Пропав настрій у Тимохи:
Не сподобалась шарлотка,
Пригоріла, наче, трохи,
Кричав жінці: -Ідіотка!
-Правда це,- сміється Галя,-
Я кажу тобі без фальші:
Була б жінка генерала,
Називали б - генеральша.
На полковників, майорів
Вичерпалась уся квота,
Розібрали й тих, хто в морі,
Залишились ідіоти.
За дівками волочились…
Може ти вже догадався?
Вони теж всі одружились,
І один - мені дістався!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914126
дата надходження 17.05.2021
дата закладки 21.05.2021
Розстелю я рушник той, що ненька мені вишивала,
Ніжний погляд проник, бо у нього всю душу вкладала,
На святім полотні вигравали кетяги калини,
У красі неземній дарували найкращі хвилини
Ось, розкинувся двір, а на ньому рідненька криниця,
Стільки літ із тих пір, а вона мені часто так сниться
І розкішна верба, що схиляла привабливі віти,
Там сховались літа, у яких ми іще були діти
Ніжно милий жасмин заглядав у прозоре віконце,
Милувався весь світ і чарівно вже сходило сонце,
Розкривавсь тихо день, дарувавши зворушні хвилини,
Чулись звуки пісень, як відлуння прекрасне дитини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909611
дата надходження 31.03.2021
дата закладки 31.03.2021
Почали знання давати
З економіки у школі,
Легко все було вивчати
П’ятикласнику Миколі.
На уроці вчитель каже:
-Двадцять гривень кожен має,
Хто задачку цю розв’яже –
Бізнесменом скоро стане.
Тут не треба задніх пасти ,
Всі давайте міркувати:
Куди гроші можна вкласти,
Щоб прибуток з цього мати?
-На цю суму,- каже Жанна,-
Я куплю пучок розсади,
А як вродять баклажани –
Їх продам і буду рада.
Тут продовжила Агата:
-Можна виростити качку,
В неї будуть каченята,
Продамо - і є заначка!
Коля руку підіймає:
-Довго думати тут нащо?
Варіанти підбираю,
Та мені такий найкращий:
На ці гроші до бабусі
Я автобусом поїду,
Мій приїзд, тут не хвалюся –
Така радість їй і діду!
На квиток - я так міркую:
Двадцять гривень витрачаю,
День у них я погостюю –
Двісті гривень уже маю.
У нас родичі хороші,
Вони щедрі, їх багато,
На поїздки в гості гроші
Дуже вигідно вкладати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908546
дата надходження 20.03.2021
дата закладки 26.03.2021
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.
В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом
Були у тебе тисячі підстав.
В мою весну вдихнув ковток повітря,
Насичений співучістю сплетінь.
І досі мариться мені те світло,
Твоїх бракує теплих шепотінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908968
дата надходження 24.03.2021
дата закладки 25.03.2021
[i]Лучистым счастьем теплится погода,
Весенний день снега и льды крушит.
Весна – это не просто время года,
Это, скорей, цветение души.
Дыханье свежим воздухом нальется,
Вдыхаю трав слащавый аромат.
Слепит глаза, лицо ласкает солнце –
Сезон тепла на радости богат.
Душа поёт весенних дней аккордом,
И ноты те – волшебно-хороши.
Идет Весна величественно-гордо –
И все мечты и радости вершит!
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906283
дата надходження 27.02.2021
дата закладки 27.02.2021
Вночі прийшла, а очі повні суму
І ледь торкнулася безсоння.
Утомлена від вікового шуму.
Тобі б погрітись на осонні.
Вмикаю лампу, я готова, Музо.
Повір мені : ти вже не гостя,
А рідна. Хочеш, пригощу я смузі?
Для тебе - особливий простір.
Хоч за вікном не спить, хурделить лютий,
А в тобі знаю: стільки світла!
І ось вже на папері - слово путнє,
Шепочеш вірш, вщухає вітер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906099
дата надходження 25.02.2021
дата закладки 26.02.2021
Селом чутка пролітала,
Що ні сіло, ані впало,
Буде сватать нашу Галю
Африканець з Сенегалу.
Познайомивсь на базарі
(Продавала Галя шорти),
Уявила дівка: в парі
Всі відвідає курорти.
Збіглись родичі, сусіди
На це диво подивитись,
За столом під час обіду
Мама почала хвалитись:
-Всі казали – вайлувата
Моя доня, некрасива,
І губата, і носата,
Ще й фарбується, бо сива.
Буде у дівках сидіти
(Вага - півтора центнера)!
І куди вже правду діти –
Всіх лякала кавалерів.
Але є дива у світі,
Дочекалися ми свята,
Назло всім Галинка буде
І щаслива, і багата!
Жениху надали слово
(Третя випита чарчина),
Африканець був готовий
Бути і за зятя, й сина:
-Всі губаті в Сенегалі,
Ця красуня - моя мрія…
А що біла? У нас Галя
Дуже швидко почорніє.
Нащо мені худа видра? –
Блищать зуби в чоловіка,-
Я Галюсю собі вибрав,
Бо від неї тінь велика.
На плантації за нею
В холодочку завжди буду,
Гляну я на свою фею –
Україну не забуду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905447
дата надходження 20.02.2021
дата закладки 22.02.2021
[i]До 150 річчя з дня народження Лариси Петрівни Косач /Лесі Українки./[/i]
О, Лесю, Лесю! Ти - велична, свята українко,
Ніжна, чуттєва і жертовна в коханні душа…
Лине пісня твоя [i]«Лісова»[b][/b][/i], геніально і дзвінко,
Немов у синьому небі вільне, крилате пташа.
Тобі, терпеливій, корилося все із дитинства:
Гаптування і книга, музична, піднесена гра…
І «мусило» жити нескорене в серці таїнство -
Берегти цінність ту, що в душі у віках не вмира.
Ти, горда й вразлива, уміла «тримати обличчя»…
Тебе гнала хвороба, як пташку, у теплі краї…
«Життя на валізах» … З собою війна твоя вічна,
Терпеливість і стійкість – безводні, пусті ручаї…
[i]«Без надії» [b][/b][/i]таки сподівалась жити, й кохати,
І від поезії Гейне з милим і мліла, й цвіла…
Та з «храмом зруйнованим» - щастя у долі не мати,
Світу, коханням «скаженим», лиш [i]«Одержиму»[b][/b][/i] дала.
Блукає у травах чарівний твій сон рано-вранці…
Недопита улюблена кава твоя крижана…
Ох, Лесю, Лесю! Українко свята, в вишиванці,
Ти для всіх відбулася, - пропала для себе сама!
Бути просто щасливою - пізно це зрозуміла…
Верх взяла геніальність, яка проросла крізь віки.
«Вічная пам’ять» - тобі… Твої поезії - крила,
Дарунок нащадкам з-під незламної Лесі руки…
18.02.2021
Л.Таборовець[b][i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905252
дата надходження 18.02.2021
дата закладки 22.02.2021
У кав’ярню зайшов Яшка:
(Обслуговувала Нінка)
-Якщо вам не буде важко –
Щоб на каві була пінка.
Нінка глянула на Яшку,
Підвела угору брови:
-Та чого там буде важко?
Це - раз плюнуть і готово!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903013
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 01.02.2021
Зимова ніч, камін у нім багаття,
А на столі два келихи вина.
Легкий шифон, твоє святкове плаття,
Усмі́шка на обличчі чарівна.
Там за вікном кружляє хуртовина,
Вона в цей вечір лишилась одна.
Нас зігріває вірність лебедина,
Тобою я п'янію без вина.
Коли торкаюсь до плечей устами,
То відчуваю той медовий смак.
Що залишився в квітах нектарами
І подавав закоханості знак.
Зелені очі з блиском оксамиту,
Я в них топлюсь, як бачу кожен раз.
Весна квітує в них і гріє літо,
А почуття гарячі гріють нас.
Не згасне той палкий вогонь кохання,
Він серце завжди й душу зігріва.
Для мене ти неначе зірка рання,
Дарує зорепадами дива...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903261
дата надходження 01.02.2021
дата закладки 01.02.2021
[i]На небі-рушникові
Хмарки біліють гладдю.
Поля соняшнико́ві,
Мов золоте багаття.
У сонячнім полоні
Зелено-жовті трави.
Соняшнико́ві коні
На них пасуться жваві
В тон рушнику – люпини
Синіють в позолоті.
Літує Україна
В блакитно-жовтих нотах.[/i]
/Надихнула картина "Серед соняхів" української художниці Катерини Лисової./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903085
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 31.01.2021
Мені скажуть: "Не вмієш писати залиш це усе!
Які вірші, поезія? Кинь! Це, бо часу затрати!"
Що ж робити мені коли пустка у серці живе?
І лиш тільки віршами про неї я можу сказати.
Що ж робити мені коли я безнадійний поет?
Непідвладна навчитись писати я грамотно вірші
Мій невдалий нехай, але серця кривавий куплет
Тільки він у мені і нехай ви напишете "гірший"
Я не вмію вдавати, брехати собі що це я
В бездоганних рядочках, які відзеркалюють риму
Бо строкатою була душа ще з дитинства моя
І такою помре, краще бути собою (без гриму)
Я не хочу блукати між слів, що чужії мені
Бо для серця мого це ще гірше ніж просто в'язниця
Краще стати німою навіки в нічній сивині
А ніж бути рабинею там де я буду безлиця
Ви пробачте мені, я молю! Але я не поет!
Я лиш тільки миттєвість душі відірвана від плоті
І нехай мій корявий допоки живий ще куплет
Дотліває холодним рубцем на святім ешафоті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901697
дата надходження 18.01.2021
дата закладки 26.01.2021
Пускало мильні кульки дитя в лузі,
В них – спогад – ми прийшли по кропиву,
Її збирає заклопотана бабуся,
Для неї кращі кущики дивлюся –
Бабуся – в рукавичках… голіруч не рву.
Укриті листя й стебла волосками,
Добряче жалять руки, мов вогні.
Та борщ із вітамінними листками,
З сметаною, яєчними жовтками –
Корисний людям для здоров'я навесні.
Милують око коси у берізки…
Я рву в мішечок зелень для кролів
та для вертлявої малої кізки,
Дідусь для мітел нарізає різки,
І гріють пахощі духмяної землі.
Веселка виграє в дощу краплинах,
Як в бульбашках, на різні кольори.
Весняне сонечко пече у спину,
Я - безтурботно-радісна дитина,
Ліс-молодняк стоїть... що зараз весь старий.
… Вже вдома борщ бабусин вистигає...
Скоринка хліба з печі запашна...
І пахнуть звіробій та м'ята в чаї...
Як шкода, що з життя тепло зникає –
Мій спогад - кулькою намріяна весна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895772
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Через поле йшла… через полечко.
Яка ж щедра ти у мене, моя долечко.
Між колосся золотого, серед житечка,
сказав милий, що я гарна, мов та квіточка.
Через поле йшла… через полечко.
Яка ж гарна ти у мене, моя долечко.
Місяць шлях нам осявав і ясна зіронька,
сказав милий, що я пташка та ще й рибонька.
Через поле йшла… та й широкеє,
йшло зі мною моє щастя кароокеє.
Наливалось в колосочку мале зернятко,
сказав милий, що хвилюю його серденько.
Через поле йшла… через полечко.
Яка ж щедра ти у мене, моя долечко.
Між колосся золотого, серед житечка,
сказав милий, що я гарна, мов та квіточка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895792
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020
Тікала ніч… Світанок немов птах, наперекір темноті, розправив крила. Мережки сині, зелені, фіолетові й золоті вигравали по краю неба, освічували частинки землі, в осінньому вбранні.
Їх мерехтіння проникало через скло вікна. Падало на ліжко в кімнаті, де спав Сергій. Торкалися його очей, пробуджували, пестили обличчя. Очі не хотіли відкритися, потягнувся. А чи він спав, чи не спав так і не міг зрозуміти, хвилювався, боявся проспати. Але відчув в собі силу, як добре, все ж таки трохи відпочив. Відкривши очі, вслухався в тишу. За зачиненим вікном просиналося село. Линув тихий переспів півнів, за мить вже голосніший, напевно під самим вікном. Таке воно сільське життя, зовсім інакше чим міське - тільки подумав, як з іншої кімнати донеслося тихе шарудіння. Вмить, крізь щілину дверей, пробилося світло, видно хтось проснувся. Ледь відчинивши двері, показалася голова Миколи, тихо гукнув,
-Гей друзяко! Пора вставати. Підйом! Автобус не чекатиме. Ти не дивися, що темно, перший автобус о п`ятій сорок. Чи передумав? А може й справді поїдеш пізніше?
Сергій, поверх блакитної сорочки, натягував синій светр, як хлопчисько, підскакував то на одній нозі, то на другій.
-Н і - ні, де ти бачив, запізнюся в інститут, студенти скажуть - загуляв.
Микола посміхаючись, запитав,
-Що таку думку про тебе мають? Цікаво і чого це? А може ти змінився? Мовчиш про свої холостяцькі походеньки.
У відповідь, зішуривши носа, усміхнено, протяжно,
-Так кожен по собі судить, після бурних вихідних, в аудиторію часто приходять напівсонні.
Вони прощалися надворі. Сергій в дипломат для документів поклав « тормозок».
- Дякую! Та я б в їдальні перекусив...
Микола заперечив,
-Чого ти? Це ж все домашнє. Шкода, ні яблук, ні груш не хочеш взяти. Досить скромнічать, ми ж як рідня, за плечима шість років навчання. Сам вчора згадував , як останній шматочок сала та одне яйце ділили на двох. Таке було студентське життя у гуртожитку, інші й не повірять, що інколи навіть недоїдали.
Поклавши на плече руку, продовжив,
-Ти вже наступного разу приїжджай з коханою! Скільки можна жити одному, дивуєш, скромний, як дівчисько. Вперед козаче, будь сміливішим, час летить, запам`ятай,його не повернути!
Теплі обійми, стискання рук. На прощання, Сергій махнув рукою, придивлявся на стежку.
Микола - дивився вслід. Так – так у кожного своє життя. У мене дім є, сім`я, землі добрий шмат, господарство на славу, а що він? Все сам та й сам, хоча й від інституту кімнату має та все ж напевно сумно одному, а роки летять. Щось не так в ньому, можливо тому, що виріс в дитбудинку. Боїться одружитися, узяти відповідальність за сім`ю. І їсть так мало, як ота кицька. Такий, як був скромний , такий і залишився. Дивно, он студенток в інституті, яку хочеш вибирай . Невже жодна з них не могла спокусити? Тьфу ти, що за думки лізуть...
По тілу відчув легке тремтіння, озирнувся назад, навкруги окинув оком.
-Ух … прохолодні ночі, що значить осінь.
Посміхнувся від думки, що догнала його, йду до Світланки, нехай зігріє. І все ж краще коли в ліжку не один, як перст, а таки вдвох тепліше.
Сергій поспішав… Час від часу, ліхтариком телефона освічував стежку, по якій йшов. До траси кілометра два, не менше. Дорогу знає, коли навчалися в інституті, влітку не раз гостював. Вставали раненько, коли, ще на сонці переливалася роса веселковими кольорами, косили сіно.
