс  в  землю,  а  звідти  півень  і  кілька  курок,  вибігали  один  поперед  одного  і  швидко  всі  до  старенької,  вона  сипала  їм  пшениці,
-Тю  -  ю,  тю,  тю  ,тю,  тю,  тю,  тю….Ви  ж  мої  хороші,  яєчко  знесете  нам,  будемо  з  Васильком  снідати….
       На  пательні  смажилися  два  яйця,  вона  сиділа  на  маленькому  стільчику,  а  на  руках  кіт,  водив  вусами,  зазирав  в  очі,  чекав,  коли  ж  нарешті  буде  сніданок.
Ледве  встала  зі    стільчика,  застигли  ноги,  кота  поставила  на  стільчик,
-Ну  ось,  дочекався,  нехай  остигне,  бо  шкода,  як  опечешся…  
Стару  ряднинку    кинула  на  траву    і  подушечку  маленьку.  
-Ось  зараз  поснідаємо  і  будемо  відпочивати,  ой  почекай,  а  де  ж  я  щелепу  поділа  вчора?  Не  годна  без  неї  хліба  кусень  вкусити,  треба  знайти…
Мокнула  кусень  хліба  у  жовток  смаженого  яйця  і  загребла  ним  же  білок,  кинула  на  траву
-Ну  от,  Васильку,    їж,  піду  шукати  вчорашній  день….  І  де  та  щелепа?  Можливо  на  місці….
Кіт  зі  стільчика  зіскочив,  потягнувся,  задоволено  зирнув  на  стареньку,  почав  їсти.
До  хати,  відкрила  двері…..  Видніються  вишиті  рушники,  на  тих  рушниках  українська  вишивка,  хрестиком,  гладдю,  краса….
Підправила  один  з  них  на  ходу,  тішилася  ними  і  знову  всміхнулася,
-Ох  молодість  моя,  яка  ж  ти  красива  була…..  Бачиш,  ти  пішла,  а  я  залишися,  всі  пішли…  Залишили  одну  зі  старістю,  сама  з  нею  маю  доживати….
Змахнула  зі  щоки  непрохану  сльозу,  на  столі  заглянула  в  чашку…
-Немає,  от  голова  дурна,  знову  не  пам`ятаю  куди  поклала…
На  столі  стоїть  невеличке  на  пів  чорне  старе  дзеркальце,  зазирнула  в  нього,
-От  не  знаю,  що  ти  бачиш,  а  я  не  себе  вже  бачу,  не  ту  молодицю,  що  колись  всміхалась,  а  тепер,  нажаль    там  бачу,    схожу  на  мене  мавпу.  
Чомусь  раптом  здригнулася,  погляд  припав    до  фото,  яке  в  рамочці  висіло  на  стіні  між  рушниками.  На  ньому  вона  з  татом,    в  нього  на  руках,  він  у  воєнній  формі.  Тоді  на  початку  війни  їй  було  п`ять  років  та  вона  багато  чого  пам`ятає.  Особливо  зиму  сорок  п`ятого  року,  як  мама  отримала  похоронку  за  тата.  Стільки  було  крику,  стільки  плачу,  що  вона  до  цих  пір,  часом    здається  чує  десь  далеко,  той  плач.  Страх  і  горе  майже  в  кожній  хатині  в  селі,  страшна  війна  зробила  відпечаток  в  житті.  Не  забувалися  розстріли  на  очах,  знущання,  приниження    німцями  старих    і  малих,  що  залишилися  в  селі….
         А  далі  між  другим  і  третім  рушником  на  фото  вона,  чоловік  і  донька.  Витерла  сльози,  що  текли  по  щоках,  підтерла  носа  рукою,
-От  залишили  мене  одну,  до  себе  не  забирають…Чому  доля  несправедлива…  Ой,  роки,  роки,  куди  спішите  і  нащо  морщини  прикрасили  моє  обличчя…..  Добре,  що  сама,  а  то    напевно,  якби  побачило  якесь    дитя,  то    злякалося,  ховалося  б  за  матусю.  Ото  вже  постаріла,  ніхто  б  не  подумав,  що  то  я  на  фото….
Довго,  щось  про  себе  бурчала,  вкотре  згадувала  Бога…      Розставила  руки,  мов  когось  хотіла  обійняти  та  й  вийшла  із  хати,  ноги  плуталися,  не  слухалися  її.
           В  пелені  тарілка,  в  ній  одне  яйце,  жовток  виблискував  на  сонці,  від  побаченого,  аж  слина  в  роті  зібралася.  Теребила  кусок  хліба  на  крихти,  смакувала    свій  сніданок,  як  завжди  залюбки,  про  щось  до  кота    бурчала,  який    поряд  дрімав  на  ряднині.
     Яскраве  сонце  піднялося  вище…..  Добре  пригрівало  бабці    в  плечі,  вона  підставляла  до  сонця  обличчя,  від  задоволення  примружувала  очі,  
-Ну,  от  Васильку  подрімали  трішки  тепер  можна  й  до  лісу….
 По  небу  де  -  інде  білі,  невеличкі  хмари,  наче  не  летіли,  а    висіли,  завмерли…    Легенький  вітерець  злегка  колисав    високі,  густі  трави….  А  листя  на  деревах  тріпотіло,  від  нього  неначе  звуки  скрипки,  то  сильніше,  то  тихіше,  десь  ховалися  поміж  дерев.  Лунав  бадьорий  пташиний  переспів  на  весь  ліс.  
Із  кошиком  в  руках    ледве  прийшла  до  лісу.  Кіт  прямував  за  нею,  часом  вирячивши  очі,  прилягав  до  землі,  ховався    поміж  трав    і  все  насторожував  вуха,  озирався  навкруги.
Всміхаючись,    Марія  сіла  на  траву,  весело  наспівувала,
-  Ой,  як  добре  у  лісочку
Гуляю  я.  Ой,  гуляю  я
Зав`язала  хустиночку
Гуляю  я.    Ой,  гуляю  я…
Прийди,  прийди  козаченьку
Гуляю  я.  Ой  гуляю  я.
Покохай  мене,  миленьку
Гуляю  я.  Ой  ,гуляю  я..
-  Оце  пригадала!  Хай  йому  грець!  А  що  далі  ,  то  вже  й  не  пам`ятаю…
         На  галявині  суниць,  неначе  для  неї  особисто  посіяли.                        Ще  де  -  не-де  цвітуть,  квіточки,  на  сонці,  як  оченята  ясніють,  а    ягідки  червоно  -білі,  приваблюють  око,  неначе  моргають,  візьми,  посмакуй.
Заходилася  збирала  їх    то  сидячи,  то  на  колінах  і  все    про  щось  бубоніла  під  ніс.  А  кіт,  час  від  часу    плигав  до  рук  хотів  гратися,  а  то    потім  десь  зникав  поміж  травою.
-Ото  ,бісова  душа!  Ти,  що  тягнеш?  -  Здивовано  гучно  сказала  жінка  .
