Infenochka: Вибране

Олена Квітень

На кінчику графітовiм яснить…

                           *******

На  кінчику  графітовім  яснить
Умовна  грань,  крихка  гіпотетичність…
Рух  вітру  –  і  відкриються  за  мить
Старих  балад  конструкції  готичні.

Сплетіння  стін  гойдається  в  гілках,
Стрілчасто  пориваючись  у  простір,
Пронизують  очеретяний  дах
Забутих  значень  антикварні  трості.

Зриваються  з  намічених  орбіт
Майбутні  сни  краплинами  сюжетів.
Мінлива  плазма?  Ілюзорний  квіт?
В’юнкі  нитки  туманистих  манжетів?

В  скляній  шухлядці  застигає  брук
І  зблискують  прочинені  люкарни…
А  грифель  виривається  із  рук
І  всі  сюжети  сплутує  безкарно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836932
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 30.05.2019


Олена Квітень

На кінчику графітовiм яснить…

                           *******

На  кінчику  графітовім  яснить
Умовна  грань,  крихка  гіпотетичність…
Рух  вітру  –  і  відкриються  за  мить
Старих  балад  конструкції  готичні.

Сплетіння  стін  гойдається  в  гілках,
Стрілчасто  пориваючись  у  простір,
Пронизують  очеретяний  дах
Забутих  значень  антикварні  трості.

Зриваються  з  намічених  орбіт
Майбутні  сни  краплинами  сюжетів.
Мінлива  плазма?  Ілюзорний  квіт?
В’юнкі  нитки  туманистих  манжетів?

В  скляній  шухлядці  застигає  брук
І  зблискують  прочинені  люкарни…
А  грифель  виривається  із  рук
І  всі  сюжети  сплутує  безкарно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836932
дата надходження 29.05.2019
дата закладки 29.05.2019


Стах Розсоха

Ти казала: іти не гріх…

[b]Ти  казала:  іти  не  гріх,
Якщо  пам’ять  дочасно  згасла.
Ненадійна,  як  перший  сніг,
Не  щаслива,  і  не  нещасна.

Пригадай,  коли  світ  з-під  ніг,
Що  знічев’я  собі  привласнив.
Ти  промовив:  чекать  не  гріх,
Доки  світло  у  вікнах  гасне.

Доки  спогадом  птах  ширя
І  грудьми,  наче  в  скло,  -  у  тишу.
Доки  вічність  її  ім’я
День  за  днем  на  асфальті  пише.

І  дивився  на  став  здаля,
Що  у  лід  -  як  в  блискучі  шати.
Наче  долю,  топтав  гілля  -
Вечорів  і  заграв  відплату.

Зорі  в  коси  хотів  вплести,
Перейти  гір  далеких  пасма.
Для  обох  збудувать  мости,
Але  пам‘ять  дочасно  згасла.[color="#20bdb5"][/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796532
дата надходження 21.06.2018
дата закладки 16.07.2018


Стах Розсоха

Повернутись з безлюдних площ

[b]Повернутись  з  безлюдних  площ,
Хоч  вертатися  вже  не  варто.
Стиха  ллється  за  комір  дощ  -
На  руках  тільки  бита  карта.

Ну  то  й  що,  коли  ти  вже  спиш,
І  нічна  заступила  варта.
Ну  то  й  що,  коли  ти  мовчиш,
Значить,  слів  нам  обом  забракло.

Значить  ми  опинились  між
Першим  променем  і  останнім.
І  ціна  всім  зусиллям  гріш  -
Все  спочатку  -  іще  до  смеркання.

І  коли  майже  збився  з  ніг,
Згасла  обрію  синя  ватра.
Зрозуміти,  що  ти  не  встиг,
І  вертатись  було  не  варто.[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797096
дата надходження 26.06.2018
дата закладки 16.07.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2018


Ярослав К.

Притча про дракона

У  далекій  країні,  за  сотні  морів
Жив  дракон  у  своєму  палаці.
Чорний  прапор  над  замком  його  майорів
На  високій  дворогій  гілляці.

Той  дракон  був  жорстокий,  людей  катував,
Вимагав,  данину  щоб  платили,
А  злиденний  народ  був  позбавлений  прав,
І  терпіти  не  мав  уже  сили.

Час  від  часу  знаходився  хтось  із  людей
Та  ішов  на  двобій  із  драконом,
І  молився  народ  за  воротами,  де
Царедворця  чекав  під  балконом.

І  щоразу  зловісний  його  чули  сміх,
Що  надію  та  серце  калічить:
"Бій  закінчено,  люди,  дракон  переміг,
І  податки  зростають  удвічі..."

Та  нарешті  один  відчайдушний  юнак
Кинув  звіру  страшному  свій  виклик.
Біля  замку  люд  вкотре  розбив  свій  бівак  -
До  такого  давно  уже  звикли...

І  рубались  вони  кілька  днів  і  ночей,
Дуже  довго  тривала  та  битва.
Від  балкона  народ  не  відводив  очей,
А  в  серцях  не  стихала  молитва.

Чорний  прапор  здригався  від  лязгу  мечів,
А  в  дракона  кінчалися  сили,
От  і  кумпол  останній  із  шиї  злетів,
Все,  звірюга,  тобі  -  до  могили.

І  пішов  по  палацу  хоробрий  юнак,
Подивитися,  що  там,  в  палатах.
І  відчув  він  каміння  коштовного  "смак"
Та  красу  у  рабинях-дівчатах.

І  подумав  юнак:  "Відпочити  не  гріх
Від  такої  смертельної  січі..."
Раптом  чує  з  балкона:  "Дракон  переміг
І  податки  зростають  удвічі..."

Він  підвівся  мерщій,  царедворця  схопив:
"Що  верзеш  ти,  хіба  ти  не  бачиш?!"
Той  спокійно  і  чемно  йому  відповів:
"Глянь  у  дзеркало,  друже-юначе..."

У  далекій  країні,  за  сотні  морів
На  гілляці  вісить  чорний  прапор...
Із  драконів  вже  безліч  злетіло  голів  -
А  сатрапи  міняють  сатрапів.

Бо  як  пусто  в  душі  претендентів  усіх,
А  до  церкви  -  лиш  ставити  свічі  -
Очевидно  й  без  бою:  дракон  переміг,
І  податки  зростатимуть  вдвічі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747945
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 05.09.2017