Час підганяв йти швидко, а думка думку опережає, одна одну доганяє. А Микола молодець, директор школи й математику викладає. Гарну дружину собі знайшов, ще й з будинком. Славна жінка, вчителька початкових класів. Ще й ім`я таке гарне – Світлана. Вона і справді, як світло, яке іще й несе тепло . Саме так він відчував своє тіло при спілкуванні з нею. А очі, як волошки, красиві, балухаті. Молодець Микола! Немов підводив риску.Як добре, що я навідався, приймають як рідного. Та й молодість приємно згадати!
На душі стало тепло, переводячи подих, зупинився, відволікся від думок. На мить задивився на край неба, світанок вигравав світло фіолетовим і синім з золотистим кольорами.Тоненьке сонячне проміння здіймалося вище, освітлювало небо. Мов щастям наповнилася душа, кивнув рукою, наче привітався з світанком й прискорив ходу.
Біля зупинки людей багато. Автобус - ПАЗ під`їжджав на невеликій швидкості. Люди юрбою кинулися до відчинених дверей. Сергій стояв в стороні, спостерігав за посадкою пасажирів.. Подивитися.... поневолі посміхнешся, люди один поперед одного, товкаючись, заходили в автобус. В місті теж автобуси їдуть битком набиті, але люди поводяться більш стримано. Мабуть, якби записав на телефон та згодом показав їм, напевно б самі з себе сміялися. Правда товкалися, поспішали люди та в той же час їх обличчя усміхнені й задоволені. Напевно знають один одного,підсумував роздуми. Майже всі віталися з худорлявим, привітним водієм, років п`ятидесяти.
У автобус зайшов останнім. Залишилося лише два вільних місця, що навпроти всіх пасажирів. Всупереч бажанню, не комфортно, але вибору немав, Мусив присісти на одне з них і відразу відчув на собі пронизливі погляди оточуючих. Мабуть дивуються, хто я і звідки? Видно для них чужий, ще й всівся перед всіма, як більмо на оці. Навпроти нього, в чорній пошарпаній курточці, сидів щупленький дідусь з ясними очима, лівою рукою тримався за опухлу щоку. Напевно до стоматолога, ледь скривившись, поспівчував старому. А поряд з ним, в світло-коричневій курточці, сиділа пишненька жіночка років тридцяти. Вона двома руками тримала кошик з червоними, пахучими яблуками. Між її ногами стояла сумка, з пластиковими пляшками молока. Вона весь час смикалася, намагалася ногами притримувати її, щоби часом не впала. Сергій зніяковіло дивився у вікно, але запах яблук приваблював до себе. І він знову любувався ними. Не можливо було не помітити з під курточки пишні груди жінки, сяючу шкіру, красиву шию. Раптово відчув прилив крові до обличчя, стало жарко. Зненацька жінка кахикнула, від несподіванки, аж здригнувся. От йолоп, куди дивлюся, напевно помітила, ото осоромився. Вона поправила комір курточки і трохи нахилившись до нього, запитала,
-Вас пригостити яблучком?
На мить розгубився. Очі забігали, як в полохливого зайця, під носом виступив піт. Зніяковів, боявся заперечити, прямим поглядом подивився й до неї, тихо,
- Дякую, ні! – витерши хустинкою піт під носом, продовжив,
- Просто вони так пахнуть, поневолі подивишся. Такі великі, ще й з блиском, немов у них заховалась якась частка сонячного проміння, видно стиглі, напевно соковитий сорт.
Сказав і відразу ж повернув голову до вікна. Але не помічав, що за вікном, замислився. Красива жінка, як соковита ягідка, якомусь чоловіку пощастило. Волосся блонд з ледь рудуватим відтінком підходить до її кольору очей. Очі кольору світлого горіха, дивно, але ж і в мене такий самий колір очей. Тільки в її очах є зірниці, напевно весела молодиця. Мені б таку дружину, нехай і сільську, навіть з дитям, якщо доля не склалася. Адже в житті всього буває.. Серед студенток такої і не бачив.
Водій різко зупинив автобус, відчинив передні двері. Повна жінка циганської зовнішності, з маленькою чорною сумочкою в руках, ледьве спромоглася піднятися по сходах в автобус. Вона відразу привернула до себе увагу. Доволі великі, золоті сережки кільцями торкалися коміра чорної курточки. Піднявшись, грубим голом, обурюючись пробурчала,
-І чого гнатися? Тож зупинка! Чи ти мене не помітив?
І продовжила бурчати про щось на своїй мові. За мить рукою товкнула Сергія в плече,
-Пропустіть, я хочу біля вікна сидіти.
Відразу до неї відчув неприязнь; от циганка, наглість – це перше, на що здатні такі люди. Здвигнувши плечима, хотів встати, жіночка навпроти нього віддвинула ноги. Її сумка з пляшками молока впала йому на ноги. Вона миттєво посунула кошик до дідуся,
- Ой!- вирвалося з її уст і кинулася до сумки.
Сергій не міг залишитися байдужим, майже одночасно з нею, ледь нахиляючись, потягнувся рукою до сумки. Саме в цей час сіпнувся автобус, вони стукнулися головами.
Дідусь тихенько засміявся.
Ой,- жіночка подалася назад, приклавши пальці правої руки до своїх пишних губ,
-Вибачте!
І приснула сміхом. Мусила долонею затулити уста, щоб не розсміятися вголос. У відповідь позирнув, усміхнений, підняв сумку. Циганка, чимось схожа на квочку, сідаючи на сидіння, підіймала курточку щось бурчала під ніс.
Сергій взяв сумку і поставив між своїми ногами,
-Хай тут стоїть, так надійніше, а ви краще кошик тримайте, нагрузили дідуся, він же такий немічний.
Кров кинулася до її обличчя, почервоніла, подякувала. Цікаво – подумав - не заперечила і чого червоніти, чого соромитися?
Через пару зупинок автобус був переповнений. Людей напхалося, мов оселедці в бочці. Сергій на собі відчував її погляд . Поневолі й сам, час від часу, немов вивчаючи, дивився на неї. Раптово загарчав мотор автобуса , від зупинки всі різко сіпнулися.
Водій рукою погладив лисину й голосно,
-Цього тільки бракувало!
Він вийшов з автобуса, за допомогою важеля відкрив капот. Декілька секунд роздивлявся, щось мацав руками й захлопнувши його, повернувся на місце. Знову намагався запустити двигун, але той не піддавався, гарчав і знову глух.
Водій із заклопотаним видом обличчя, попросив всіх вийти. Попередив, що великі речі можна залишити на місцях, йому треба хвилин двадцять - тридцять, щоб розібратися в чому справа.
Люди закопошилися, один перед одним поспіхом виходили з автобуса.Хтось хустинками витирав обличчя, хтось позираючи на інших, застібав одяг на ґудзики. З натовпу, якийсь чоловік сказав,
-Оце так поїздка! В автобусі - ніби в бані побував. Добре, що зупинилися, хоч свіжим повітрям подихаємо .
Неподалік від автобуса, Сергій очима шукав, десь в метушні загубив ті красиві очі. У діші відчув легеньке хвилювання. Роздивився довкола.
На заході в небесній далі, як валики, виднілися білі хмари. Зазолотився схід, посміхалось ранкове сонце,легенький вітерець пестив обличчя. По обіч траси невеличкі пагорби покриті майже сухою травою. А далі кювет, за ним чорніло зоране поле.
Раптово згадав чиїсь слова- »Кажуть життя мудре, само все ставить на свої місця».І в чей же момент побачив її. Немов гора скотилася з плечей, дала перевести подих. Вона на пагорбку розстелила ряднину і озираючись, присіла на неї. Здивувався, адже не тільки вона , а й інші сідали прямо на траву. Щоб до себе не привернути уваги, йшов не поспішаючи.
Вона вже кусала бутерброд з смаженим яйцем. Побачивши його перед собою, зашарілася. Від здивування кліпала округленими добрими очима, швидко проковтнула їжу й до нього,
-О, ви теж вийшли! Присідайте, в мене і для вас знайдеться бутерброд,
З кишені курточки витягнула прозорий поліетиленовий пакет з бутербродом, поклала на ряднину Сміливо позирнула в очі й мило посміхнувшись, запропонувала,
-Беріть! Не соромтеся, я - Ольга з Кудієвець, не бійтеся… він без чарів.
Хіба встоїш перед такою спокусою, адже не снідав, добряче зголоднів. Ще в автобусі на нього подіяв запах яблук, якби ще раз запропонувала, можливо б і не відмовивився. Догнала думка - цікаво, поводиться, як незаміжня, ще й мова про чари. Але взяти не наважився. Вона з апетитом жувала свій бутерброд, іншою рукою, наполегливо подала йому пакет з бутербродом.Помітив, що вона без обручки, надія охопила його,з неприхованою радістю, запитав..
- Де ж тут присісти?
-Та не бійтеся, я ж не кусаюся, ось поруч, на ряднину. Ви не дивіться, що вона старенька, але ж чиста. Це я, навсяк випадок, при собі в сумці з молоком ношу.
Задоволений запрошенням, присідаючи поруч,
- Тоді вже й познайомимося.
Витягнув шию, як журавель, озираючись, взяв пакет,
- Дякую! А ви смілива жінка Олю, мене ж звати Сергій.
І несподівано для самого себе випалив,
- Попереджаю я неодружений, а ви?
В обличчя вдарила кров і розтеклась по жилах, не зміг сказати більше й слова.Оце так учудив.
Голос подібний пташці - весело заговорила,
- Ой, де в селі порядного знайти… гарні чоловіки давно потікали. Залишилися вдівці та чоловіки бальзаківського віку. Ви напевно в гостях побували, їдете з дипломатом, мабуть прямо на роботу.
Вона помітила з яким задоволенням він з`їв бутерброд. Подякував й похапцем здійнявся на ноги,
-О, вибачте, добре, що нагадали, мені треба передзвонити.
Неподалік, поспілкувався з колегою по кафедрі, попросив підмінити. На якусь мить замріявся, погляд ліг на траву. В ній копошився павук, швидко снував гніздо. Його думки, мов осіннє павутиння під краплинами роси й поривчатого вітру.Чи зможу я нарешті зважитися, зробити пропозицію, її провести, чи попросити номер телефона. Згадав слова Миколи й ледь посміхнувшись, підійшов до неї, подав руку,
-Думаю пора вставати, бачу наш водій руки витирає.
Вона відразу подала руку. За мить стояла навпроти нього, подарувала усмішку й примруживши очі,
-Ну то пішли, в такому разі треба поспішати. Мене мають зустріти, я на замовлення везу молоко і ці яблука. Якось на базарі продавала молоко,одна панянка скуштувала, сподобалось. Уже пів року спілкуюся з нею. Інколи яйця та дещо з городини замовляє. От і катаюся, трохи далеченько, але нічого, воно того варте.
Він рішуче взяв її за руку,
-Олю, а якщо я вас сьогодні вкраду?
Вмить розвернулася, пильно подивилася, заперечила,
-Та ні! Я в них сьогодні маю бути.
Люди не товкалися біля автобуса, йшли один за одним вервечкою, поглядом підбадьорювали один одного.
Нарешті автобус рушив з місця. Дивлячись у вікно, Сергій розмірковував - цікава жіночка. Все сама розповіла, а от чому в них має бути сьогодні, не сказала.
Циганка помітила, що він часом подивляється на Ольгу. Ліктем ледь товкнула його й нахилившись, над вухом тихо прошепотіла,
-Твоя удача!Дивись не впусти щастя, сміливіше хлопче!
Він лише посміхнувся й знову повернув голову до вікна. В осінньому вбранні мелькали дерева, кущі і багатоповерхові будинки. Цього всього не помічав, думав, як непомітно попросити в неї номер телефона. Відмовить – ні? А, як відмовить? Як наполягти? Тож при всіх не буду кричати, зачекай, не тікай! .
Автобус плавно знизив швидкість, зупинився біля зупинки. Його хтось товкнув в плече, відволік від думок. Люди вже виходили з автобуса. Тільки тепер він помітив, що вони приїхали в місто. Ольга вже стояла біля дверей, за нею, розставивши руки, приготувалась до виходу циганка.
Почервонів від обурення до себе. От йолоп, прогавив! Як тут сміливіше діяти, тож не полізу по головах людей.
Нарешті вийшов з автобуса, циганка немов чекала на нього,
-Доганяй своє щастя. Сьогодні твій день.
Роздивлявся довкола, шукав очима… Помітив через дорогу, коли вона вже сідала в чорний Mercedes – Benz.
- Мій день кажеш, - тихо сказав про себе.
Йому пощастило, відразу зупинив проїжджаюче таксі,
- Будь ласка за чорним мерседесом, якщо можна.
Молодий білявий водій привітно посміхнувся,
- Гаразд! Дивлячись який ти розчервонілий, емоційний,таке враження, що ти в гонитві за щастям.
Сергій хустинкою витирав змокріле чоло,
-Мені сказали , що сьогодні мій день.Тожвсе можливо, прошу не відставай!
Ольга в розпачі, через силу посміхалася до знайомого водія, дядька Василя, як вона його називала. А думки про Сергія - ну-ну,навіть номер телефона не запитав. Ой чоловіки - чоловіки, а говорив неодружений. На обличчі славний, чомусь здався заторможений, несміливий чи що? Але якби хотів краще дізнатися про мене,то б не дивився весь час у вікно. Фу -ти і чого придала значення цьому знайомству.Чи й варто міським вірити?
-У вас щось сталося?- перервав думки дядько Василь?
-Та ні, - вже відповіла веселіше і запитала,
-Ви мене на автовокзал завезете чи ні?
- О! Цього не знаю. Це залежить від того скільки часу пробудете в гостях. Маю їх сина до стоматолога завести, в який час, не знаю.
Через хвилин п`ятнадцять, чорний мерседес заїхав на одну з вулиць на околиці міста. Зупинився біля красивого кованого паркану. За високими кущами троянд , виднівся двоповерховий будинок з білої цегли, з великими напів круглими вікнами, покритий черепицею з червоним відтінком.
Водій таксі присвиснув крізь зуби,
-Ого ця панянка з багатеньких. То, що тут зупинятись ?
Сергій розхвилювався,
- Так – так, почекаємо її тут. Але вона не з багатеньких, проста сільська дівчина, чи жіночка. Ти не хвилюйся, я розрахуюся.
- Вибач, але я довго стояти не зможу, за годину маю їхати на замовлення.
Вони обоє прилипли до вікна, Ольга швидко йшла вперед, за нею поспішав водій, в руках ніс торбу і кошик з яблуками.
Сергій розрахувався з водієм таксі, вирішив зачекати Ольгу. Він рухався по тротуару вперед і назад, розмірковував, як краще підійти до неї коли повертатиметься додому. Приблизно через хвилин п`ять, водій повернувся і мерседес швидко зник з очей. Мабуть безглуздо поводжуся, критикував себе. І чому було не покликати її ?
Ольга в цей час, від господарки Олени отримала гроші, які вона була їй винна за два місяці. Жінка середньої статури, за віком трохи старша за неї, розповідала про сина, пригощала чаєм з тістечками.
Пройшло більше години. Від думок, йому стало незручно, можливо хтось слідкує, а я петляю майже на одному місці. І сам непомітив, як відійшов на метрів п`ятдесят. Саме в цей час з`явився чорний мерседес, різко зупинився біля воріт. Він тільки й помітив, як Ольга рукою комусь кивнула, сідала в автомобіль.