Кіт  притягнув,  якусь  величеньку    пташку  та  ,що  за  пташка  не  можна  було  розпізнати.  Він  поклав  її  біля  неї  і  дивився,  неначе  чекав,  що  буде  далі.  Від  пташки  так  тхнуло,  що  стареньку  мало  не  знудило.  Вона  відразу  схватила  її  і  закинула  чим  подалі  від  себе,
-  Ото  втнув!  Що  голодний  вже,  йди  геть  подалі  під  поле,  мо»  там  знайдеш  мишку.  Ледащо…
Кіт  задравши  хвоста  тільки  спостерігав,  а  потім  приліг  біля  неї,  уважно  дивився  зеленими  очима.  Час  від  часу  примружував  їх  і  здавалося  прислухався  до  пісень  пташок.
         Йшла  не  поспішаючи,  несла  в  одній    руці  на  пів  повний  кошик    з  суницями,  а  в  другій  букет  фіалок.  Усміхалася  до  цих  квітів,  фіалочки  фіолетові  і  двокольорові  (  блакитний  колір  з  жовтим),підняли  їй  настрій.  Вона  любувалася  ними,  тішилася,  а  пелюсточки  ледь  здригалися  від  вітру.  Раділа  мов  дитя,  в  очах  з`являлися    іскринки.  
         Мов  качечка,  перевалювалася  зі  сторони  в  сторону,  поверталася  додому…  Кіт  поважно  йшов,  а  то  часом  біг  попереду,  задравши  хвоста,  озирався,  чи  йде  старенька,  чи  знову,  вкотре,  присяде  відпочити.
Здалеку  побачила  Надію,  сусідку,  яка  виглядала  її,  
-О!  Васильку,  у  нас  вже  й  гості  є.
Кіт  відразу  почав  тертися  об  ногу,  занявчав,  просив  їсти.  Бо  знав,  що,  як  є  гості,  то  обов`язково  перепаде  йому  щось  смачненьке.
-  Добрий  день!  Тітко  Маріє,  я  ось,  молочка  принесла…  Та,  ще  хочу  сказати,  мій  онук,  завтра  вам  машину  дров  привезе.  Дякувати  Богу  сьогодні  нам  привіз  і  про  вас  не  забув,  сказав,  щоб  попередила,  щоб  ви  були  вдома...
Затрусилися  руки  в  старенької,  просльозилася,
-Як  добре,  що  є  такі  сусіди,  хоч  і  далеченько  живите  та  про  мене  не  забуваєте.  Ось,  пригощайся  суничками,  вже  є,  можна  йти  збирати.
-Та,  як  можна  про  вас  забути,  покійна  мама  просила,  щоб  не  забували,  ви  ж  стільки  років  дружили.  Та  і  мені  яйця  весь  час  даєте,  -  заперечила  Надія  і  продовжила,
 -Ось,  ще  в  пакеті  ліки,  тут  все  з  чеками  разом,  якраз    в  ваші    чотириста  гривень  вклалася.
-Це    добре,  дякую!    Бо  без  ліків  ніяк,  ноги  пухнуть  і  серце  болить….  О,  ледь  не  забула,  в  хаті,    в  кошику  яйця  візьми,  дякувати  Богу  несуться,  а  ти  ж  онучкові  дай,  золота  дитина,  кожного  року  мені  везе  дрова    та,  ще  й  порізані.  Нехай  Бог  йому  дає  здоров`ячка,  -    перехрестилася  бабця  і  продовжила,
 -  Чи    може  продаси,  гроші  йому  даси,  чи  самі  з`їсте.  Ти  там    скажеш  за  дрова  стільки  треба?  Ще  й    молочко  два  рази  на  тиждень  приносиш,  то  все  гроші  коштує…  -  клопоталася  старенька.  
-  Ніякі  гроші,  що  ви?  То  горіхи,  то  яйця,  ми    вам,  ще  винні  –  заперечила  Надія,  складала  яйця  в  пелену.  
   Надія,  ще    запитала  про  здоров`я  і    вже  поспішила  додому.    Марія  дивилася  вслід,  а  на  очах  сльози,  добре,  що  є  такі  люди  на  світі,  що  не  полишать  стару,  одиноку,  майже  немічну  людину.  І  вкотре  перехрестилася,  ледь  чутно  повторювала  молитву  «Отче  наш».
     Вже  вечоріло…..  Час  від  часу  зривався  західний  вітер  і  крутився,  крутився,  а  потім  раптово  вщухав.  На  заході  по  обрію  скупчилися  темні  й  сірі  хмари,  зненацька  почало  блискати  і  вже  лунав    гуркіт  грому,  десь  котився  і  зникав.
       Марія  сиділа  на  ряднині,  перед  нею  стояла  тарілка  з  картоплею  у  мундирах.  Це  її  вечеря  ….    Рука  ледь  -  ледь  трусилася,  жінка,  не  поспішаючи,  брала  худенькими  пальчиками  картоплю,  мокала  її  в  олію,  прицмокуючи  їла  і  позирала  на  кота..  Той,  поспішав  їсти,  неначе  в  нього  хтось  мав  забрати…
   Гроза  підійшла  ближче,  почав  накрапати  дощик,  кіт  заліз  на  плечі  до  старенької,  терся  мордочкою  до  щоки  і  нявчав,
-  Боїшся  грози?  Дурник,  йдемо  до  хати,  бачиш,  курей  закрила  і  нам  пора  на  відпочинок.  От  би  щелепи  знайти,  де  я  їх  поділа?  Без  них  зовсім  зле,  -  витираючи  уста  бурмотіла  старенька.
       В  хаті  тихо,  лише  чути,  як  вибиває  годинник  своє  «Тік  -  так».
Кіт  поспіхом  заліз  на  ліжко,  витягнувся,  голову  схилив  на  лапи  і  спостерігав.
         Марія  закривала  двері  на  крючок,  було  чути,  що  почався  дощ.  Вона  не  звикла  включати  світло  та  і  боялася,  щоб  часом  не  попала  громовиця.  На  вікні  підправила  тюль,  за  шторою  побачила  чашку,  в  якій  лежала  щелепа,
-  Ото  роззява,  бачиш  Васильку,  тікає  від  мене  пам`ять,  це  ж  вчора  сама  сюди  засунула,  щоб  ти  не  кинув,  коли  сидів  на  вікні.
             Вона  стояла  перед  іконами  святих,  тихенько  читала  молитву  і  хрестилася.  Дякувала  Богу,  за  те,  що  прожила,  ще  один  день,  що  дав  їй  пити  і  їсти,  що  не  летять  снаряди,  як  на  Сході.  Молилася….  Благала  Бога,  щоб  захистив  від  куль  чоловіків,  що  оберігають  її  сон.  Ставала  на  коліна,  вклонялася,  вкотре  дякувала  за  те,  що  не  забувають  за  неї  сусіди.  Просила  в  Бога  всім  миру  і  здоров`я,  і  запашного  хліба  на  столі.
                                                                                                                                 Листопад  2017р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764798
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 10.12.2017


Ярослав К.

Ушла…

Она  ушла...  Возможно,  поздно.  Или  рано...
Она  должна  была  когда-нибудь  уйти.
Решила,  хватит  наносить  друг  другу  раны,
Сказав  ему  своё  банальное  "прости".

А  он  страдал.  И  понимал,  что  он  не  нужен.
Бродил  по  городу,  как  тень  и   прятал  взгляд...
Декабрьский  дождь  пускал  круги  по  серым  лужам
И  утешал,  как  настоящий  старший  брат.

С  него  смеялись  манекены  на  витринах,
Но  он  на  них  не  раздражён  был  и  не  зол.
И  не  пытался  утопить  он  горечь  в  винах,
А  сквозь  окно  смотрел  какой-то  там  футбол...

Он  весь  продрог  и  стал  похожим  на  ледышку,
Что  даже  бармену  кафешки  было  жаль.
Зима  шагала  по  проспекту  еле  слышно,
Ночные  улицы  укутывая  в  шаль...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764655
дата надходження 07.12.2017
дата закладки 08.12.2017


Ярослав К.

О тщеславии в поэзии

Отзыв  на  произведение  автора  Richter  "Поетам  зі  стажем"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727590



Как  осень  на  хвосте  живёт  у  лета,
Как  кошка,  что  выслеживает  мышь,
Тщеславие  преследует  поэта.
И  перед  этим  как  тут  устоишь?

Поэты  в  большинстве  своём  подвластны
Болезни  этой...  Что  греха  таить?
Хоть,  многие,  возможно,  не  согласны
С  диагнозом...  Мол,  как  тогда  творить?

Тщеславие  --  оно,  как  троерожник*:
Куда  ни  кинешь  --  рог  один  торчком...
Поэт  бывает  "без  сапог  сапожник":
О  Вечном  пишет,  а  в  душе  --  погром...

Христу  в  Его  отечестве  кричали:
"Сын  плотника,  кого  пришёл  учить?
Давай-ка,  исцели  Себя  вначале,
Тогда  уже  и  будешь  нас  лечить!.."

Когда  идём  мы  зуб  рвать,  ну  и  что  же?
Врачу  мы  не  заглядываем  в  рот.
Хотя,  на  тот  момент,  конечно,  может,
Какой-то  зуб  и  у  него  гниёт...

О  "зубе",  впрочем,  забывать  не  надо.
Заботься  о  спасении  души.
Тщеславие  дави  в  себе,  как  гада,
И,  помолившись,  всё-таки...      пиши!

Бывает,  мысль  какого-то  поэта,
Созвучную  с  Евангельской  строкой,
Лекарством  для  души  храним  мы  где-то,
Снимающим  боль  нашу,  как  рукой.

А  если,  вдруг,  поэт  перо  забросит
Иль  просто:  всё  написанное  --  "в  стол",
То  Бог  ли  за  талант  его  не  спросит,
Что  закопал  свой  дар  нести  глагол?

Тщеславие,  как  моросящий  дождик
Реальность  размывает  за  стеклом...
Поэт  --  он  только  кисть,  а  Бог  --  Художник...
Давйте,  будем  помнить  мы  о  том.




*  прп.  Иоанн  Лествичник.  Лествица.  Гл.  22:5.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727729
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 07.12.2017


Ярослав К.

Когда уныние одолевает…

Когда  уныние  одолевает,
И  делать  ничего  совсем  не  хочется,
Пускай  напасть  нас  эта  не  смущает,
Поможет  от  тоски  нам...      одиночество.

Оно  --  ограда  от  безумных  действий
И  от  пустой,  напрасной  траты  времени.
Ведь  даже  в  самом  неудобном  месте
Возможность  есть  избавиться  от  бремени...

Грехов  своих  всегда  мы  бремя  носим,
Безбожникам  лишь  лёгким  оно  кажется.
Как  грусть  нахлынет  --  Господа  попросим,
Чтоб  Он  помог  нам  от  страстей  избавиться.

Они  нас  точат,  как  водица  --  камень,
Парализуют  волю  и  сознание.
Кто  виноват?  Конечно  же,  мы  сами,
Ведь  грех  предполагает  наказание.

Тогда  б  поразмышлять  о  Вечном  Царстве,
И  как  на  Страшном  на  Суде  предстанем  мы,
О  том,  как  будем  проходить  мытарства,
И  что  мы  Богу  скажем  в  оправдание.

Но  стоит  нам  ещё  задаться  мыслью:
"А,  может,  кто-то  в  худшем  положении?
А  я  вот  тут  в  слезах  сижу  и  кисну,
Грущу-скучаю  днями  без  движения..."
 
Вставай  скорей,  врага  гони  наветы!..
Никто  не  знает,  сколько  жить  осталось-то...
Добро  творить  Христос  нам  заповедал
Как  эликсир  от  жизненной  усталости...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736775
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 07.12.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2017


Анатолій В.

Я вклонюся тобі за любов

У  завіях  похнюплених  днів
Біля  тебе  я  бути  так  хочу...
Я  для  тебе  мережку  зі  снів
Виплітатиму  кожної  ночі...

Так  буває  в  житті  лише  раз.
І  повторюєш  знову  і  знову
Сотні  тисяч  закоханих  фраз,
Що  душа  узяла  за  основу...

І  вслухаючись  в  шепіт  вітрів,
В  партитуру  космічних  симфоній,
Ти  мене  віднайдеш  серед  снів,
Візьмеш  душу  мою  у  долоні...

Я  вклонюся  тобі  за  любов
Самозречену,  з  тисяч  пробачень,
На  межі  зрозумілих  основ,
За  межею  невтрачених  значень..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720276
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 06.12.2017


Dema

Трудно

Как  трудно  мне,  быть  честным  пред  собою  
Не  лгать,  не  врать  и  не  играть  в  судьбу  
И  не  капризничать,  мол  выбрал,  но  не  ту,  
И  не  представить  все...  несыграною  ролью,  
Когда  обман  был  возведен  в  искусство,  
Когда  пою,  хотя  в  душе  все  пусто.  
И  я,  в  напрасном  упоении,  кричу...
Карету  мне,  а  может  и  коня...  
Когда  отыграно  и  понимаю,  что  напрасно  
Я  отдал  за  коня  полцарства,
А  может  царство...  
И  лишь...  за  пол  коня.  
Как  трудно  быть  собою  хоть  на  миг,  
И  перестать  играть  со  звездами  в  рулетку.  
Забыть,  что  сам  я  создал  эту  клетку  
И  что  пишу  вот  этот  странный  стих.  
Так  кто  же  я?  Певец?  А  может  странник,  
Что  заблудился  меж  миров,  
Был  в  откуп  брошен,  в  варево  из  слов,  
Что  не  квадрат,  а  просто  многогранник.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764105
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 06.12.2017


Ярослав К.

Вёсла

А  дождик  стучит  о  стекло  лобовое
Мой  дворник  едва  поспевает  за  ним.
И  ветер  в  окно  приоткрытое  воет,
Смывая  с  деревьев  последний  их  грим.

На  мокром  асфальте  не  видно  прохожих,
Кто  с  зонтиком  ярким  -  ещё  кое-как,
Хотя  от  дождя  он  им  вряд  ли  поможет,
Ведь  дождь  в  этом  деле  заправский  мастак.

А  резвый  водитель  добавит  из  лужи  -
Удар  ниже  пояса  -  впору  завыть...
Придётся  стираться,  сушиться,  утюжить,
Но  нужно  до  дома  сначала  доплыть.

Да  ты  не  печалься,  бедняга-прохожий,
Не  стоит  ругаться  водителю  вслед.
Возможно,  он  завтра  по  улице  тоже
Пройдёт  и  получит  достойный  ответ.

А  может  быть  даже,  он  в  луже  заглохнет
И  будет  толкать  по-колено  в  грязи,
Когда  твоя  куртка  давно  уже  сохнет,
И  дома  под  пледом  совсем  не  сквозит.

А  я  убеждаюсь  которую  осень:
Не  спрячут  машины  и  зонтики  в  дождь.
Нельзя  выбираться  из  дома  без  вёсел,
А  то  не  доедешь  и  не  доплывёшь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763172
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 05.12.2017


Ярослав К.