На якусь мить оторопів, наче на нього хто вилив окріп. Закліпав очима, біг по тротуару, махав дипломатом і кивав рукою, але його ніхто не побачив. Завертівся дзигою, де знайти таксі? Але ж по таких вулицях рух автомобілів мінімальний, де тут йому взятися.
Трохи заспокоївшись, розмірковував - мабуть виглядаю немічним ідіотом, це ж треба такого. Задавав собі запитання - де вона швидше за все має бути? Вирішив добратися до автовокзалу. Майже через пів години, нарешті спіймав таксі. Він на скільки був схвильований, розчервонілий, що таксист,чоловік років сорока, здивовано подивився на нього. Зміряв з голови до ніг підозрілим і не дуже доброзичливим поглядом , запитав?
-Ви, що від когось тікаєте, чи когось доганяєте ?
- Ні шановний, давай швидше, доганяю своє щастя.
Обличчя водія відразу змінилося, засяяло усмішкою й веселим голосом,
- Проходили таку школу. Кажи куди їхати.
Сергій вже ні про що не думав, тільки про неї. Ото заінтригувала, можливо й справді сьогодні мій день, змінити своє холостяцьке життя на сімейне.
В пошуках, навкруги обійшовши автовокзал, придивлявся до людей, що сиділи на лавках. Намірився зайти в зал відпочинку та раптом, за плечима почув її голос. Ледь опустивши голову, з під лоба позирнув позад себе. Вона підходила до автовокзалу з тим самим худеньким дідусем, що їхав з ними в автобусі. Став, як укопаний, прислухався до її слів,
- То ви тепер до доньки їдете, це добре. А я тут почекаю, може наш автобус відремонтують, то хоч останнім рейсом доберуся додому.
Перевівши подих, він різко розвернувся до них,
- Олю, а я думаю де ви пропали?
Вона не чекала на нього. Здивований погляд, лише одна мить відчула, як величезна усмішка розплилася по її обличчю, очі засвітилися щастям.
Вони в кав`ярні… неподалік від автовокзалу. Обоє усміхнені, смакували Сергіїв »тормозок». Він розповів про себе, про друга Миколу. Трохи ділився поглядами на молодь, яким в інституті викладав математику. Дізнавшись, хто він за фахом, вона здивувалася. Цікаво, як це студентки загубили такий шанс? Після думки емоційно сказала,
-А я закінчила педагогічне училище, але в нашому селі школу закрили так і недовелося мені повчителювати. Але не шкодую, вдома стала швачкою. Моя мама рукодільниця й мене навчила шити й вишивати, можна сказати - свій маленький бізнес.
Мило посміхнувшись, відвела погляд до вікна. Вона підносила до губ чашку з кавою, смакувала її, від задоволення закривала очі. А він вже мріяв, що вона так само буде закривати, ці красиві, загадкові очі, після поцілунку.
Сутеніло… Автобус так і не виїхав на маршрут. Ольга намагалася вмовити таксиста, щоб завіз в село, але жоден не погодився. Сергій розумів, що безглуздо відразу запросити до себе, але в той же час, не хотів відпустити. Вона з кишені дістала телефон, мала намір набрати номер. Саме в цей момент, він ніжно взяв її за руку,
- Олю зачекайте! Думаю найкращий варіант - це поїхати до мене. В мене дві кімнати, обіцяю бути чемним, оберігатиму ваш сон. Не відмовляйте відразу, подумайте.
По ній було видно, що розхвилювалася,ледь розпашіла. То пристально дивилася на нього, немов вивчала, то відводила погляд на ліхтарі, що горіли вздовж алеї.
А він не міг відвести від неї очей, знову пригадав слова Миколи – «Сміливіше!». Ну і нехай, як у вир головою, що буде,то буде. Лише одна мить, ніжно обійняв, притулив до себе,
-Олічко, ви мені дуже сподобалися.То може варто поїхати до мене? Здається, що нам доля дає шанс влаштувати сімейне життя. Подумайте.ми ж не діти.В житті так буває,що один крок може бути вирішальним.
Вона ледь звільнилася від обіймів, задумливо дивилася в його очі, перевівши подих, прошепотіла,
-Ну гаразд.
Від радості, він довгим поцілунком припав до її вуст.
Минуло майже два роки…. Закінчувалось літо… Автомобіль BMW синього кольору звернув з траси, по ґрунтовій дорозі їхав на малій швидкості. За кілька хвилин, Сергій вирулював автомобіль під дерев`яний паркан. Відразу відчинилися ворота, назустріч поспішав Микола. Підхопив за руки сина й доньку, які вибігли поперед нього,
-Ану побачимо, що за гості приїхали до нас…
Сергій, швидкий, як хлопчисько, за мить з іншої сторони автомобіля подав руку дружині. Ольга після пологів, стала ще більш привабливою, принаймні так здавалося йому.
-Ну, а малого, що в баби з дідом залишили ?- запитав Микола.
-Та ні, він так солодко спить ,- з усмішкою на обличчі відповіла Ольга.
Діти вирвалися з рук батька, за мить з цікавстю заглядали на заднє сидіння автомобіля.
З будинку вийшла усміхнена Світлана,
-Ну що гості дорогі, забирайте своє чадо, запрошую до хати!
Микола з Сергієм, як два брати, після обіймів, поклавши, один одному руку на плече, спостерігали, як всі заходили в будинок.
10.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895136
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 17.11.2020
Похмуре небо, прохолода… Осінній ранок... росянистий… Багрове листя під ногами, старенька притопчує по стежці. Чобітки старі продірявилися, в пальцях відчува вогкість, згодом холод. Їй якби тільки дійти до містечка та здати ці горішки, що набила. Мала б свіженьку копійку, то хоч низенькі чобітки б собі купила. Два тижні поспіль прибирала сухі бур`яни на городі. Добру частину землі займає горіх; високий, крислатий, хоч і не дуже старий та дуже схожий на старого дуба. Тішилася, любувалася ним, горіх вродив на славу, стерегла його. Часом скоса кидала сердитий погляд на ворон, що шастали по ньому та під ним. Розставить руки, немов метеликом стане і ледь зашпортуючись,все ж бігає під горіхом, проганяє їх. А іншим разом, налітала ціла зграя ворон . Бабця, цупко брала в руки граблі, чи мітлу з довгою ручкою, здіймала догори, махала й кричала,
- Ну гей - гей... із - за вас не куплю чоботи. Он зима, не за горами.
Як приставала, заправить сиве волосся під вилинялу хусточку на голові і бубонить під носа,
- Чи я складу з цієї мізерної пенсії на ті чобітки.
А то- цеглинами розіб`є горішки, зніме тоненьку плівочку, на долоні розімне на крихти й поклавши в рот, довго смакує на язиці. Потішиться,
- Навіть гірчинки немає, солоденькі.
Погляне до неба, помолиться до Бога й скаже,
- Забрав би ти мене, чи що , скільки іще страждатиму? Як перст одна, немає до кого голівку прикласти. Таке життя, був один синок і той інвалід. Хворів на цукровий діабет, десь взявся цей ковід, від нього й помер бідолаха. Ой, доле - доленько моя, чому ж мене, отой вірус не візьме?!
Жилисті руки, тремтять від безсилля. Біль у очах... скотиться сльоза. Руки замурзані, трусне головою, щоб впала до землі. Й декілька раз кліпне очима. В душі дає собі наказ, ні - ні, тож тільки не зараз, ще ж на смерть капці й одяг не придбала.
Попід посадку стежка пролягла. З однієї сторони зоране поле, з іншої листяні дерева. Тут вільха і акація, ясени і клени, і рідко поміж них можна побачити ліщину і старі пишні черешні. Сонце засліпило очі, старенька поневолі зупинилася, кліпнула ними декілька раз і повернула голову до дерев. Яка краса! Сонячні промені зайчиками скакали по листках. А роса по них, ніби веселка вигравала різними кольорами. Вона потягнула хустку нижче, щоб сонце не потрапляло на очі. Під ногами стежка звузилася й потонула поміж дерев. Крехтячи, старенька з плечей зняла торбу, поклала на засохлу траву. Знявши стареньку коричневу курточку та склавши її вдвоє, постелила і всілася простягнувши ноги. Із- за пазухи дістала маленьку хустинку, розвернула, в ній лежав шматок хліба,
- Ну, от тепер поснідаю. Ах, пахне олійка, аж слинка тече.
Відламувала по маленькому шматочку й клала в рот. Запавшими устами чмокала, закінчивши свій сніданок, посміхнулась,
- Ну от заправилась, як той автомобіль,тепер і сили прибавилось.
Встаючи, пожартувала сама до себе. Так часто робить,коли пристане.Завдяки сили волі й тримається на цьому світ.
Їй залишилося йти, приблизно з кілометр, якщо йти навпростець, через поле.Добре, що ще не зоране, потішилася. Хоча по всьому полю тирчали стовбури від соняхів. Це ж не по багнюці йти, якось доберуся, шморгаючи носом - роздумувала вона. Якщо ж йти далі посеред посадки, кілометрів три буде. Хай йому грець, поки дотопаю, той не буде кому здавати. Шкода, вже тиждень ,як поламався маршрутний автобус, що возив людей в містечко. Коли зремонтують не знати, ще й по селі розмови ходили, що водій захворів. Ото на людей така біда прийшла,то запалення легенів,то вмирають і не знати від чого. Раптом біля неї стрімко пробігла білочка, якесь шарудіння позаду, стара призупинилася,
-Ой, маленька, чого так злякано шмигнула і хто ж міг тебе так налякати.
Тільки проговорила, як по заду себе почула шурхотіння листя.
- Тю, хто б це мене догнав? Наче й нікого не було,- сказала вголос.
Тільки обернулася, перед нею стояли два молодих чоловіки, років тридцяти. Ой, це не цигани, якісь монголи, може з тюрми втекли - майнула думка. Обоє одягнені в чорні курточки і темно- сині джинси, коренасті, середньої статури, чорняві. Один худіший, в його чорних очах немов полум`я палахкотіло, обличчя нагадало вовка. Старенька, аж жахнулася від його погляду, зробила крок назад. Другий товстіший, схиливши чубату голову, з її рук сміливо висмикнув торбу,
- Ану показуй, що несеш?
В серце немов хто стрілу пустив, не могла зробити подиху. Затремтіла, як листок під сильним вітром. Від відчаю, злякано наставила перед собою руки,
- Діточки, це не вкрала… Не вкрала, свої горішки. Оце набила, несу в містечко, хочу здати.
- Цить!- сказав худіший, не нервуй мене, бо я злий. А злий, бо голодний.
Бабця склала докупи руки, немов до Бога й заплакала, хриплуватим голосом до них,
- Побійтесь Бога, діти! Це ж гріх. Візьміть поїсти, а останні мені віддайте.
Чоловіки гучно засміялися, здалося, від сміху, аж деяке листя злетіло з дерев.
Вона продовжила,
- Знайшли в кого забрати. Он капців не маю, зима на носі. Краще вбийте мене!
Товстіший, примруживши вузькі чорні очі, засміявся,
- Ні, ми на мокруху не підемо. Тішся стара, вважай тобі повезло.
Вона впала на коліна, гучно заридала. Вони й не звернули уваги на її прохання. Худіший витягнув з кишені курточки клітчату торбу,
- Нам таке діло підходить, а ти собі ще наб`єш, тож жива залишаєшся.
Вони пересипали горіхи в свою торбу. Другий зло подивився в її бік,
- Ти і не подумай комусь пожалітися. Хочеш жити - мовчи. Бо, як треба, то й і в селі тебе знайдемо.Ти нас не бачила, а ми тебе не знаємо.
Побіліла на обличчі, немов зробилася німа, не промовила й слова. Тіло задерев`яніло, в голові шуміло, по щоках річкою текли сльози, ледь- ледь повернувся язик,-
- А, як же чобітки…
Дві постаті швидко зникли поміж дерев. Рукою витирала сльози. Душа страждала, відчуття болі. На вустах гірко, солоно,тихо прошепотіла,
- Горішки мої… Солоденькі мої.. . Чому ж для мене, стали такими гіркими…
31.10.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893568
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 17.11.2020
[i]Упаду я в листя запашне –
До душі осінні аромати,
Буде неба просинь дивувати
Хмарами, немов цукрова вата,
Спраглу до поезії мене.[/i]
І відходить в сторону земне –
Музу і тебе – не роз’єднати,
Будуть надміцні душі канати
Золотом поезій огортати –
Все одній це стане – затісне…
[i]Вірш, як листя вітер пожене,
Мало вже подвір’я та кімнати –
Осінь так продовжує звучати
У птахах, що будуть щебетати,
У повітрі, що люблю ковтати,
Впавши в листя щедро запашне...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892774
дата надходження 25.10.2020
дата закладки 25.10.2020
Зів’яла квітка, що колись Вас виглядала,
Гаптує осінь жовтим сумом покривало.
Невгасний спогад до лиця мені, мов свитка…
Пішла в нікуди я від Вас… прийшла нізвідки.
І те, що всупереч всьому Вас покохала,
Було болючим для обох… було невдалим.
Безмежне літо промайнуло досить швидко,
З’явилась осінь золота, моя сусідка –
Зів’яла квітка…
...Пожухле листя облітало і згасало,
Я під дощем блукала, вимокла до нитки.
Текли ілюзії – душі гіркі відбитки…
Ні, я не плакала… то чуйність зливи-свідка.
Чуттєвий дощ налив калюж у сум кварталів:
Квітка – зів’яла.
(Художниця JB Berkow "Відтінки кохання".)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892631
дата надходження 23.10.2020
дата закладки 23.10.2020
Багряні лози винограду
понуро віти опустили –
не має вже кохання сили,
всі літні почуття позаду.
Зали́шилась підступна зрада.
Зриває вітер листя в просинь
Зарано серце лине в осінь…
Знов королівськими рядками
Шепоче Осінь вірші Долі.
З риданням падає додолу
кохання, що цвіло між нами
троянди чудо-пелюстка́ми.
Квітчаста зваба рве корали,
бо світле назавжди́ пропало.
Як шкода... бо палке-квітуче
Тепер у вогнищі згоріло,
Кохання змовкло, заніміле…
Усе, що душу мою мучить,
у осінь прагне неминуче.
Залишивши одну розраду –
багряні лози винограду…
(Септет або чосерівська строфа.)
Фото - інтернет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885660
дата надходження 11.08.2020
дата закладки 11.08.2020
Закохана душа так музики просила,
Чекала ніжності й пісень весь час,
І до Маестро Муза прилетіла,
Й принесла щастя і кохання вальс.
Лише торкнувся клавіш він рукою,
І полилася музика з небес,
І щастя полилось для них рікою,
Для двох щасливих, люблячих сердець.
Вони зустрілись поглядом єдиним,
Лилась мелодія серцебиття,
Мелодія серця їх полонила,
Кохання й музики пройшло злиття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885621
дата надходження 11.08.2020
дата закладки 11.08.2020
Не моя… ти тепер не моя…
Шепочу і кричу що є сили…
Живе в пам’яті ніжність і ласка твоя…
Сльози душу, мов камінь, сточили…
Не моя… ти тепер не моя…
Вітер розпач розносить на крилах…
І у кожного з нас тепер пісня своя…
Та твоя лиш здіймає вітрила.