Прощается осень

Прощается  осень  дождём  проливным
И  снега  остатки  в  канаву  уносит.
Соскучился  я  не  на  шутку  за  ним,
Но  скоро  двенадцать,  и  кончится  осень.

А  значит  зима  будет  радовать  нас,
Накрыв  землю  простынью  белой  и  чистой.
Мороз  на  Крещенье  ударит  как  раз,
И  будут  снежинки  на  солнце  искриться...

Но  прежде  Святой  Николай  разнесёт
Подарки  хорошим  послушным  детишкам...
Потом  Рождество  и  опять  Новый  год!
Там  праздник  на  празднике,  даже  уж  слишком...

Ну  что  ж,  собирайся...  Уходишь  сама?
Дорогу  ты  знаешь,  к  чему  эти  слёзы?
Уже  за  окном  королева-зима
Готова  на  стёклах  вычерчивать  розы...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763225
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 05.12.2017


Анатолій В.

Не хочу бути просто "випадковий"

Я  загубився  у  твоїх  слідах,
У  твоїх  снах,  твоєму  божевіллі,
Там  де  дощі  гуляють  посивілі
В  сумних  осінніх  вистиглих  садах...

Блукаю  сам?  Чи  ми  з  тобою  вдвох
Збираємо  із  листя  п`яні  роси?
А  вже  лягають  трави  у  покоси,
І  вже  срібляться  скроні  у  обох...

Я  загубився  у  своїх  словах,
В  солодкому  спізнілому  зізнанні...
Усе  навколо  в  сивому  тумані,
А  серце  б`ється,  як  у  клітці  птах!

Я  йду  до  тебе?  Чи  від  тебе  йду?
"Назавжди"?  Чи  у  вимір  —  "тимчасовий"?
Не  хочу  бути  просто  "випадковий"
В  твоїм  осіннім  вистиглім  саду!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679904
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 05.12.2017


Лілея1

ПЛАЧЕ МАМА СЕРЦЕМ…

Чи  знаєш    ти  в  житті  ціну    сльози,  -  
Очей  солону,  мамину    вологу,  
Яка  із  шумом  першої  грози
Спада,  мов  бісер,  рясно  на  підлогу?  

Коли,  рука  війни,  в  її    життя
Сипнула  надто  гострих  серцю  спецій,
З  тих  пір  в  красивих,    кавових  очах
Застигли  води  всіх  земних  Венецій.

Із  тої  днини    сива  далечінь,  
Тепер  відносить  душу  у  окопи,  
Де  світло-ніжна,  рідна  голубінь  
Очей  синочка,  миру  в  неї  просить.

Тож  ти,    хоч    зрідка,  просто  уяви,  
Як  їй  у  груди  б'ють    воєнним    берцем.  
Чи    знаєм  ми    таку  ціну    сльози,  
Як  плаче  мама...    плаче  мама  серцем?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763470
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 03.12.2017


Шостацька Людмила

ОПТИМІСТИЧНЕ

                                                     Через  роки  до  тебе  йду,
                                     Вітри  долаю  й  заметілі,
                                     А  на  душі  таке  тату,
                                     Не  знайдеш  в  когось  і  на  тілі.

                                     На  серці  –  тисячі  рубців,
                                     Та  не  триматимусь  за  болі,
                                     У  мене,  ніби,  сто  життів,
                                     Минуле  кину  за  спиною.

                                     Йому  не  дам  до  себе  в  гості
                                     Хоч  на  хвилиночку  зайти.
                                     Для  мене  є  у  світі  простір
                                     Там,  де  немає  самоти.

                                     Там,  де  немає  суму  й  зради,
                                     Немає  болів  і  жалів,
                                     Нове  життя  відкрию  радо
                                     Серед  усміхнених  життів.

                                                                 ***

                                     Пройшла  в  житті  всі  муки  пекла
                                     І  не  схиляла  голови,
                                     А  «воювала”  так  запекло,
                                     Що  лютий  ворог  відступив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637965
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 03.12.2017


Шостацька Людмила

Я ХОДИЛА ДО ОСЕНІ В ГОСТІ

                                                         Я  сьогодні  ходила  до  осені  в  гості.
                                                         Шепотів  під  ногами  мені  падолист.
                                                         Пригощала  мене  і  були  навіть  тости,
                                                         І  про  осінь  співав  молодий  гітарист.

                                                         Так  співав  від  душі,  ніби  знав  яка  осінь,
                                                         Ніби  вже  його  весен  минулись  сади.
                                                         Ми  удвох  обнялись:  я  й  замріяна  просинь,
                                                         І  прощальні  гудки  подали  поїзди.

                                                         На  прощання  ще  випили  сонце  в  бокалі,
                                                         Я  забула  куди  мені:  в  літо,  чи  в  зиму?
                                                         А  мені  вже  лелеки  "курли"  прокричали.
                                                         Їм  гукала  "щасливо"    й  утерла  сльозину.

                                                         Ще  всміхнулося  літо,  що  бабиним  зветься.
                                                         Закрутило  мене  в  павутинні  думок.
                                                         Притулилось  до  мого  самотнього  серця,
                                                         Танцювали  із  ним  ми  прощальний  танок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762838
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017


Олекса Удайко

ФОРМУЛА ЩАСТЯ

             [i]  Думи  мої,  думи...[/i]
[youtube]https://youtu.be/BFuNXA_M6SQ[/youtube]

[i][b][color="#5b0478"]Коли  душа  твоя,  хай  без  причин,  в  комфорті,
й  коли  здоров’я    ще  –  нівроку,  хоч  куди,
коли  твоя  кохана  –  ягідка  на  торті,
і  дома  
               вже  давно  ніякої  біди;

коли  роботу  маєш  по  душі    (і  гроші),
коли  вночі  не  маєшся,    й  здоровий  сон,
коли  у  тебе  ще  й  сусідоньки  хороші,
коли  
               й  з  природою  живеш  ти  в  унісон;

коли  збираєшся  до  праці,  як  на  свято,
додому  мчиш,  немов    фрегат  на  парусах,
коли  найтяжчу  справу  владнуєш  завзято,
коли  тебе  
                 бентежить  вранішня  яса;

коли  тобі  ще  Бог  послав  палке  кохання,
й  дружина  не  в  журбі    почерез  твій  запа́л,  
коли  із  друзями  приємне  спілкування  –
щасливцю,  
               осуши  наповнений  бокал!

Коли  тобі  всміхається  привітно  сонце  –
твоє  кохане,    яснооке  цвіт-дитя…
О  світе  Божий!  Чи,  бува,  не  сон  це  –
оте  до  
                 щему  бажане  життя?
                                         
                                                       [color="#ff1a00"]  ♥    ♥    ♥[/color]
...Та  міра  щастя  в  кожного  із  нас  є  різна,
бо  в  кожного  в  житті  є  свій  пріоритет:
один  в  ясну  погоду  рюмсає  і  кисне,
а  той,
               в  понеб'ї  хмаровинному,  –ПОЕТ.  [/color][/b]      

24.11.2017                                [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762000
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 25.11.2017


Елена Марс

Прощай

Я  всё  тебе  прощаю,  всё...
Обиды    -  ветер  унесёт...
И  то,  что  был...  почти  что  Богом...
Оборвана  к  тебе  дорога.