Не моя… ти тепер не моя…
Зник той трепет й жага мого тіла…
Я ж не знав, що гаряча любов то твоя
Ніжно й пристрасно так його гріла...
Не моя… ти тепер не моя…
То чому ж твоя тінь манить всюди?
Нині в тебе щаслива і дружна сім’я,
Та, кохання не можу забути.
Не моя… ти тепер не моя…
Загубив необачно я щастя…
Та не меркне чомусь наша в небі зоря…
Йду до неї немов до причастя...
11.08.2020
Л.Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885673
дата надходження 11.08.2020
дата закладки 11.08.2020
Не підганяйте в серпні час...
То - дивний на́пій, ковток літа.
Той смак його здивує вас
Усіх щедрот туди налито...
Не пийте швидко все до дна...
Побачте в ньому сонця очі…
Воно улітку – серце дня,
і теплий подих панни–ночі.
В коктейлі є букет троянд,
І шлейф тонкий з дощу і зливи...
Десь, хвильками легкий туман
розкинув ніжно свої гриви...
Той смак доповнив зрілий сад
В напої - ніжність його соків...
І чуть птахів співочий лад...
Зарум’янілі неба щоки.
І переливи сяйва зір
від зорепаду Персеїди...
Там шепіт моря - мова лір...
І тінь блаженна пообіді.
Відчуйте літа дивний смак...
У ньому - молодість і сила.
Бо, десь вже осінь, часу в такт
Готує інший нам уміло…
09.08.2020
Л.Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885434
дата надходження 09.08.2020
дата закладки 09.08.2020
По підвіконню хлюпоче дощ… Великі прозорі краплі потрапляють на скло, подібні тихому тупотінню. По небу хмари метушились, за мить летіли, немов коні вороні. Під тиском вітру, клубилися, кружляли колом, замали вигляд виру. Раптовий блиск блискавиці, скував ті хмари темнокрилі, освітив все навкруги. Й різкий барабанний удар, наче хтось різко забив кола в землю й за мить луною, ніби з розгону, віддалився вдалину. Хмари штовхались між собою, частий, тихіший, барабанний бій рознісся над землею.
Думки - думки… Їх не зміг позбутися Євген. Вкотре рукою торкався чорного, густого кучерявого чуба. Чи й це на радість, чи й на біду ця прикмета. Олександра ж приголомшила його, з`явилася, як ця громовиця.
Два роки розлуки, лише через три дні після зникнення, прийшла СМС » Я в Польщі. Все буде добре.» А потім, ні дзвінків, ні СМС. Дзвонив на цей телефон, але голос оператора весь час повторював одне й те саме -»Цей номер не є дійсним». Згодом, через три місяці, знову СМС « Уклала договір на два роки. До мене не дозвонишся. Все буде добре. Цілую». Так легко сказала. Та нащо ж поїхала в найми? А, як же я ? І чому не попередила ? Мабуть була впевнена, що я буду проти поїздки. Сто «але» та вже там, на жаль нічим не здатен завадити.
Напередодні повернення, нічого й не снилось. Різкий дзвінок в двері спантеличив його, хто б міг бути в таку пору? Пройшло лише пару хвилин, як він присів за стіл, домальовував, вже майже готовий проєкт нового житлового дев`ятиповерхового будинку. Архітектура, це одне, що він вміє добре робити. Мрія дитинства - будувати комфортні дома, їх цілі комплекси. Кажуть везіння гарна штука, фортуна посміхнулася. Після навчання в інституті, працював замом головного архітектора міста. Його тільки це й підтримало після раптового зникнення Олександри.
Влітку, випадкове знайомство в магазині »Книгарня Є », продовжилося дружбою, а згодом переросло в кохання. Вже більше трьох років жили разом, здавалося й вирішили одружитися. Та в неї не було бажання жити з ним в двокімнатній квартирі, хоч і кажуть, - « З милим рай і в курені «. Мріяла, щоб він за власним проектом на околиці міста, побудував приватний, просторий будинок. Їй у спадок давно дідусь залишив тридцять соток приватної землі. Вона й сама за професією дизайнер. Уміла гарно малювати, підібрати кольори фасадій й дахів будинків, їх гармонійне поєднування з розмішенням дерев, клумб, парків, дитячих майданчиків, тощо….
Приблизно за пів години до грози, Олександра ввійшовши в квартиру тільки й сказала,
- Привіт! Я така виснажена». Залишила валізу біля дверей й з чорної невеличкої сумки поклала на журнальний столик дві пачки долларів і банкоматну картку,
-Ось, я все ж таки це зробила. Це додаток до наших збережень. Тепер в нас є гроші, тож ми втілимо мою мрію в життя. Не ображайся, що так раптово зникла, ти б мене не відпустив. Я пішла у ванну кімнату.
Ось так просто, примруживши стомлені волошкові очі, чмокнула в щоку й зникла за дверима. Її погляд, каштанове волосся розсипане по тендітних плечах, пробудило в нього чоловіка. Нагадали про чарівні, безсонні ночі, наскільки вони були спокусливими, приємними для них.
Пару хвилин…. вона вже у ванній кімнаті. Вода тече, хлюпоче… напливають думки. Така ж тендітна, як і була, здається за ці два роки і не змінилась. Може зайти до неї…. та ні. Хоча й жвава та видно, що стомлена. Але в той же час підступали інші думки. Яка впевненість?! Не бентежили думки, чи я тут сам? Чи то така довіра? І скільки часу мовчала й чому? Сто запитань,чи й буде відповіть. А може вже й собі там мала коханця ? Але в той же час в душі протиріччя, заспокоював себе. Та ні, ми ж знаємо один одного та й вона ж так присягалася в коханні. На мить закрив очі й тут же їх відкрив, прислухався до свого дихання, здається зняв напругу. І все ж, довіра в житті багато значить. Приїхала і це тільки на краще. Я ж стільки днів і ночей чекав дзвінка, чекав і вірив, що повернеться, не покохає іншого.Та й знавши її брезгливість до інших чоловіків, вірніше до випадкових знайомств, що нав`язуються всупереч бажанням, напевно ще й це розвіювало сумнів.
Вона, розслаблена після купеля, бажала одного, впасти в своє рідне ліжко, відіспатися. Як миша, крадучись проникла в спальню. Все ж помітив, ледь посміхнувся. Хай відпочине, я ж все розумію, ми ж не діти. Як важко вгамувати бажання, щоб поруч бути з нею. Швидкоруч склав всі речі, потирав руки. Довгі хвилини в чеканні, швидше б час пройшов. Мила моя, люба моя квітко ясноока, якби ж ти знала, як я за тобою сумував.
Де там довго всидиш, минуло не більше десяти хвилин, тихою ходою зайшов до спальні. За вікном минулася гроза і поміж хмар визирав ясноокий повний місяць. Він освічував, її білизну, синій атлас переливався. Вона спала на спині…. глибоке декольте й ледь приспущені плечики пеньюара, подовжують шию, виділяють прекрасну область ключиць. Напівоголені пухкенькі груди і тіло млосно – молоде, так вабили доторкнутись. Чи й можна бути біля неї байдужим? Все ж не посмів порушити той сон. Вона ж, як та квітка волошка, певно бачила ясний сон… адже вже вдома. Біля вікна присів на стілець, любувався нею. Тільки від уяви огортала чарівність, як він торкнеться її жаданого, п`янкого тіла. Легенький піт виступив на чолі. Так важко втриматись. Якби вже відволіктися, зняти напругу. Це відчуття, як вогонь, що гріє серце та все ж спалахує, здається, аж закипає в жилах кров й бентежить душу.
Терпіння…. повернувся до вікна… Мала хмарина ледь приховала місяць, накрапав дощ, падав донизу - на кущі червоних троянд. Раніше був до них байдужий та наче ненароком , зірвався з стільця. Ой,що ж це я та в мне ж вдома конем грай, ні випити, ні закусити….
Швидкою ходою повертався з нічного магазину. В руках тримав букет червоних оксамитових троянд, пакет з продуктами і пляшку шампанського вина «Біссер». Боявся порушити її сон, крадькома, босоніж, на пальцях, ледь торкаючись підлоги пробрався до ліжка. Затамувавши подих, вже лише в білизні приліг біля неї. Не наваживсь торкнутись її тіла, порив одвічний…. стримував в собі. Її знову освітив місяць. Здавалось, він не міг відвести від неї очей. Вона ж наче відчувала його поряд. Уві сні чарівно посміхнулась . Напевно бачить рожевий сон. І він склавши дві долоні підсунув під свою щоку, тихо приліг поряд. Спи моя Богиня! Спи кохана! Моя половиночко, рідненька душа… Нам до щастя один крок, я дочекаюсь ранку….
Липень 2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883629
дата надходження 22.07.2020
дата закладки 23.07.2020
Ви думаєте серце не відчуло,
Оті всі Ваші струни чарівні?
Відчуло і від щастя стрепенулось,
І полилися з серденька вірші.
І все навколо фарби поміняло,
Веселкою зробився білий світ,
І знову зацвіло все, забуяло,
Неначе знов вернувсь в сімнадцять літ.
Душа і серце з радості співає,
І знов в душі співають солов"ї,
Така любов, не в кожного буває,
Але живе вона в душі моїй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883489
дата надходження 21.07.2020
дата закладки 23.07.2020
Назавжди очі ці сумні,
Немов докір зорять мені:
Міський автобус почуття завіз навіки…
Я не була в тій стороні,
Хоч часто бачила вві сні,
І щем розлуки червонив мої повіки.
Вже скільки часу утекло,
Та погляд бачу Ваш крізь скло,
І закриваю щільно почуттів завісу…
Ясніє спогад у теплі:
Троянди білі на столі –
Така краса і сум, я певна, не сумісні…
Відтоді я із року в рік
Веду трояндам білим лік
Вони й кохання наше – назавжди тотожні.
Пелюстки ніжної сліди
Із білим сумом назавжди
Забути їх, як перший сніг, ніяк не можна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881918
дата надходження 06.07.2020
дата закладки 21.07.2020
Не рвіть волошок, люди, при дорозі –
Залиште їх поету для натхнення,
Стоять вони блакитноокі в росах,
Як свіжий подих неба в сіроденні…
Нехай несуть цю радість всім тендітні –
В серцях байдужих хай заголубіє.
Теплом озветься подарунок літній,
Волошка в серці – це розквітла мрія.
Щодня красою будуть милувати,
А так - за день зів'януть у вазоні.
Стоять вони в поезії на варті -
В душі натхнення бережуть кордони...
Блакиттю неба квіти землю вкрили,
Ліричне поле дасть натхненню поштовх…
Душею ллється незабутня сила –
Прошу Вас дуже –
не губіть волошок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879256
дата надходження 10.06.2020
дата закладки 15.07.2020
Я піду до житнього поля
Пригадаю, як ми гуляли
Між ромашок сховалась доля
В небі зорі, ніжно сіяли
Та навіщось… Розлучилися
Не змогли вберегти, ми любов
Коси сріблом…. Притрусилися
Туди йду, спішу, я знов і знов
І думки про тебе коханий
Блукаю, під місячним сяйвом
Біль, щем в серці, невгамований
Нам бути, не судилось разом…
Вірш зі скрині
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882703
дата надходження 13.07.2020
дата закладки 13.07.2020
В настрої прокинувсь вранці,
За роботу взявсь Мартин:
Почепив на дверях в рамці
Гарне слово «КАРАНТИН».
Хотів ще додати дещо,
Щоб було, як оберіг…
Із цих пір проклята теща
Вже не ступить на поріг!
А дружина, як сказилась:
-Мою маму не пускать?
Та таке і в сні не снилось,
Щоб командував тут зять!
Відкидай погані звички,
Ненависть тебе заїсть,
Мама в масці, в рукавичках,
Не зараза це, а гість!
Подивись на себе, хлопче,
Ні в ворота ти, ні в тин,
Обсервації він хоче!
Обізвався тут Мартин:
-Віспу людство побороло,
Скарлатину, чуму й тиф,
І холера захолола,
Залишився один тип:
Теща - це смертельний вірус
І рятунку тут нема,
В цьому є великий мінус -
Катастрофа світова.
Я в закон додав би дещо:
Вихід в зятя є один -
Ізоляція від тещі
І довічний карантин!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874269
дата надходження 02.05.2020
дата закладки 12.05.2020
Живе у лісі хижа черепаха:
Зубів, у роті, гострих має ряд.
Її ще називають зла Кусаха,
Бо все лякає сірих зайченят.
А зайчики такі малі і славні,
Біля озерця бавляться собі.
По бережечку повзають забавно,
Хлюпочуться, мов жабки, у воді.
Натомість, жабки плигають по полю
У пошуках смачненьких корінців.
А ще жують солодку бараболю.
Такі ото пухнасті молодці!
А десь у лузі плаває латаття,
Скубуть травицю лагідні вовки...
Та ні.
Щось я наплутала, малята.
Усе не так!
А трішки, навпаки.
Живуть у лісі вовчики Кусахи:
Зубів у роті гострих мають ряд.
Вони гроза для лося й черепахи.
А ще лякають сірих зайченят.
А черепаха не страшна, а славна:
Біля озерця бавиться собі.
По бережечку повзає забавно,
Хлюпочеться, мов жабки, у воді.
А зайчики малі стрибають полем,
У пошуках смачненьких корінців.
А ще жують солодку бараболю.
Такі ото пухнасті молодці!
А на озерці плаває латаття,
Там жабки квакають і ждуть обід.
Чи знов я не наплутала, малята?
Здається, розказала все як слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850821
дата надходження 08.10.2019
дата закладки 08.10.2019
Всміхнись до мене сонячним промінчиком,
Пошли мені усмішку чарівну,
З тобою ми вже зорями повінчані,
Ми поселили в серденьку весну.
Весна буяє, білим цвітом піниться,
П"янить, неначе молоде вино,
Чому з тобою пізно так зустрілися,
Злились два серденька закохані в одно.
В піснях кохання серденько виспівує,
І пісня лине з душ у небеса,
Душа в піснях любов свою оспівує,
Кохання пізнє, - це ж така краса!
Хоча воно й з засніженими скронями,
Та в серденьку іще вогонь горить,
І ловим зорі в зорепад долонями,
А дотик тіл, як в юності п"янить.
А серденько з грудей, от-от і вискочить,
Й полине піснею у сині небеса,
Одного погляду твого для мене вистачить,
Від нього помирав я й воскресав.
Твій голос ніжний, лине в душу піснею,
П"янію так, неначе від вина,
Любов"ю насолоджуюся пізньою,
А в серці квітне, юності весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848158
дата надходження 14.09.2019
дата закладки 19.09.2019
ДВА СЕРЦЯ НАЧЕ ДВА КРИЛА
В ОДНОМУ РИТМІ СТУКОТЯТЬ
ДО КУПИ ЇХ ЛЮБОВ ЗВЕЛА
ВОГНІ КОХАННЯ В НИХ ГОРЯТЬ.
ДВА СЕРЦЯ НІБИ ДВІ ЗОРІ
ГОРЯТЬ ЗАПАЛЕНІ ВІД БОГА
ДВА СЕРЦЯ,ДВОЄ У ДВОРІ
ТА В НИХ В ЖИТТЯ ОДНА ДОРОГА.
ДОРОГА ЯК ЖИВА РІКА
ЯКУ ДВА БЕРЕГА ТРИМАЮТЬ
ВОДА В НІЙ ЧИСТА І СТРІМКА
ТЕЧЕ І ХАЙ НЕ ЗАВАЖАЮТЬ
НЕ РОЗБИВАЮТЬ ТІ СЕРЦЯ
НІЯКІ ЗБОЧЕНЦІ НІ БІДИ
ВОНИ В ЛЮБОВІ ДО КІНЦЯ
ПОВИННІ ЙТИ ЄДИНИМ СЛІДОМ.
ДВА СЕРЦЯ НАЧЕ ДВІ ЗОРІ
ТРИМАЮТЬ ДЕНЬ В СВОЇХ ОБІЙМАХ
МІЖ НИМИ СОНЕЧКО ГОРИТЬ
ТАК ТОЖ ЛЮБОВ ГОРИТЬ МІЖ НИМИ.
ДВА СЕРЦЯ ВИБИВАЮТЬ ЧАС
І МАЮТЬ НО ОДНЕ БАЖАННЯ
ЩОБИ НІКОЛИ НЕ ПОГАС
ВОГОНЬ В ДУШІ,ВОГОНЬ КОХАННЯ.
ЯК В НЕБІ СОНЕЧКО ОДНЕ
НЕСЕ ЖИТТЯ ВОГНЕМ ПАЛАЄ
ТАК І ЛЮБОВ -ДУШІ ПАЛЬНЕ.
ОДНА.БО ІНШОЇ НЕМАЄ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848660
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 19.09.2019
Але ж не сон це, а свята реальність,
Бо душі материнські знов кричать:
То «брат» вчорашній, маючи зухвалість,
Дітей вбиває, сиротить внучат.
Мені наснилась України доля,
Таврована не раз війни вогнем
І зрадами, і материнським болем.
Не кожен це і розумом збагне.
Не раз її народ вели на страту,
На плаху клали голову не раз,
Вона ж воліла вільною лиш стати,
Звільнитись від принижень і образ.
Її кромсали тіло, як хотіли,
Й історію украли москалі,
Вона ж, відроджуючись, знову молоділа,
Хоч і стогнала на своїй землі.
В пісні свої не стрічечку вплітала,
А удови і матері журбу,
Сини ж і доньки інші виростали
Й вели свою за волю боротьбу.
Хоч мову й корчували солов’їну,
Й пісням рубали крила теж не раз,
Жива і буде жити Україна
Із мовою, що заповів Тарас!
15.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848638
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 19.09.2019
П’ятикласниця Катруся
Щось з історії читала:
-Тут сама не розберуся…
То ж бабусю запитала:
-У нас зараз є повсюди
Волонтери й добровольці,
А які це були люди -
Піонери й комсомольці?
Баба Ганя стрепенулась,
Зразу Леніна згадала,
І про галстуки червоні
Так цікаво розказала.
Як збирали залізяки
(Це була складна робота),
Щоб отримати подяку
На лінійці у суботу.
-Часто ми в людей просили
Старі книги, чи журнали,
Що з паперу - все носили,
На прийомний пункт здавали.
Щоб знайти якусь коробку –
Ми на смітниках шукали
І наввипередки в школу
Все добро оце стягали.
Часто згадую я поле:
Там збирали помідори,
Кукурудзу і картоплю,
І не мріяли про море.
Біля вогнища всі грілись,
Навіть кашу там варили,
І про плани на майбутнє
Сперечалися щосили.
Бачиш, внученько, як дивно:
Зараз я пенсіонерка,
А була колись активна
Комсомолка й піонерка.
-Скільки ж тобі довелося
Зазнать горя,- каже Катька,-
Така дівчинка маленька,
А уже була безхатьком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847176
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 07.09.2019
Как вы изменчивы, Эрато,
Как вы любезны…в простоте?
Прелестный образ – лучик света
Застыл в несбывшейся мечте.
И нет желанных оправданий,
Что Бог послал…То суждено!
Безгрешных, преданных страданий
В порывах чувств – глоток вина.
Та боль внутри, что душу щемит,
Тревожит…не даёт уснуть,
Как звонница в тиши трезвонит –
Печалью разрывает грудь.
Как путник в жажду влагой бредит,
Так образ ваш – удар судьбы!
Теперь другому зорька светит,
Другому отданы бразды!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836783
дата надходження 28.05.2019
дата закладки 01.06.2019
Пишу, люблю, лишаюсь в веснах,
Співають в серці солов"і,
І знов любов моя воскресла,
І полились пісні моі.
Моі роки, неначе хвилі,
Враз накотились й відійшли,
Кохання в серці залишили,
І знову ви мене знайшли.
Цвіте бузок духм"яним цвітом,
Чарує душечку мою,
І знов весна буя над світом,
Знайшов я доленьку свою.
Вона одна така на світі,
Неначе пісня в солов"я,
В душі трояндою розквітла,
Всим серцем відчуваю я.
Оте невипите кохання,
І нерозтрачену любов,
В душі пала мов зірка рання,
І я живу коханням знов.
Кругом весна цвіте, буяє,
Співає серденько моє,
Я шану Господу складаю,
За те, що ти у мене є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836553
дата надходження 26.05.2019
дата закладки 26.05.2019
Зазирнула берізка у віконце раненько,
відзеркалились віти її у вікні.
У колисочці доня моя спить маленька,
соловейко на гілці їй співає пісні!
Ніжно промінь ясненький ручки й ніжки цілує
і волоссячко пестить... вже й на щічку злетів.
Ой, який він гарненький! Ой, який він тепленький!
Доня очки відкрила - в погляді заяснів.
І шумить під віконцем тихо-тихо берізка,
оксамитове листя прикрашає роса.
Вже проснулась рідненька, тягне ручки до мене.
Це найбільше багатство і найбільша краса.
Зазирнула берізка у віконце раненько,
загойдалися віти від радості знов.
Бачить наша берізка, як тут рано-раненько
своїй донечці з сонцем я дарую любов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836451
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 26.05.2019
В казковому краї далекім, малята,
Де вчаться дельфіни у чайок літати,
Де сонце від вітру ховається в гори
І білою піною грається море,
Там хвилі над берегом дружньо кепкують:
То легко торкнуться його, то бушують.
Бешкетниці мушлю в дарунок лишають,
Ледь згодом — за неї і в море тікають.
Закутались гори в перинку із хмарок.
Присіли спочити, зустрівши світанок,
На килим лаванди бузково-чарівний,
Щоб слухати вітру історію дивну..
..........................
В хатинці, між листям пахучої м‘яти,
Жив милий жучок, непосида затятий,
Кумедний «ліхтарик» посеред травички,
Світилися крильця його й черевички.
Малесенький «вогник» із личком привітним,
З іскринкою в погляді, в серці — зі світлом.
Й були найяскрАвіші мрії у нього.
Усі Світлячком називали малого.
— Який він прекрасний! — Метелики мліли.
Кружляли навколо, торкнутись хотіли,
Хоча б ненароком, хоч крильця краєчком.
Любов‘ю палали маленькі сердечка.
Щасливі, яскраві летіли на світло.
А він усміхався їм ніжно й привітно,
Підморгував весело «квітам» крилатим,
Дозволивши в мріях своїх покружляти
І сам підіймався жаринкою в небо,
Здавалось для щастя нічого й не треба.
Йому ж було треба, хоча небагато:
Щодня і щоночі до моря літати.
Туди, де між хвилями — мрія блакитна,
Яскравий Маяк де стоїть непохитно,
Вдивляється в даль безперервно і строго,
Щоби Пароплаву вказати дорогу.
А той пропливає щораз гордовито
І голосно друга вітає привітом:
Протяжним гудком, неймовірним і щирим,
Бентежним, гучним, хоч далеким, незримим.
Між велетнів двох, неприступних і гордих,
Щораз Світлячок затамовав подих.
............................
ЯкОсь, серед ночі, до сонечка сходу,
Щокою відчувши стіни прохолоду,
Повідав він мрію свою Маякові.
Бриніла надія у кожному слові:
— Якби Пароплав величезний, могутній
Й мені дарував свій гудок незабутній...
Всміхнувся Маяк:
— Що я маю сказати?
Ти, поки-що, спробуй-но не заважати.
Послухаю довше твої теревені —
На друзки розіб‘ється друг мій об скелі.
У темряві велетня море поглине!
Миттєво могутній потоне! Загине!
Зітхнув, не образився мрійник маленький.
Додому помчав непосида швиденько.
Не через слова — через хмари похмурі,
Здавалось от-от розбушується буря.
Мерщій — до хатинки, що в травах сховалась,
Де з затишком й ніжністю щастя змішалось,
Щоб мовчки помріяти і скуштувати
Імбирного печива й чаю із м‘яти.
..............................
Ще раз озирнувся. Потерпли аж крильця —
Розкраяла небо навпіл блискавиця!
Мить сяйво її освітило дорогу!
Імла непроглядна! Не видно нічого!
Ні моря, ні світла, ні неба, ні хмарок.
Одна лише злива. Один тільки морок.
На поміч помчав Маяку відчайдуха,
Туди, де гроза планувала розруху.
.........................
Знесилене бурею, зморене, хворе
Металось в гарячці налякане море.
Безжалісно хвилями било, шмагало,
Біди наробило б страшної немало.
Та крикнув жучок, ледь не знесений вітром:
— Я тут! Я з тобою! Візьми моє світло!
Бери сміливіше! Ти ж — сильний! Хоробрий!
Довірся мені і усе буде добре!
Повір! Не тривожся! Тебе не залишу!
Не бійся! За руку тримайся міцніше!..
— Спасибі — сказав лиш самими губами
Маяк і... засяяв ясними вогнями!
Ніхто й не помітив та не здогадався,
Що крок до страшної біди залишався...
То ж знов Пароплав привітав свого друга
Протяжним гудком. Аж здригнулась округа.
Зі щирим привітом, що чути за милі,
Він гордо проплив, розсікаючи хвилі.
.......................
Радів Світлячок, що скінчилася злива,
Став зовсім сірЕньким, всміхався ж щасливо.
Хоч голосно якось сміялися чайки
І хмаркою мимо — метеликів зграйка.
Ех! Як калатало сердечко малого!..
...То й що, що гудок цей звучав не для нього...
І хай не збулась давня мрія красива, —
Це зовсім жучкові було неважливо.
Він сірим лишився, водночас —прекрасним,
Мав світло у серці, яке не погасне..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835922
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 26.05.2019
ПОВТОРНО ПОДАЮ
23 травня ·
Я ТВОЯ ПОЛОНЯНКА
Без тебе була ,як пташка вільна
Куди хотіла ,туди і летіла.
Горда,натура глибоко суцільна
І знала, я що у житті хотіла.
А ти явився, як Місяць у небі
Наче принц ,на білому коні
І подарував, квіти для мене
Повів, у казковий рай на землі.
На скрипці заграв ,мелодію ніжну
я підбираю, ноту крильми тріпочу.
запросив на танець заспівав пісню.
Замріяну,цілував в уста до ночі.
Ти ,закохав,і залюбив у себе
І шармом, заполонив душу мою
Свої почуття відкриваю для тебе
У твоє віконце нахиляю зорю.
Я щебечу , тобі тайни жіночі...
Розказую ,про все ... радості і жалі
Уважно, слухаєш ...дивився у очі,
Мовчиш,і витираєш сльози мої.
А у тебе, закохуються всі-
А ти, є Всесвіт ,високе небо.
Біжать, до тебе старі і малі ,
Як дитя до батька у потребі.
Ти жадана мрія, любов неземна,
Ти знаєш ,мої думки від А до Я.
Заманюєш ,у свої сіті ...і я ,не я...
І без бою, здалась у полон душа.
А я ,не можу без тебе жити...
Ти моє повітря,що вдихаю у груди.
Я іду, до тебе душу причастити.
І від спраги, шукаю, тебе повсюди.
У погляді ,читаю мільйони слів...
Ти єднаєш ,долі на планеті земля.
Малюєш ,казку з прекрасних снів,
Ти Пегас,а я полонянка твоя.
М ЧАЙКІВЧАНКА
ID: 836386
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836476
дата надходження 25.05.2019
дата закладки 26.05.2019
О, як пахне сад дольче віта?..
Парфуми такі ніжні і п'янкі,
Поспішає весна до літа
Там, де духмяні липи золоті...
Вийди у гай, любове моя!..
Де чути солов'я до півночі,
Глянь, як зоріє ясна зоря!..
Вона у серці щастям тріпоче...
Падає зірка за небокрай
І ти, в цю мить, лови у долоні
І мрію, бажання загадай,
Нехай нам квітнуть квіти любові!..
Я поведу у зоряну ніч
Там, де все є для двох,
Для кохання...
І зіп'ю любов із твоїх віч,
Щоб слухати твоє щебетання...
Поділитись сторінкою: FB
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835070
дата надходження 10.05.2019
дата закладки 10.05.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CvNi18Y9tyc[/youtube]
Ми живемо все мріями про щастя,
Яке десь заблукало на стежі.
Добратися до нього чи удасться.
Далекі, недоступні міражі.
Листаємо життєві все сторІнки,
І дурим, що щасливіші усіх.
А на душі так холодно і гірко,
Невже оце придумано наспіх?
Та душу не обманиш, усе бачить,
Ночами тихо сльози гіркі ллє,
В надії, що доволі сліз гарячих,
Цю кригу недоступну розіб"є.
І потечуть струмки тоді живильні,
І розцвіте омріяна весна.
Відчуємо, що почуття всесильні,
Як зазвучить закохана струна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834367
дата надходження 03.05.2019
дата закладки 03.05.2019
В собі ношу, під серцем рану,
Тополі в ряд, біля паркану,
Забуть не можу, я все ніяк,
Вечірній місяць - ясний маяк.
Сумлінні думи, журавлями,
Так захотілось знов до мами,
Часто бентежить, мене спогад,
Той теплий її, ніжний погляд.
Зірваний лист…. Крутився з вітром,
Сповита я… Пухнастим светром,
Облітав цвіт… Всі помисли з ним,
Тополі ввись … Ніби несли дим.
Він огортав, ну майже щодня,
Я мала мрію - трішки щастя,
Різко думки, на крилах летять,
Кисло - солодкий смак на губах.
Позичок жовто – золотавих,
І до тих яблук зеленавих,
Що достигали в моїм саду,
В житті ніколи…. не забуду.
20.03.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834171
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 03.05.2019
ВСЕ ОДНО ПО- НАШОМУ НЕ БУДЕ
А все одно по- нашому не буде!
нема добра на неньці Україні.
Бо при владі, керують злі іуди...
все їм мало, як жити сиротині?
Записали, у білі негри, раби,
голод, холод ,злидні ,розруха війна...
Беріть ,торбу в руки ідіть у світи...
шукати, кусок хліба - нове життя.
Обираємо ,все не тих по- приколу,
у яких яхти, вілли, лимонів бабла.
Все в одному ядрі ідемо по -колу,
хитрі лисиці ,які ведуть люд до дна.
Цар, думає, що народ не бачить його?
не знаємо, що творять придворні слуги.
Розум ,очманів від вина... гниле нутро,
люду, затягнув ремінь ,щоб врізав дуба.
Чи за таку країну боровся Майдан?...
своє життя ,віддав у жертву на плаху.