Ты  был  во  мне  -  дождя  струной  -
Печалью...  Музой  роковой!..
Сегодня  -  будто  день  прошедший,
Вчерашний  стих,  туманный  вечер...

Сегодня...  нет  тебя  во  мне.
Погас  тот  свет  в  моём  окне  -
В  окне  души  моей  ранимой...
Прощай,  проклятьем  не  казнимый!

Пусть  Ангел  твой  хранит  тебя...
Пусть  кто-то,  Дар  твой  излюбя,
Как  я  -  одарит  восхищеньем,
Души  теплом,  стихотвореньем...

Умей  ценить...  и  не  убей
Тот  Свет,  который  будет  -  в  Ней!..
Останься  -  в  Ней:  любовью,  Богом,
Открыв  к  своей  душе  дорогу...

...  А  я  прощаюсь.  Осознай.
Моё  осеннее  "Прощай"  
Растает  -  тенью,  болью,  светом!..
Растает  -  чувством...  безответным...

...  Мне  легче  стало...  Отпустило.
Ведь  я  простилась...  и  простила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754857
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 25.11.2017


Елена Марс

Подорожник

Я  не  стану  терпеть  унижения
И  вторую  щеку  не  подставлю.
И  не  жду  твоего  извинения.
Пустота    в  моём  сердце  усталом...

Пустота.  На  душе  не  тревожно  мне.
От  стихов  твоих  больше...  не  больно.
Мои  чувства  уже  подытожены.
Я  вполне  тем  итогом  довольна.

Пустота.  А  была  -  вдохновлённая!..
И  строкой...  будто  в  небо  взлетала!..
И  за  гранью...  мечтою  нескромною:
Для  тебя  мне  хотелось  быть  -  Галой!..

Я  в  тебе  разглядела  -  художника...
Ты  словами  рисуешь  -  картинно...
Только  стала  тебе...  подорожником...
Не  увидел  во  мне  ты...  рубина...

Не  увидел  ни  розу,  ни  лилию,
Осуждая  души  моей  песни...
Ты  не  принял  строки  изобилия,
Хоть  и  был,  иногда,  так  любезен...

Назвала  тебя  Музой  -  избранником,
Став  таланту  чужому...  прислугой...
Ты  -  кнутом  мне  ответил  -  не  пряником.
Ну,  за  что?!  За  какие  заслуги?!

За  души  моей  нежную  искренность  
Ты  мне  -  болью  щемящей...  подкожно...
Что  ж,  прости,  за  прощанья  изысканность...
Береги  себя...
..........................  Твой  подорожник.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754921
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 25.11.2017


Елена Марс

Не бывает - никем не любимых

Не  бывает  -  никем  не  любимых...
Не  рождает  Господь  и  таких,
Кто  хоть  раз  не  любил  -  ощутимо,
В  глубине  своих  троп  потайных.

Любят  нас,  любим  мы...  В  этом  мире
Даже  самый  отпетый  подлец,
Пропивающий  душу  в  трактире,
Для  кого-то  -  и  муж,  и  отец...

Проститутка  -  продажная  девка,
Для  кого-то  -  бесценная  дочь.
Хоть  и  смотрят  "чистюли",  с  издевкой,
И  бегут  от  продажности  прочь.

И  бомжа,  в  одеяньи  зловонном,
Не  родившимся  грязным  бомжом,  
Любит  Бог...  В  этом  мире  огромном  
Любят  -  громко,  и  любят...  молчком...

И  того,  кто  на  земли  чужие,
С  автоматом,  идёт  убивать:
Крестят  -  матери  руки  худые...
Молит  Бога  о  нём  его  мать...

Отчего  же  так  много  пороков
В  этом  мире?  Любовь  ведь...    жива?..
Наши  души  -  и  злы,  и  жестоки?..
Добродетель  -  химера,  слова?

Неужели  любовь  постарела
И  не  значит  уже...  ничего?..
А  ведь  Свет  называется  -  белым.
Или  был  таковым...  лишь  пролог...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759132
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Любов Іванова

МОИ МИРАЖИ, КАК ОСЕННИЙ ГЕРБАРИЙ

Не  верится  мне...  за  грядою  любви  и  признаний,
Минутами  счастья,  шальными  ночами  страстей
Нежданно-негаданно  вторглась  пора  расставаний
Промозгло-осенних  и  серо-дождливых  мастей.

Виновны  не  мы...  Это  осень  -  пора  увяданий
Прощальных  аккордов  летящих  на  юг  журавлей.
И  пусть  говорят,  за  кнутом  должен  следовать  пряник,
Мне  изб  не  тушить,  не  хватать  за  уздечки  коней.

Уныло  душа  погружается  медленно  в  осень
Но  память  хранит  все  былое  в  своих  закромах.
А  сердце  застыло  в  извечном  и  важном  вопросе
Где  счастье  мое  и  в  каких  неизвестных  мирах?

Такой  вот  у  нас  получается  грустный  сценарий,
Непрошеный  глюк  -  с  этим  жить  мне  приходится  вновь.
Свои  миражи  соберу,как  осенний  гербарий
И  в  книгу  сложу  под  названием  нежным  "Любовь".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715762
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 23.11.2017


Ярослав К.

Засыпай на моём плече

Засыпай  на  моём  плече,
Примостись,  как  тебе  удобнее...
Свет  мерцающий  при  свече...
И  дыхание  стало  ровное...

Я  прислушиваюсь  к  нему...
Так  забавны  во  сне  движения...
Нежно  руку  приподниму
Из  затёкшего  положения...

Засыпай,  и  пускай  в  твой  сон
Не  проникнет  ничто  тревожное...
Наши  выдохи  в  унисон...
Полюбуюсь  тобою,  можно,  я?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761890
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Елена Марс

Когда со мной придёте попрощаться

Когда  со  мной  придёте  попрощаться  -
Не  слушайте  надгробные  слова,
О  том,  что  смерть  -  огромное  несчастье...
Душа  моя  останется  -  жива...

Она  навек  останется  -  влюблённой,
В  свою  неповторимую  весну.
В  мужчину...  И  я,  в  небо  вознесённой,
На  время,  на  какое-то...  усну...

Мне  жизнь  моя  дана  была  -  на  радость!
Ведь  так  отрадно  время  на  земле,
Где  каждый  час  -  Божественная  благость!..
Неважно,  то,  что  путь  был  чёрно-бел.

Я  всё,  в  своих  стихах,  о  нём  пропела,
Не  пряча  к  жизни  страсти  и  любви...
Душе  моей,  порой  такой  незрелой
И  зрелой,  как  колосья  жёлтых  нив,

Судилось  этот  круг  -  свободной    птицей,
Под  солнцем,  вдохновлённо,  пролететь!..
И  сердца  мои  певчие  страницы
Не  лягут  в  гроб.  Бессильна  в  этом  Смерть.

Прочтите,  над  худым  остывшим  телом,
Стихи  мои...  о  счастье,  о  любви...
О  том,  о  чём  душа  моя  болела,
На  полную  свой  час  земной  испив!..

...  Когда  со  мной  придёте  попрощаться  -
Забудьте  про  надгробные  слова!
Прочтите  -  МНЕ  стихи  мои  о  счастье,
В  которых  столько  света,  естества!..

В  которых  я    -  душой  своей  жива...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759596
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 16.11.2017


Наташа Марос

ОЙ, СКРИПАЛЮ…

Ой,  скрипалю,  спаси  мої  весни,
Полони  в  мелодійні  світи,
Обніми  нотний  стан  перевеслом
І  від  болю  мене  захисти...

Ой,  нехай  твоя  скрипка  не  плаче,
Хай  не  рветься  ніколи  струна  -
Як  заграєш,  то  знову,  неначе,
Повертає  до  мене  весна...

Дві  руки,  розуміючи  вічне,
Зігрівають  холодні  серця,
Яким  більше  нагрітися  нічим...
Ой,  скрипалю,  дограй  до  кінця...

             -      -      -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647592
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 16.11.2017


Владимир Зозуля

И пишутся в раскаянье стихи

                             "И  пишутся  в  раскаянье  стихи..."
                                                           Валентин  Гафт.
                                                           ....


Странная  грезь  -  будто  машет  навстречу  
Веткой  березка  мне.  Ветрено.  Пусть,
Пусть  это  ветер,  а  я  ей  отвечу,
И  подойдя,  этой  ветки  коснусь…

Странная,  смурная  выпала  доля,
Может  быть,  случай…  иль  жребий  не  тот,
Только  такая  ж  березка,  не  в  поле,
А  на  далеком  погосте  растёт.
Грустно  стоит  над  родною  могилой,
Светлую  мамину  душу  храня...

Мамочка,  милая,  сердце  заныло,
Плачет  жалейка  в  груди  у  меня.
Катятся,  падают  светлые  слёзы,
Звуки  сплетаясь  о  чём  то  скорбят...
Мамочка,  милая,  в  этой  березе,
Грустной,  осенней,  я  вижу  тебя...

Знаю,  что  грешен…  давно  я  там  не  был…
Время  так  быстро  уносится  прочь.
Кажется  мне,  будто  падает  небо.
(Или  то  вниз  опускается  ночь?)
Кажется  мне,  что  истрачены  слёзы.
Кажется,  будто  не  знаю  пути.
Кажется,  что  этой  грустной  березы,
Мне  не  найти,  не  найти...  не  найти...

Милая…  милая…  сердце  устало,
Больше  не  хочет  ни  зла,  ни  добра.
Что  ж  та  березка  в  передничке  алом?
Где  ж  он,  погост  тот,  открытый  ветрам?

Плачу  я,  мама…  мне  больно  и  странно.
Летом  ли,  осенью,  в  солнце  ли,  в  дождь,
Чувства  и  памяти  гость  долгожданный,
Как  же  случайно  и  редко  я  вхож.
Плачу…  словами  свой  грех  искупая,
Не  потому  ли,  что  мама  простит...
Не  оттого  ли,  что  там,  вот  такая,
В  дальнем  погосте,  березка  грустит...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682967
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 13.11.2017


Владимир Зозуля

Поздней осени палевый цвет

                                   .....
Где  холодным  огнём  подпалённый,
С  каждым  днём  всё  слабей  и  слабей,
Лист  осенний  –  берёзок  и  клёнов  –
Освещает  просторы  полей.

Где  предтечею  жизни  и  хлеба,
Что  любовно  земля  отдала,
Золоченые  скирды  под  небо
Устремили  свои  купола.

Где  стерню  осенил  опадая  
Поздней  осени  палевый  цвет.
Там  молилась  бескрестность  святая
Излучая  божественный  свет…

                                 …..

О,  как  этой  осеннестью  пьян  я,
Будто  весь  её  дивный  окрас,
Я  впитал  ненасытно-желанно,  
Волоокой  бездонностью  глаз.

И  теперь  мне  так  сладко  и  слёзно,
Так  светло,  и  отчаянно  жаль
Эту  яркую  ветку  берёзы,
Эту  птицу  летящую  вдаль...

Сердцу  радостно,  томно  и…  грустно,
Будто  кто-то  меня  опоил
Рдяным  цветом  осеннего  чувства
И  печалью  вселенской  любви.

И  так  сладок  напиток,  так  крепок,
Что,  наполнившись  им  до  краёв,
Пьяно  кличет  в  осеннее  небо
Журавлиное  сердце  моё.
 
                                   ……


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760204
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


Владимир Зозуля

Только для женщин

Солнце  ласково  по  коже…
Синь  волны…  
И  ветра  звуки…
Как  же  это  все,  похоже
На  её  глаза…  и  руки…
Как  порыв  её  дыханья  -
Моря  бриз  солёно-свежий…
И  небес  незримой  гранью  -
Тонкий  шелк  её  одежды…
А  над  нею  ветровое,
Что-то  бьется  светлой  птицей,
Рвется  надвое…  и  вдвое
Пробуют  соединиться
Надо  лбом  две  русых  пряди  –    
Образ  белокрылой  чайки…
Сердце,  тише…  Бога  ради,
Не  спугни  её  нечаянно…
Посмотри!..  Она  прекрасна!..
Так  нежна…  хрупка  до  хруста…

ЧУВСТВО!  Множимое  на́  сто!
Единенье  сердца  чувством!..
Тише,  сердце…  сокровенно
Прикасаюсь  к  ней  и...  что  же?..

–  Эй,  мужик,  какого  хрена,
Или  захотел  по  роже,
Ты  руками  то  не  шибко,
Пьяный  что  ли,  лезешь  буром?
–  Я…  простите…  нет…  ошибка…  
–  Идиот!
–  Сама  Вы…  дура...    

Бездна…
Боль  Гермафродита
Льется  таинством  нездешним…
Половина  сердца  слито
В  разделённость…  как  и  прежде…
______________________________
Милые  женщины,  и  особенно  девушки,  
Пожалуйста,  оставайтесь  богинями  женственности,
Не  падайте…  не  опускайтесь…
Нисходите,  творя  любовь,
Будьте  её  хранительницами.  
И  всегда  помните  –  
Мы,  мужчины,  относимся  к  вам
Настолько  хорошо,  или  настолько  плохо,
Насколько  вы  сами  позволяете  нам  это…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683979
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 13.11.2017


ТАИСИЯ

Ревность



Казалось  бы  –  грустить  не  надо.
В  семье  царит  любовь  и  лад.
Но  вдруг  ворвалась  туча  с  градом…
«Шерше    ля    фам»  -  и  в  сердце  яд.
 
В  такой  момент  –  попей  водички…
Рецепт    поистине    простой.
Спасёт  природа,  щебет  птички,
Общенье  с  лесом  и  с  рекой.

О  сокровенном    -    лес  расскажет.
Ведь  у  него  не  счесть  проблем.
Река  пейзажи  мне  покажет.
У  нас  с  ней  масса  общих  тем.

Зайду  в  тенистую  аллею.
Там  есть  заветная  скамья:
В  любви  признался  мне,  робея,
Итог:  счастливая    семья.

На  берегу  пруда  взгрустнётся.
Заплачет  ива  надо  мной.
Но    сердце  радостно  забьётся  –
Шаги  я  слышу  за  спиной.

Пусть  назначаются  свиданья.
Всю  нашу  жизнь,  как  в  первый  раз.
Любви  –    синхронное    дыханье
Спасёт  от  стресса  в  трудный  час.

30.03.2017.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726429
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 12.11.2017


Ярослав К.

Душа может стать и светлее и чище

Навеяно  двумя  последними  катренами
стихотворения  Елены  Марс

"Как  жаль,  что  с  годами  так  портятся  души".