Як і вчора, так і нині керує тиран,
одягнув ,невидимку шапку Мономаха.
О Мій Боже, великий Україну хорони!
розкуй, кайдани з рабства неволі.
Серед мого роду ,отамана віднайди-
щоб покращив, змореному люду долю.
М ЧАЙКІВЧАНКА
2014 03 17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832094
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019
« Я що, не з цього копита?» - маленьким
мовив мій рідній брат Василь. Ці слова
стали крилатими для всього роду мого діда Василя.
Це фото з старого альбому..
Йому вже так багато літ..
Мій батько з братом є на ньому
І його сестри, баба, й дід.
Стара хатина у загаті,
Віконця сірі і малі…
Жили бідненько, не багаті -
Та хліб із сіллю на столі.
Важкі післявоєнні роки
І в хаті п’ятеро дітей:
Найменша робить перші кроки,
А старших вже нема тепер.
Немає Лєни, Колі, Наді –
В голодний вмерли рік вони.
За ними слідом Анатолій
Не повернувся із війни.
Зоставсь Володя, ще Марія,
І Ганна, Стася, та Іван.
На фото діти тут не всі є:
Приходять Федір і Степан.
Дід працював тоді в колгоспі,
Сапала й баба буряки,
А її мати на канапі
Читала діточкам казки.
То як могли, так виживали
І їли, що їм Бог послав.
На трудодні, що заробляли,
В кінці колгосп зерно давав.
То ж по закінченні лиш року
Пекла їм баба пиріжки,
А ціле літо – аж допоки,
За «свято» були галушки.
Сім’я жила і бідувала,
По черзі діти в школу йшли,
Зарадить як біді, не знали:
На двох одні лиш чобітки.
Але на злидні не зважали,
Родина дружньою була.
Завжди всі разом працювали,
То ж вижити сім’я змогла.
І розійшлись діти по світу,
Своїх онуків нажили,
Та й правнуків до їх «копита»
Лелеки в хату принесли.
Дивлюсь на фото це з альбому -
Такий великий в мене рід.
Коріння родоводу всьому
Ось тут на фото із тих літ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832077
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019
Чи сонце вставало, чи воно сідало,
Не пестить промінням,жінці коси світлі,
Чомусь напівтемне, в вікно заглядало,
Давно настали, усі дні непривітні.
Надворі, хоч й весна, спів пташок не чути,
Та роси, не купають трави у лузі,
Вона одинока не може збагнути,
На сході йде війна, сум гуля в окрузі.
Старенька, немічна, утратила сина,
І батько ж, не діждавсь, щоби обійняти,
Ридає душенька, геть мокра хустина,
Сердечко палає, як біль умертвляти?
Синочок, не один, поліг на тім полі,
Злетілись яструби, земля кров`ю вмилась,
Розбиті всі мрії, вони ж хтіли волі,
Матуся до ікон, вкотре нахилилась.
Не ясне небо, уже п`ятий рік поспіль,
Війна, горе, розпач, страждають всі люди,
Земля стогне, плаче, як від куль сховатись?
Та зовсім, позбутись дарунків Іуди?
Чи встало сонечко, чи воно сідало,
Між хмар, у полоні, ті вже просльозились,
За мить, материнське серце замерзало,
Хай би, ранком сонце, ясним просиналось.
24.02.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826636
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 24.02.2019
Мрій про мене ніччю, місяцю прекрасний,
У віконце спальні промені жбурляй.
Хай палке кохання квітне та не гасне,
Пильністю своєю серденько не край.
Перебіжні хмари не закриють обрій,
І не збільшить відстань сіроока мла.
А тумани сиві — не такі хоробрі,
Не причинять болю, вбережуть від зла.
Я прикрашу душу світлістю твоєю,
Через довгу днину ніжність збережу.
Наречи, коханий, любкою своєю,
Розірви між нами вічності межу.
15/02/19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825613
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 16.02.2019
Довкола падає, кружляє сніг,
Він замітає стежки і дороги.
Сріблястим кришталем у душу ліг,
Забрав із серця всі мої тривоги.
Приспів:
Тільки ти - шепоче зима,
Тільки ти - нікого не треба.
Тільки ти і зустріч одна,
З нами поруч зоряне небо.
Приспів:
Я пригорнусь до тебе в тишині,
Сніжинкою впаду на твої вії.
Ти усміхнешся ніжно так мені
І збудуться мої завітні мрії.
Я про кохання розповім тобі,
Про ночі ті самотні і холодні.
Думки мої мов лебеді в журбі,
Несуть мене у теплий край сьогодні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821692
дата надходження 17.01.2019
дата закладки 17.01.2019
Автор:
История любви давно минувших дней.
Он и Она...Вновь встретили друг-друга.
Возможно, дело рук Амуровых затей,
Да, только, запоздалая услуга.
Они не виделись. Прошло нимало лет.
Сценарий был не писан этой встречи.
Здесь неожиданность представила сюжет -
Был поднят занавес, кругом горели свечи...
Он:(мысленно)
Смотрю в твои бездонные глаза...
Невинный взгляд, как полон он смущенья.
Блестит непрошено слеза...
Мне хочется так попросить прощенье.
Простишь ли, что разрушены мечты
Весенних дней, не давшие еще нам цвета.
Простишь ли, что разорил цветы
В твоем саду, они не встретили рассвета.
Я не расслышал звонкого ручья,
Бегущего в саду, при наших встречах.
И не заметил, что взошла звезда -
Брел в темноте, а ты ждала́ весь вечер.
Мной позабыт медовый вкус
И нежность губ, когда-то целовавших.
А без тебя весь мир остался пуст…
Как хочется тепла, к тебе прижавшись.
О, снова вижу этот милый взгляд...
Сгораю от стыда... А ты глядишь невинно.
Отда́л бы все, чтобы вернуть назад
Твою любовь. Но мне признаться стыдно.
Она:(мысленно)
Я вижу вновь твои глаза
Вдруг, начинает сердце биться.
И чувствую - бежит слеза,
А может встреча эта снится.
Да, знаю, можно многое забыть,
Но первую любовь не забывают.
И множество обид простить,
Скажи, предательство прощают?
Простила ль я, что море слез
За грубость слов твоих пролито.
Простила ль я, что предана любовь,
А сердце девичье разбито.
Ты помнишь наши встречи, друг.
Как первый раз поцеловались.
О, как захватывало дух...
Мы обнимаясь - согревались.
Был нипочем лихой мороз -
Тепло ведь на двоих делили.
Какое счастье быть в полете грез -
Да, мы любили, так любили!
Твое, вдруг, сердце превратилось в лед.
А я любовью согревала...
Но ты сказал, что " все пройдет",
Моей любви наверно мало.
Я опущу свои глаза.
Ты не увидишь в них печали -
Ее я выпила сполна...
Огонь погас. Чужими стали.
Автор:
Они молчали и смотрели…
(Но не о том идёт молва),
А встретившись вновь, не посмели
Сказать прощения слова.
История любви прекрасна,
Когда счастливый в ней конец.
Амуру время не подвластно -
Не смог соединить сердец.
Увы, печальны расставанья,
Но извлечем от них урок:
Чтоб не познать стыда в признаньи -
Просить прощенье нужно в срок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821514
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 16.01.2019
Нікого у житті не обзивай,
Забудь про мати і про грубе слово.
Душу людську словами не вбивай,
У тебе ж є найчарівніша мова!
Найперше слово «мама» у дітей,
А далі потічок словесний лине.
Кожна розмова додає вістей,
Що прилітають в спілкуванні клином.
Діти – це губка, все вбирає в нас,
Ви щось сказали – діти не забули…
Негарне слово, лайка кожен раз,
Повернуть дітям слово і минуле…
Коли із вуст долине щось до вас,
В вас буде подив: - «Звідкіля навчився?»
Казали ви при ньому і не раз,
Ось результат і він не забарився.
Брудні слова, часами матюки,
Морозять душі, викликають сльози.
Вони у мові, наче будяки -
Це вороги у спеку і в морози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821557
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019
Ти розбив почуття на шматочки кришта́лю,
Не зберіг ту надійну і вірну любов.
Не повинно так бути, я добре це знаю,
Повертатись туди більш не хочеться, знов.
Нехай сніг замітає сліди не бажанні,
Я не хочу більш чути порожні слова.
Заморозив мороз, те гаряче кохання,
Посприяла у цьому холодна зима.
Я весну́ почекаю і теплого літа,
Коли птах заспіває веселих пісень.
Буде днем тим ласкавим, кохання зігріте,
Закружляє у вихорі знов карусель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821559
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uX9P6cKyES8
[/youtube]
Я хочу стати знов маленькою,
Такою, як була колись давно.
Маленькою, улюбленою донькою.
(Як боляче, що це вже не дано).
А поряд мої рідні:мама й тато.
Я й зараз чую рідні голоси.
Хоч знаю, що прошу я так багато.
На жаль, пройшли давно оті часи.
Я часто про це згадую ночами,
Так хочеться відчути їх тепло.
І пригорнутися до тебе, моя мамо.
Чому ж дитинство швидко так пройшло?
Щоб мама мої коси заплітала,
Вплітала, як тоді, у них стрічки.
А я тоді, давно, іще не знала,
Я думала, що буде так завжди,.
Я пам"ятаю, мамо, твої руки,
І зараз пожаліла б ти мене,
Розвіяла життєві мої туги.
Таке оце життя моє земне..
Нічим тебе не хочу турбувати,
Жалі пройдуть, неначе сніг.
А за тобою буду сумувати.
Приходь до мене іноді, хоч в сні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817999
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018
Очі сумні, серед дня пелена,
Замкнулася у своїй надії,
І чомусь знов, ти зосталась одна,
Любов же де? Й твої ясні мрії?
По якій стежці, підеш нарешті,
Чого бажаєш, в своєму житті,
В розчаруванні… на перехресті,
В думках літаєш, де щастя миті?
Чи зрозумієш, чого ти хочеш,
Коли пізнала, зневіри сповна,
Між трав шовкових, стежину топчеш,
Чому байдуже? Де в душі весна?
Вже засніжило.. сріблиться поле,
Вітер розвіяв, темну пелену,
Та, ще той спогад, під серцем коле,
Пече зневір`я…. присмак полину.
Ти знайди сили, ковток повітря,
Придасть бажання й віру в майбуття,
Сонце в зеніті, подарить світла,
Замай упевненість, шануй життя.
17.12.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818016
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018
Тихою ходою осінь-чарівничка
йшла через місточок.
Там на бережечку тихо шумів листом
молодий кленочок.
А в того кленочка вишита сорочка.
Осінь гаптувала.
А тому кленочку вишиту сорочку
осінь дарувала.
Гаптувала зранку осінь вишиванку,
в очі задивлялась.
У того кленочка золотиста осінь
ніжно закохалась.
Ой стояла з кленом осінь золотиста,
де були покоси.
Їй вплітала нічка зіроньки сріблисті
в золотії коси.
Йшла до клена осінь, осінь-чарівничка,
через наш садочок.
Де вона ступала - залишавсь за нею
золотий слідочок.
Тихою ходою осінь-чарівничка
йшла через місточок.
Там на бережечку тихо шумів листом
молодий кленочок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816567
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018
Подаруй мені коханий, зиму кольорову,
Щоб в блакитному тумані, ніч була казкова.
Щоби зорі золотаві, розцвіли, як квіти,
Свої фарби різнобарвні дарувало літо.
Подаруй мені коханий, голубі світанки
І гарячі поцілунки, і щасливі ранки.
Щоб тепло твоє душевне у морози гріло,
Щоби сонце в небі темнім, радісно світило.
Подаруй мені коханий, заповітну мрію,
Серцем я тебе кохаю і в душі лелію.
Я з тобою буду поруч, любий мій, у свято
І розквітне літо в зиму, і чудес багато...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816432
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018
Дощ осінній слізьми сіє сум по промоклій долині,
Обриває з гілля листя жовтого пізню красу.
Серед вод зупинившись, заблукало стоїть в самотині
Вишня в цвіті веснянім, заплітаючи русу косу.
Задивилась в люстерко на завиті у зачіску квіти -
Як же їй до лиця врода цих запізнілих обнов.
Приголубив серденько вересневий, ще лагідний вітер,
І, можливо, й не сон – ця осіння квітуча любов.
Підіймає на крилах спроба злету красивої мрії,
Кида виклик часам і законам земного буття…
Білий цвіт на гілках – то не дивна святкова подія,
То лиш дотик любові, попри холод - буяння життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811915
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 05.12.2018
Літо.. Теплий, сонячний день. Сонце грає промінням в блакитному небі, пробивається між пухкі білі хмаринки до землі.
Яскраві золоті промені, витанцьовують, мерехтять з легеньким вітерцем, переливаються по траві. Купаються в позолоті квіти; васильки й ромашки, а чебрець тягнеться догори, в надії вкотре отримати сонячний поцілунок.
Доволі теплі, сонячні промені припікали майже голі, вже добре засмаглі плечі, заглядали хлопцям в очі, які світилися радістю. Вітер крилом пестив обличчя, підіймав, розвіював волосся, бавився з ним, воно час від часу хвилясто спадало на чоло. Вони височенькі на зріст, худорляві, до того ж босоногі, в однаковому одязі, в сірих майках й в чорних закочених по коліна штанах, мали вигляд чаплі.
Костя - чорнявий красунчик, так називали його в школі, раз - по - раз рукою підбирав кучеряве волосся, вдивлявся в ярок. Толя ж русявий хлопець, з зеленими очима і веснянками на обличчі, весь час тормошив його за руку, відволікав від погляду. Це щойно прийшли з кукурудзяного поля, тримаючи в руках по декілька молодих початків, кинули їх на землю, присіли на самому краю обриву над яром. За звичкою, спустивши ноги донизу, задоволено гойдали ними.
Кукурудзяне поле зовсім поруч, лише широка вулиця й невеликий пагорб з городами відділяв хати від яру. Воно здалеку здається зеленим морем з сонячними променями, як що ж підійти ближче, добре видно золотавий цвіт верхівок кукурудзи і широкі, довгі листки, які приховують молоді початки.
Хлопці жили по - сусідству, метрів сімдесят один від одного, їх розділяло глибоке урвище. Воно утворилося від води, що стрімко стікала з поля після сильних дощів.
Як приємно насолоджуватися свободою після закінчення школи. Попереду чекало нове життя, навчання в місті. Обоє мали бажання вивчитися на слюсаря по ремонту автомобілів, тому й подали документи в професійно - технічне училище.
Веселий галас долинав з яру, де паслися качки і гуси і тут же гралася дітвора. Для дітей, від чотирьох до дванадцяти років, то наче земний подарунок, було де чудово провести вільний час. Ярок доволі широкий і глибокий, приховував в собі невеличкий ставочок, можна сказати копанку. Коли дні занадто жаркі, діти місилися ногами й руками в багнюці, будували якісь загорожі, замки. Потім задоволено купалися, вимивалися та хлюпалися й обливалися водою, тішилися відпочинком.
Ці хлопці теж мали таку насолоду, тут промайнуло і їх дитинство. Яр вабив до себе, шовкова трава виростала такою високою, що в ній можна було заховатися, дітвора часто грала в хованки. Дівчата, здебільшого тішилися квітами, що росли попід самі обриви яру, плели віночки. Як стати на пагорбі, за дорогою в полі, яр здається великою чашею наповнений зеленню і квітами, а маленький ставок, що майже в середині, здавався дзеркалом. По іншу сторону яру доглянуті городи, а за ними в ряд, як під лінійку, нові одноповерхові будинки.