Здесь  приведены  два  последних  катрена,
надеюсь,  я  не  вырвал  их  из  контекста.


...  Как  жаль,  что  с  годами  так  портятся  души.
В  них  мало  чего  остаётся  из  детства...
Они  обретают  такое  "наследство",
С  которым  никто  не  становится  лучше.
   
Не  станет  душа  ни  светлее,  ни  чище.
Молись  -  не  молись  -  бесполезное  дело.
Коль  лучшее  что-то,  с  годами,  истлело,
Всё  то,  что  осталось  -  зола,  пепелище.

Полный  текст  на  страничке  Елены  Марс  по  адресу:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751944
Надеюсь  на  понимание  автора  оригинала.


Когда  мы  под  вечер  купаем  младенца,
То  делаем  ванночку  часто  на  травках,
Потом  заворачиваем  в  полотенце,
Какой  ангелочек!..  А  запах...  А  запах!..

Потом  человек  потихоньку  взрослеет,
Конечно,  приходится  чаще  купаться,
Теперь  ему  надо  водичка  теплее,
И  дольше  приходится  там  бултыхаться.

Однако,  чуть-чуть  потрудившись  мочалкой,
Выходит  он  всё-таки  чистым  из  ванной,
И  времени,  чтобы  помыться  -  не  жалко,
Иначе,  и  потный  он  будет,  и  грязный.

Вот  так  и  души  свет  со  временем  меркнет,
Грехов  набирается  больше  и  больше.
Когда  ж  человек  обращается  к  церкви,
То  каяться  тоже  приходится  дольше.

Ведь  церковь  -  такая  духовная  баня,
Где  можно  от  грязи  духовной  омыться,
А  чистосердечное  покаянье
Последнего  грешника  делает  чистым.

Давайте  мы  вспомним,  хотя  бы,  Закхея*  -
Он  полсостояния  выделил  нищим,
Обиженным  он  возместил  все  потери,
И  стала  душа  и  светлее,  и  чище.

Да  что  говорить,  и  последний  разбойник**,
Что  приговорён  был  с  Христом  на  распятье,
Одну  лишь  молитву  смог  к  Богу  промолвить,
И  Он  его  с  радостью  принял  в  объятья.

Молитва  от  сердца  -  великое  дело,
Она  бесполезна  -  когда  лицемерна,
Когда  всё  живое  настолько  истлело,
Что  не  замечаешь  ты  собственной  скверны.

Христос  говорил,  чтобы  были,  как  дети,
За  наших  грехов  не  держались  "наследство."
И  чтобы  последовать  этим  заветам,
Есть  исповедь  в  храме  -  вернейшее  средство.

И  если  на  сердце  зола,  пепелище,
То  это  внутри  ощущается  голод,
Духовной  его  утолять  надо  пищей,
Ведь  это  зовёт  нас  Божественный  Голос...


*Евангелие  от  Луки,  гл.  19  (1-10)
**Евангелие  от  Луки,  гл.  23  (41-43)

На  иллюстрации  обращение  мытаря  Закхея.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756109
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 12.11.2017


Ярослав К.

Разноцветье

Разноцветные  листья  мозаикой  ветер
Разложил  по  земле,  словно  вышил  узор.
Ветер  -  самый  искусный  дизайнер  на  свете  -
У  любого  художника  б  выиграл  спор.

Разноцветные  кошки  сидят  под  машиной,
Подойду  к  ним  поближе,  скажу  им:  "Кис-кис..."
Так  доверчиво-ласкова  эта  пушнина,
Получить  всё  надеется  свой  суперприз...

Разноцветные  люди  в  пальтишках  и  куртках
Суетятся,  снуют  по  каким-то  делам...
Городской  муравейник  разрушен  как  будто,
Превратившись  сегодня  в  полнейший  бедлам...

И  цветы  разноцветные  возле  крылечка
Отдают  нам  остатки  своей  красоты...
Как  известно,  ничто  в  этом  мире  не  вечно  -
Заметёт  листопадом  и  снегом  цветы...

Разноцветные  мысли  мелькают  поспешно,
Серый  мир  одевая  обратно  в  цвета...
Да  и  разве  он  серый?  Цветной  он,  конечно!..
Эх,  пойду-ка  я  снова  поглажу  кота...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759335
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 12.11.2017


Леонид Жмурко

Он читал про рябины осенние

Доктора  с  доходягою  возятся,
может,  вправду,  пытаясь  спасти
человека...  Хм...  Среднего  возраста
из  вцепившейся  смертной  горсти...

Оклемался,  лежит  улыбается:
«Ах,  как  было  уютно  мне  там»,
и  спасавшим:  «А  с  вас  причитается,
не  просился  обратно  я  к  вам».
~~~~~~~~~~~~~~
Курит  в  форточку,  комкает  строчечки,
доморощенный  горе-поэт,
мне  читая  от  «Аз»  и  до  точечки
эпикриз  своих  прожитых  лет.

Молча  слушаю,  думая:  «Боженька,
может  зря  не  впустил  его  в  рай?
Ты  отстрочил  кончину  немноженько,
ну  а  мне  –  хоть  бери  помирай...

Тараторит:  от  кори  до  Родины,
и  про  жизнь,  что  на  радость  скупа,
про  дороги,  что  были  не  пройдены,
про  любовь,  что  понятно  –  слепа»...
~~~~~~~~~~~~~~
Мимо  воли  вникал  в  его  чтения,
понимая  до  боли  в  висках:
мы  теряем,  товарищи,  гения,
не  обретшего  славы  в  стихах.

Он  читал  про  рябины  осенние,
как  сжигал  и  как  ладил  мосты,
как  на  средства,  почти  что  последние,
оплатил  на  церквушку  кресты.

Понимал,  как  собрат  собутыльника,
всей  душой  подпевая  ему,
восхищался:  «Вот  это,  брат,  лирика,
не  известен,  скажи,  почему?!»