Костя вдивлявся, спостерігав за Танею, яка спустилася в яр, з іншої сторони, махала рукою, звала до себе шестирічного брата Сашка. Швидкий, дотепний, непосидючий, так про нього відзивалася дівчина, коли щось розповідала про нього. То справжнє шило, за яким треба добре дивитися, чи часто навідуватися, щоб раптом не потрапив знову в якусь халепу.
Вона доганяла його, а він, як козлик скакав, тікав від неї кругом ставу. Діти в захваті дивилися на це дійство, ніхто не наважився зупинити малого, тільки пищали, коли та майже доганяла його й гучно сміялися, коли вивертався з під її рук.
Толі було шкода дівчини, він захоплювався нею, відчував симпатію, вкотре махнув рукою перед очима Кості, шкірився,
- Ти мене чуєш? Агов! Ну досить зуби показувати від задоволення. Ото малий бешкетник! Такий неслухняний, ну капець! А ти, аж рота відкрив, дивися, щоб часом метелик не залетів, он бачиш, який красивий літає….
Таня симпатична дівчина, у міру вгодована, світло русява, з волошковими очима красивої форми. Обом хлопцям подобалася, кожен хотів привернути до себе увагу. Вона з`явилася в їхньому житті три роки назад. Сама родом з Воронезької області, батьки, в пошуках кращого життя, приїхали працювати в Радгосп. Спочатку жили у гуртожитку, а згодом купили будинок, діти раділи, їм сподобалося селище.
Дівчина навчалася в цій же школі, що й хлопці, закінчила дев`ятий клас. Вони майже щодня поряд з нею, кожен пропонував провести зі школи додому, часом сварилися між собою, хто буде нести її портфель. Костя був хитрішим за Толика, поводився вільно, не стримував своїх емоцій, міг притулитися всім тілом, зажати в обійми, не бажаючи відпустити. Таня ж на це тільки всміхалася, хоча бачила, що подобається Толику. А сама ж мріяла про дружбу з Костею, про перший поцілунок, його дотики хвилювали її, а погляд підкоряв молоде сердечко.
Одного разу, мама, дивлячись на неї сказала,
- Ой, рано ти доню, розквітла квіткою весняною. До бабці вдалася. Та мене в шістнадцять народила, така ж була трохи пухкенька, як ти. Ой дивися, не зроби помилки, як вона.
Таня трохи здивувалася, потім хитро повела очима,
- Мамо та хіба ж то погано? Тож вийшла заміж за дідуся, ти є на світі….
Та вдивлялася в дівчину, шукаючи, чи часом, щось не змінилося в ній,
- Важкі умови життя заміжньої жінки, доню. Це тільки зараз життя стає трохи кращим, розбудовується країна, відкривають фабрики , заводи, а раніше з села було не виїдеш, не дозволяли, а в селі жити дуже важко, сама ж знаєш. Хоча і в селищі нелегко та все ж надія є , що ти виб`єшся в люди, навчатися поїдеш в місто. Прошу, не закохуйся рано, моя пташечко.
Почувши мамині слова, в розмову вліз Сашко,
- Ага, он Костя і отой Толик все їй, то квіти дарують, то цукерками та яблуками пригощають, напевно обоє в неї влюбилися.
Скрививши кирпатого носика, задоволено хіхікав, дивився на реакцію сестри. Та ображено надула свої темні, як стигла вишня, пухкенькі губи,
- Ото вже шило, чого встряєш, ану геть звідси!
Хоча Костя і спостерігав задоволено, як Таня бігає за братом та коли Толик відволік його своєю промовою, схрестив руки перед собою, підморгнув,
- Так я пішов….
Він, як вихор злетів з пагорба, де не так було круто, за кілька секунд стояв перед Сашком, розставивши руки, спіймав його. Малий дригав ногами, пищав,
- Ой спасіть мене, не хочу додому.
Костя добре зажав його доволі сильними руками,
- Ану, зізнайся кукурудзи хочеш?
Малий здивовано закліпав оченятами,
- А, що вже є така, що можна варити?
Таня вже стояла поруч з ними. Квітчата сукня ледь просвічувалася, облягала її молоденькі пишні перси, від яких хлопець, занімів. Його погляд в її очах горів вогнищем, бажанням доторкнутися, по тілу бив струм. Коли погляди зустрілися - почервонів, як варений рак. Вона ж трохи зніяковіла, різко взяла брата за руку,
- Йдемо додому… Пора обідати…
Костя, труснув головою, дивився в сторону поля, шукав слова,
- Оце… хочу запропонувати твоїй сестрі, щоб пішла зі мною по кукурудзу, ми з Толиком принесли трохи та не помішало б більше зварити, щоб наїстися досхочу. І в посадці яблука «білий налив» є.
Сашко відразу скумекав,
- Давай йди, я зараз сумку принесу, а мамі скажу, що пішла до Тоні побазікати, музику послухати…
Таня й Костя, від здивування ледь – ледь хитали головами, посміхалися, адже малий підтримав його.
- Ото молодець, а кажеш в тебе брат вередливий, а він бачиш який, справжній скарб мудрості.
Вона відразу сердито заперечила,
- Ага! А потім продаси?! Ні, не підмовляй мене…
Костя, в надії, схопив її за руку,
- Та ми ненадовго, пішли…
Вони відразу відійшли, як подалі від дітей, вона вагалася, не знала, як краще поступити. Але ж дуже хотілося тих яблук, таких ранніх, по – сусідству, ні в кого не було.
Сашко дивлячись, що сестра вагається, взяв напрямок додому. Обоє, мов схаменулися, дивилися йому вслід, він біг швидко, миготів брудними стопами. Костя уважніше придивлявся до дівчини, намагався заглянути в очі, сміливіше взяв за другу руку,
- Почекаймо, не тікай, такий гарний літній день, тим паче вихідний, охорони, ну об`їждчиків, сьогодні не буде, в одного з них день народження, хвалилися пару днів назад….
Ховала погляд, звільнилася від його гарячих рук, відійшла в сторону, позирнула в сторону Толика. Той пересів, як подалі від обриву, підібгав одну ногу під себе, злегка покачувався, спостерігав за ними, в голові роїлися думки- й про, що можна говорити так довго?
Малий вже біг по стежці, що тягнулася від хати, через весь город, до яру, в руках тримав плетену сумку, весело кричав,
- Гей – гей! Все! Я вже є…
Він знову скакав, здавалося, часом летів, за мить був біля них,
- Таню, мама пішла на поле, до буряків. Тож прийде нескоро, кажу йди, принесеш кукурудзи, вона прийде похвалить, що зварили, побачиш, ну й яблук, вони ж мабуть вже стиглі. Я даю чесне слово, пообідаю і буду гратися в яру. Не віриш? Ось тобі хрест.
Позираючи на всі сторони, перехрестився, від задоволення, в очах грали бісики.
- Ну гаразд, давай цю сумку, - погодилася сестра.
Костя свистом привернув увагу Толика, крикнув,
- Не чекай на нас !Я під вечір зайду до тебе!
Хлопець похапцем піднявся, кивнув рукою, зібрав качани кукурудзи в руки й опустивши голову, з думками попрямував додому. І куди це їх понесло, якого дідька не сказав, що за намір має, тож говорив, що, як брати, всім треба ділитися. А це, не сіло, не впало, десь пішов, навіть додому кукурудзу не заніс.
Костя й Таня, тримаючись за руки, йшли яром в сторону, до менш крутого схилу. Як подалі від дітвори, підіймалися на гору, до дороги, а там вже й поле.
Кукурудза оточувала зі всіх сторін, наче забрала їх в полон. Йшли навпростець, часом мовчки пригиналися під густо переплетеними листками, кожен думав про своє.
Які гарячі в нього руки і сильні - думала вона- напевно стане, ще сильнішим й мужнішим, ще ж піде в армію, там вимуштрують. Може не буде шукати собі молодшу жінку за мене. Хай би разом довіку, як моя бабця.. І гарний же, хіба б були не пара?
Костю ж хвилювало інше - як добре я і вона, і більше нікого. Така зваблива, проста, як дрова і в той же час загадкова, а очі, втопився би в них… Тільки, як стримати себе, адже так манить її помацати, притулитися, відчути тепло тіла. Ні – ні, більшого я собі дозволити не посмію, адже, ще молоденька, хоча й при ній все є. Хай би, ще пару років, туди, перед армією, тоді б вже точно знав, що буде моя. Бажання близькості треба вгамувати. В книгах пишуть одне, а як воно насправді вперше, навіть не уявляю. Та колись же все одно маю стати чоловіком. Легкі удари листя кукурудзи по обличчі, відволікли від думок.
Раптово взяв її за плечі, злегка обійнявши, дивився в очі, наче, щось намагався побачити в них,
- Ти така гарна, як квітка…
- Ого, певно не троянда, а ромашка, бо світла,- усміхаючись заперечила, намагалася звільнитися від обіймів.
- Хай буде й так. Чуєш, давно хотів тебе спитати, будеш зі мною дружити? - серйозно, прямим поглядом, ще дивився в очі.
- Так ми ж втрьох дружимо, хіба ні? - спитала й відразу наче присоромилася, опустила голову.
Він наблизився так близько, що чула його подихи. В неї чомусь, наперекір бажанню, закрилися очі. Солодкий, невмілий поцілунок сполохав їхні серця. Відсахнулася, не знала де подітися, почервоніла. Його рука доторкнулася її підборіддя, ледь стримував тремтіння тіла,
- Що не сподобалося? Чи може я тобі противний?
Краплі поту виступили на лобі. Говорив не поспішаючи, перехоплював подих, щоб не відчула його хвилювання, зупинявся після кожного слова. Миттєво вирвалася, як пташка вилетіла з клітки, бігла вперед до посадки,
- Тю, дурнику, щось таке скажеш. Давай спочатку яблук нарвемо. А потім вже кукурудзи.
Його серце ледь не вискакувало з грудей, як зупинити бажання спокуси. Він здається читав у книжках про таке відчуття. Хоч доволі, ще ж хлопчисько сказати та його тягнуло до літератури про кохання. Батько дуже любив читати про кохання, брав книги у бібліотеці, хтось привозив з Москви, була і йому нагода дізнатися з книжок про почуття, відчуття та звабу щодо жінок. Мабуть і зарано часом думав про себе. Та де подітися, як вгамувати цей потяг? Книги зробили свою справу, він порівнював свої відчуття до Тані з тими героями, про яких читав. Часом, аж струм по тілу, як було побачить її десь на одинці, бажання цілувати й цілувати..
Мати ж не помічала чим захоплюється син, коли лягав спати, бачила, що за книгами, а за якими не цікавилася. Навчався непогано, не палив, що ще треба матері, здавалося в сім`ї все нормально. Їй ледь вистачало часу впоратися по господарству; зварити їсти, прибрати, а потім в поле на буряки. Взимку, то менше роботи, так старша сестра приносила доньку, Наталочку, щоб побавила, їй щойно виповнився тільки один рік. Її чоловік з батьком Толика працював в місті на ХТЗ. Рано їхали на роботу, пізно приїжджали, де там їм до дітей. Часто на заводі працювали по дві зміни, виконували план.
Таня підскакувала біля яблуні, намагалася дістати жовтувате яблуко. Кректала, підіймаючи руки догори, вкотре ставала на ціпочки та на жаль не могла до нього дотягнутися.. Костя вийшов з кукурудзи й зупинився. Досить і так коротка сукня, підіймалася, ще вище, її оголені пружні стегна притягували погляд, відчував збудження. Швидко, обома руками, схопив її вище колін, підняв, щоб нарешті дістала яблуко. Вона махала руками, діставши його, сміялася від задоволення. Вони хилилися до землі, їй здалося, що падає, нагнувшись, обійняла його руками за шию, тримаючи яблуко, приголубила до грудей,
- Костю, дай я вкушу, почекай! Хай посмакую, бачиш стигле, жовтесеньке, - щебетала дівчина.
Опустилися в траву, вона посміхаючись, позирала на нього, натягувала сукню на оголені стегна. Хлопець не задумуючись впав поряд з нею, облокотившись однією рукою, спостерігав, з якою насолодою вона смакувала те яблуко. Поправивши своє волосся, що спало на чоло, тягнувся дістатися її руки,
-А мені, я теж хочу покуштувати.
Вона різко повернулася в сторону яблуні. Розплелася коса, волосся розсипалося по плечах,
- Там вище є, діставай, що без мене не дістанеш - не дістанеш?!
Мила усмішка, сяючі очі, наче мавка зачарувала його. Це розпущене волосся…. Дивився на неї, як на святу, не в змозі зупинити вулкан почуттів. Вона саме кусала яблуко, коли він наблизився, намагався одночасно з нею вкусити його. Сік потік по бороді, він пристрасно цілував її уста, ховався в волоссі. Ніжні дотики губами до шиї сп`янили обох, його пальці торкнулися пишних грудей, яблуко покотилося.
Десь загубилося… те яблуко спокуси. Лише яблуня й трава знали цю таємницю. А поряд шелестів вітер, загравав із листям і здалеку чути мелодійну пісню соловейка. Неподалік, не дуже високо, кружляв рудий шуліка, мов підглядав до молодої оголеної пари, яка сховалася в високій, шовковистій траві.
Вона розчервоніла, приходила до тями. Соромилася, намагалася дивитися в сторону, ховала очі, а він вкотре цілував пружні пишні груди й повторював,
- Не хвилюйся, ти тепер моя. Тільки зараз про це нікому не треба знати, чуєш.. Я не боюся - ні, просто навіщо ці розмови, ми тепер дівчина й хлопець, присягаюся, будемо разом. Треба зачекати, відслужу, потім одружимося. .
Сором`язливо… затуляла руками груди, розгублено до нього,
- Досить, Костику досить, благаю.
Уже одягнена лежала під яблунею, а він, мовчки над нею, обривав яблука.
Поверталися додому… Час від часу, він цілував її в уста. Від дотику закривала очі, танула росою на сонці, наскільки приємні їй були його дотики, ніжність огортала все тіло.
Мати Тані вже була вдома, коли вони зайшли на обійстя. Здивовано дивилася на пів голого Костю,
- Ну ти даєш, хоча б посоромився при дівчині, ось так, вже легень здоровий. Ой, молодь… молодь…
Суворо позирнула на обох, довго ходили?
- Та ні, - заперечила Таня, - Ми швидко.
- Ось принесли яблук й кукурудзи, сьогодні охоронці гуляють, завтра такої нагоди не буде, - підтримав розмову Костя.
Біля криниці - на лавку викладав качани кукурудзи.
- То добре, що приніс, дякую. Тільки, щоб в пелені нам донька подарунок не принесла.
Дівчина відчула вогонь по всьому тілу, почервоніла. Костя відразу підійшов до неї,
- Ви тітко Олю, не хвилюйтеся я її не ображу, гадаю прийде час, будемо разом. Ну я піду Таню….. На все добре!
- Та то не тобі вирішувати, а долі, - вдогін сказала жінка.