Замолчал  он,  я  думал:  задумался
о  житухе,  что  так  не  проста...
А  он  тихо  ушёл,  лик  осунулся,
и  уже  ни  к  чему  медсестра...
~~~~~~~~~~~~~~
Увезли.  Подбираю  листочечки,
а  они  белоснежно  чисты...
ни  строки,  ни  намёка,  ни  точечки.
Уходя,  за  собой,  сжёг  мосты.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756925
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 05.11.2017


Ярослав К.

Роется осень внутри

Листопад  метёт  за  окном,
Колокольный  звон  слышен  издали...
Может,  он  зовёт  к  своей  пристани,
Ну,  а  я  тут  всё  о  земном...

Вроде  есть  и  семья,  и  дом,
Но  порою  мне  очень  хочется
Абсолютного  одиночества
И  подумать  чуть  о  своём.

Поразмыслить  не  о  делах,
А  о  том,  что  в  душе  обветренной...
Разобраться  с  приоритетами:
Что  мне  важно,  что  просто  прах.

Сортировка  уму  нужна,
Пораскладывать,  успокоиться...
Понимаю,  что  наносное  всё,
За  которым  цель  не  видна...

Может,  осень  всему  виной,
Заслоняет  мне  небо  тучами
И  тоской  беспричинной  мучает,
Накрывая  меня  волной...

Или  это  греховный  груз
Постучался  в  дверь  моей  совести,
И  теперь  внутри  осень  роется,
Заодно  отгоняя  муз...

Всё  проходит,  пройдёт  и  грусть,
И,  конечно  же,  жизнь  наладится.
Дай  мне,  Боже,  сил  с  этим  справиться...
А  хандра  -  то  такое...  пусть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758091
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 05.11.2017


Відочка Вансель

Зорі на нитці

З  ким  би  Ви  не  зустрілись  -  завжди  віддавайте.
Навіть  якщо  в  Вам  нічого  немає  в  цей  час  -  попросіть  у  Бога  для  неї  здоров'я  і  щастя.

Якщо  це  Ваша  найкраща  подруга  чи  просто  знайома-це  легко  зробити.  Якщо  це  людина,  котра  не  любить  Вас  -  теж  попросіть.  Тільки  навіть  трішки  більше.  Бо  для  неї  потрібно  ще  заповнити  малесеньку  пустку  в  її  душі.

Де  б  Ви  не  були  і  скільки  б  Ви  не  мали  -  віддавайте.  Ви  ніколи  не  робите  це  для  інших.  Ви  робите  це  лише  для  себе.  Закон  Всесвіту  не  відмічається.

Робіть  гарні  і  добрі  вчинки.  Навіть  якщо  цього  ніколи  і  ніхто  не  зрозуміє.  

Говоріть  гарні  слова.  Говоріть  ніжні  слова.  З  щирою  посмішкою.  І  відкритою  душею.  Посміхайтесь    до  людини  душею.  

Якщо  Ви  не  можете  нічого  дати  -  помоліться  за  когось.  Це  більше  за  всі  гроші.  Це  сильніше  сили.  

Прокинувшись  вранці  -  запитайте  в  Бога  про  його  сни.  Подякуйте  за  все,  що  в  Вас  є.  Якщо  є  філіжанка  кави  і  кімната  -  це  більше,  ніж  багато.  
І  посміхніться.  Навіть  якщо  дощ.Навіть  якщо  не  хочеться.  Можливо,  мозок  і  розрізняє  справжню  посмішку  і  вимушену.  Але...  Він  ще  сонний.  І  кнопка  "щастя"  натиснута!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758447
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 05.11.2017


Наташа Марос

ОХРИСТА…

Загуляла  з  дощами  охриста,
Упилася  туманом  в  рову
І  своє  жолудеве  намисто
Розгубила  у  мокру  траву...

І  включала  музики  на  повен,
Аж  у  сні  ворушилась  зима;
І  хитала  примерзлий  вже  човен,
Наче  розуму  в  неї  нема...

Ще  стриптиз  танцювала  з  вітрами,
Довгі  коси  вплітала  в  гілля...
І,  весела,  не  спала  до  ранку,
Аби  тільки  гуляла  земля...

Гей  ти,  Осене,  п'яна  чаклунко,
Годі  пити  вино  молоде,
Забирай  вже  свої  подарунки
І  ховайся,  бо  холод  іде...

Лиш  сміється  -  нічого  не  чує,
Мочить  ноги  в  пошерхлій  воді,
Бо  гарячку  її  полікує
Повний  місяць  в  часи  сновидінь...

Заховає  в  останньому  листі,
Приколише  змарнілу  й  тоді
У  її  жолудевім  намисті
Дуже  солодко  спиться  рудій...

                   -              -              -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758496
дата надходження 03.11.2017
дата закладки 05.11.2017


Ярослав К.

Роется осень внутри

Листопад  метёт  за  окном,
Колокольный  звон  слышен  издали...
Может,  он  зовёт  к  своей  пристани,
Ну,  а  я  тут  всё  о  земном...

Вроде  есть  и  семья,  и  дом,
Но  порою  мне  очень  хочется
Абсолютного  одиночества
И  подумать  чуть  о  своём.

Поразмыслить  не  о  делах,
А  о  том,  что  в  душе  обветренной...
Разобраться  с  приоритетами:
Что  мне  важно,  что  просто  прах.

Сортировка  уму  нужна,
Пораскладывать,  успокоиться...
Понимаю,  что  наносное  всё,
За  которым  цель  не  видна...

Может,  осень  всему  виной,
Заслоняет  мне  небо  тучами
И  тоской  беспричинной  мучает,
Накрывая  меня  волной...

Или  это  греховный  груз
Постучался  в  дверь  моей  совести,
И  теперь  внутри  осень  роется,
Заодно  отгоняя  муз...

Всё  проходит,  пройдёт  и  грусть,
И,  конечно  же,  жизнь  наладится.
Дай  мне,  Боже,  сил  с  этим  справиться...
А  хандра  -  то  такое...  пусть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758091
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 03.11.2017


Ярослав К.

Туда, где скучают и ждут

Люблю  собираться  куда-то  в  дорогу,
Укладывать  вещи  в  дорожную  сумку,
Задумчиво-долго  стоять  у  порога,
Стараясь  картинку  запомнить  как  будто.

Всплывёт  обязательно  после  потеря,
Конечно,  забыл  или  то,  или  это...
Ну  что  ж,  обойдёмся,  хоть  я  и  не  верю,
Что  если  вернёшься  -  плохая  примета.

Люблю  наблюдать  из  окошка  природу  -
Для  нервов  порой  это  необходимо,
Смотреть,  как  меняется  быстро  погода
Из  тёплого  лета  в  холодную  зиму.

Люблю  пообедать  во  время  поездки  -
Какая-то  в  этом  особая  прелесть  -
В  пути  можно  кушать  не  то,  что  полезно,
А  то,  что  тебе  в  этот  миг  захотелось.

Люблю  накупить  для  любимых  подарков,
Порадовать  близких  приятным  сюрпризом,
Лишь  было  бы  только  в  дороге  нежарко,
Ведь  Киевский  торт  чересчур  уж  капризен.

Люблю  предвкушение  встречи  с  родными  -
Волнительной  дрожи  прекрасны  мгновенья,
Когда  после  долгой  разлуки  обнимут,
И  буду  взахлёб  щебетать  целый  день  я.

Так  здорово  ехать  туда,  где  скучают!
Тогда  и  границы  совсем  не  помеха!
Тогда  расстояния  не  замечаешь!
Лишь  были  бы  живы,  кому  мы  утеха...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755626
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 02.11.2017


Ярослав К.

Случайные встречи

Случайные  встречи  бывают  нечасто,
Они  происходят,  когда  их  не  ждёшь,
Когда  ты  не  думаешь  даже  встречаться,
А  просто  куда-то  спокойно  идёшь...

Идёшь,  размышляешь  о  чём-то  привычно,
И  вдруг  пред  тобою...  родной  человек.
Возможно  вполне  -  незнакомы  вы  лично,
А  кажется,  знаешь  его  целый  век...

Но  что  удивительно  -  это  взаимно!
Ты  видишь  симпатию  в  этих  глазах,
Хоть  всё,  что  известно  -  одно  только  имя,
Что  ты  иногда  вспоминаешь  в  стихах...

Пусть  сердце  твоё  уж  давно  несвободно,
И  в  мыслях  твоих  запрещённого  нет,
Но  может  быть,  Господу  было  угодно
Послать  на  вопрос  твой  конкретный  ответ.

И  кто  его  знает,  не  этой  ли  встречей,
Которой,  конечно,  нарочно  не  ждёшь,
Господь  твою  душу  от  грусти  излечит
И  высушит  солнышко  слёз  твоих  дождь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755313
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 02.11.2017