З ніг до голови зміряла поглядом доньку,
- А ти йди, посуд треба перемити й пообідай, бачу, що не їла….
О - хо - хо – хо - хо… Час летить….Будемо разом - це ж треба такого! Ще молоко на губах не обсохло, а він – будемо разом…
Тані наче ніж по серцю, мовчки йшла на кухню. Але ж він мені подобається мамо і до чого це бурчання. Що хіба будеш проти? Сама ж колись казала гарний хлопець. Ні, про те, що сталося нікому ні слова, навіть подружці - зробила висновки.
Галасливо лунала пісня з приймача. Костя - задоволений подіями, вже вдома вплітав зелений борщ. Розмірковував, піти до Толика та ні, краще цим не ділитися. Ось, як воно буває, це сталося, навіть не міг подумати, наче солодкий сон. Але ж дозволяти собі такі щасливі миті великий ризик… Думай голово, думай, як уникнути пастки.
Та час летів, йому не приходилося про це багато думати. Таня почала тікати від нього, разом намагалася бути лише в компанії. Вони зустрічалися раз на тиждень, потай від усіх, ввечері та й зовсім ненадовго. Дівчина намагалася тримати дистанцію між ними, не допускала звабливих ніжностей, лише поцілунки. Він теж не наполягав, знав, що так поводитися - небезпечно, попереду навчання, а потім армія.
Хоча Костя нічого не сказав Толику про потайні відносини з Танею та той все ж помітив, якими закоханими очима вони дивилися один на одного при зустрічах. В нього боліло серце й душа, адже він мав намір запропонувати їй дружбу, як колись, в восьмому класі, тоді відказала. Зараз знову чекав нагоди та на жаль друг випередив його.
Час летів… Навчання в училищі, робота на городі і раз на тиждень зустріч з Танею влаштовували Костю. Він помужнів, мати косо позирала, качала головою,
- Ой парубче, дивися не попади в крижану воду, не провались під лід, дивися на життя як слід, будь відповідальним за свої вчинки, щоб не плескали в магазині про тебе нічого поганого.
Він у відповідь чмокне у щоку, вкотре всміхнеться,
- Не хвилюйся все під контролем.
Розумів, що грається з вогнем та все ж пару раз, ходив з Танею по солому для корови. Обоє розуміли, що варто б було близькості не допустити та молода, гаряча кров переповнювала сосуди, нестримні почуття спокуси брали над ними верх.
Толик почав зустрічатися з Тамарою, на рік молодшою за Таню. Худенька, світлоока дівчина, доволі симпатична привернула його увагу, ще в школі, на одному з вечорів. Її рухи чимось нагадували рухи Тані, йому здавалося, що вони навіть трохи схожі, різниця була тільки в статурі. Часто весела компанія збиралася під його парканом, гучна музика линула по всій окрузі, топилася в яру. Їм разом добре та він все ж задивлявся на Таню, шкодував, що друг завадив стосункам. А Костя був наскільки веселим, що часто навіть більше уваги приділяв Тамарі, не помічаючи цього за собою. Дівчина поводилась легковажно, розв`язно ніж Таня, могла не соромлячись розповісти похабний анекдот, часто йому підморгувала, зваблювала веселими розповідями. Для Тані це послужило дзвіночком, зробила висновки, що більше ніяких інтимних стосунків, тільки дружба.
Воно напевно так й мало бути, доля писала нові штрихи в житті. Час летів… Таня навчалася в місті на бухгалтера, Костю забрали в армію. Відносини між ними стали трохи холодніші, чи можливо із - за ревнощів, чи, щось інше, але коли йшов в армію, вмовляв Таню піти з ним, залишитись на одинці та вона категорично відмовила,
- Прийдеш з армії, потім, ми ж тоді були майже діти. Гадаю подорослішали, адже наслідки можуть бути не найкращі, ти зрозумій мене, поїдеш, не знати, що буде далі…
Щось і в душі Кості коїлося, відбувалася, якась війна. Його тягнуло поспілкуватися з іншими дівчатами, побути вільнішим у стосунках. Навіть не просив Таню дочекатися його з армії, це її насторожило. Та напевно гордість, яка з`явилася в неї з роками, не дозволила говорити на цю тему. Залицяльників багато, не тільки з селища, а й міста, з тими, що навчалася - пропонували дружбу. Зупиняли думки за Костю, надія, що все буде в них добре і те, що сталося між ними. А часом, як поганий настрій губилася в своїх думках і запитувала - а може в мене вже до нього все перегоріло? А потім ввечері в ліжку, згадувала перші відносини, тихо плакала, ні, я без нього жити не зможу.
Минуло два роки… Костя служив в Казахстані, писав, що служба непогана, працює водієм при штабі. Таня все рідше отримувала від нього листи, хвилювалася, в душі приховувала відчай, намагалася, щоб ніхто не помічав, що їй боляче. А тут, ще й Толик посварився з Тамарою, став частіше її зустрічати з електрички.
Служити в армію не пішов, чи якісь проблеми зі здоров`ям, чи, щось інше, дівчина не цікавилася цим. А він часто жартував,
- Матуся не відпускає.
Один в батьків, можливо тому й не захотіли відпускати своє чадо. Тим паче дядько мав звання капітана, при одній військовій частині в місті.
За останній, третій рік, служби Таня отримала всього чотири листи від Кості, вже й сама не знала, що робити. Толик же не давав проходу. Якось одного разу завів розмову,
- В житті все буває, хай там, що було з Костею, це не буде завадою, для нашого кохання. Ти лише почуй мене, адже я тебе давно кохаю. Ну так, я не такий сміливий був, як він та він же перейшов мені дорогу, зрозумій це, давай зустрічатися.
Лише всміхнулася та все ж, наче соромлячись, видавила з себе,
- Життя покаже…
Одного вечора вони їхали разом з роботи, він проводжав її додому. Під ніжним поглядом дозволила себе поцілувати. Він працював в місті на ХТЗ комірником в одному з цехів, робота не важка, після роботи мав багато вільного часу. Знав, що Костя майже не пише листів, при зустрічах, вкотре освідчувався в коханні, приносив квіти, цукерки. Вона губилася в думках. Дивне відчуття пронизувало тіло при поцілунках. Чомусь пригадала восьмий клас, як Толик пропонував їй дружбу, помічала, що був ніжніший, уважніший при спілкуванні ніж Костя.
Збігли три роки служби…. Ніякої звістки від Кості вона не отримала. Одного разу в магазині баби шушукалися, що мати Кості отримала листа, хвалилася, що має там дівчину, залишився, ще на рік, по контракту на відбудову міста.
Ні, вже не плакала під яблунею в саду, як раніше, коли так чекала від нього листи. В душі щось перевернулося до болю.
Пройшло трохи часу, Таня з Толиком побралися… Дім Толика був побудований на два входи, проблема, де будуть жити - відразу відпала. Батьки задоволені його вибором, радо прийняли її в сім`ю. Вони жили злагоджено, в достатку, через рік народився хлопчик. Душі не чаяли, тішилися малим Максимком, хлопчик оченятами був схожий до неї, вона раділа цьому. Адже всі говорять, що діти будуть щасливі, якщо дівчинка схожа на тата, а хлопчик до мами. Толик, щасливий тато, цілував йому ніжки й примовляв,
- Ах ти наше щастячко! І вкотре обіймав й цілував Таню.
Минуло чотири зими, як пішов на службу Костя, всі думали, що там одружився і залишився жити. Та він, одного травневого вечора з`явився, як грім серед ясного неба.
Мама Толика Марія, здивувалася, коли той зайшов до хати,
- О Костику, з поверненням!
Оглядала його, помітила нижче виска невеликий шрам від опіку.
- Помужнів, справжній чоловік. Що це на щоці? Чи горів десь, від чого рубець? Ти з дружиною приїхав?
Він присів на стілець,
- Та це одного разу автомобіль загорівся. Але він же невеликий, майже непомітний, а ви помітили. І не одружився я… з чого ви взяли?
- Та Зоя хвалилася, що дівчину там маєш, - торохтіла іграшкою перед онуком жінка.
Підправивши чуприну, усміхнено,
- О мама є мама, я ж написав, що доглядає дівчина в медсанбаті, як потрапив після опіку. Я тому і залишився, ще на службі, хотів, щоб все добре зажило. Нікому не писав про це в листах, боявся, що наважиться мама приїхати, а це ж їхати далеко, не близький світ та й навіщо, щоб охала та ахала біля мене, як квочка біля курчат.
А малий схожий до Тані, гарненький хлопчик, як назвали?
- Максимко в нас є, бачиш дядьку, - поцілувала малого в чоло,
- А ти змінився, подорослішав, помужнів.
Тільки промовила ці слова, відчинилися двері, до хати зайшли Таня й Толик.
Таня відразу зблідла побачивши його, в грудях здавило, ховаючи хвилювання, привіталася,
- З приїздом!
І забравши сина, йшла в іншу кімнату.
- Ну, я пішла… Таню, вечеря на плиті, знайдеш, - кинула на ходу свекруха.
Хлопці обіймалися, дивлячись один на одного. Толик весело запропонував,
- Ну не тікай, давай повечеряєш з нами.
Він не відмовлявся, лише поглядав в сторону кімнати, куди пішла Таня з сином.
Травневий вечір видався приємним в спілкуванні. Толик поставив на стіл пляшку домашнього вина. Першим тост сказав Костя, привітав з сином, побажав достатку, щастя.
Таня після вина розслабилася, розпашілася, годувала сина манною кашею, раз – по - раз чмокала у чоло. Вони сиділи за столом, як справжні друзі, наче й нічого дивного не сталося.
Життя продовжилося… Таня поводилася розгублено, коли до них заходив Костя. Толик інколи спостерігав за обома та для ревнощів не було причин.
Мати ж Кості хвилювалася, відчувала, що не забув перше кохання, наполягала, щоб менше спілкувався з ними, не ліз в сім`ю. Костю в місто зовсім не тягнуло, в селищі влаштувався водієм на роботу, з пекарні - по магазинах розвозив хліб.
Пройшло декілька днів, в одному з магазинів він побачив Тамару, трохи здивувався. Дівчина стала справжньою жовтою трояндою. Вона побачивши його, аж підскочила, на обличчі розпливлася привітна усмішка,
- Костю, це ти? Сто років не бачила. Ану дай погляну. Ох - ох, справжній чоловік став, помужнів, красунчик!
Веселі очі засяяли від щастя, хитро позирнула довкола й вискочила із – за прилавка, так близько підійшла, наче хотіла в ньому заховатися, шепотіла на вухо,
- А, що легеню, правда, що одружився чи, то все брехня?
Він не очікував такої реакції, але не розгубився, поцілував у щоку й тихо,
- Ні, ясне сонечко, я в твоєму розпорядженні, якщо бажаєш.
Дівчина вирячила оченята,
- То скільки того діла, чекай після роботи, прогуляємося…
Костя чомусь розхвилювався, від чого сам не міг зрозуміти. Та радий, що все так склалося, життя налагоджується….
Вони почали зустрічатися. Тамара рада, що він з`явився в житті, їй чомусь все не везло з хлопцями. Довгих стосунків ні з ким не було. Згадували минуле, часом сміялися, часом поринали кожен в свої думки. Кості було приємно спілкуватися з нею, ніяких протиріч. Вона усміхалася, намагалася звабити і їй це вдалося, приємні вечори з магнітофоном, солодкі поцілунки, вони зрозуміли, що їм добре вдвох. Костя згадував Таню, посміхався, інколи губився в думках та загубив я її, вмовляв себе, загубив, що вже тепер вдієш.
Зустрічалися майже пів року, коли нарешті Костя запропонував Тамарі одружитися. Ні клятви, ні палкого освідчення в коханні не було. Вона просто, одного вечора, запросила до себе в гості, її батьки поїхали відпочивати в Ялту. Чи мало так бути, чи взаємне почуття бажання близькості, все за них вирішило. Вона мов купалася в щасті. А може і справді він моя доля, замислилася, можливо це і є кохання, хто знає яке воно насправді. Колись думала, що Толик буде чоловіком, навіть тремтіла в його обіймах, коли грішили. А вийшло все по іншому, в нього давно сім`я. Від роздумів на устах заграла усмішка, ясний блиск в очах. Та і тепер же ми дружимо в чотирьох, це ж просто класно, коли ніхто, ні на кого не ображається.
Три вечора Костя з Толиком будували намет для весілля. Гостей на весіллі небагато та гуляли весело. Поздоровлення, тости, подарунки, а згодом «Гірко», молодь рахувала протяжність поцілунку. А потім танці під магнітофон та Толик і Таня відразу пішли додому. Свекруха вже виглядала та й виглядала у вікно, бо Максимко капризував, без мами не хотів лягати спати.
Пройшло майже дев`ять місяців…. Одного вечора, Таня вкладала сина спати, як раптом щасливий Костя, з усмішкою на обличчі, переступив поріг,
- Вибачте! Ой, привіт, ти одна? А в мене радість, народився син, а Толик де?
Таня приклала пальця до губ, щоб не розбудив сина, рукою вказала на другу кімнату.
Толик вже почув його, відчинив двері,
- Заходь. Щось хотів?
Костя із - за пазухи дістав пляшку вина,
- Син в мене народився, чуєш, син, хочу в честь діда назвати Сергієм. Прийшов з вами відсвяткувати цю подію, до своїх йти запізно, хай там сплять.
- Ну то й добре, вітаю! Хай росте здоровим і щасливим! - привітав його.
І відразу трохи хвилюючись,
-А, як там Тамара, як здоров`я, важко їй прийшлося?
Костя трохи здивовано,
- Та все добре, все, як годиться - потерпіти це жіноча справа…
Таня зайшла в кімнату, в руках тримала тарілки з закускою,
-Ну, що ж вітаю Костю! Хай росте здоровим твій синочок, вам з Тамарою на радість!
Вони сиділи зо дві години….. Костя, розповідав про роботу, про життя. Після весілля з Тамарою жили в літній кухні, біля її батьків, планували купити земельну ділянку, збудувати будинок. Дівчина категорично відмовилася жити з свекрухою, Костя й не сперечався, вирішив можливо так і краще. В одній хаті з її батьками він не захотів жити, адже в Тамари ще був молодший брат, який закінчував школу.
Пройшов час…. На обійсті в Толика весело, Тамара кожні вихідні приїжджала з Сергійком до Тані. Тільки теплий день, вона вже тут, як тут. Немовби подруги з дитинства, ділилися всякими новинами, часом обоє тішилися новим вбранням, як маленькі діти, купували однаковий одяг. А основною втіхою було спілкування з дітворою. Що матері, ще треба - щоб не хворіло дитя та не плакало, зростало в радості, в достатку.
Минуло два роки…. Костя й Тамара ввійшли в новий дім, відгуляли новосілля. На святкуванні Костя не одноразово дякував Толику за допомогу. За цей час дружба їх сімей стала ще міцнішою. Було й таке, що Костя прийде до Толика за чим - небудь, то Таня й до столу запросить пообідати, хоча того й вдома часом не було, чи побавляться вдвох з малим. Ніяких розмов лише погляди. Щось відбувалося в їхніх душах, ховали очі один від одного та переступити межу дозволеного не наважувались, вслід одні зітхання.
Жінки між собою, наче сестри, кожна ділилася своїми поглядами на життя, тішилися хлопчиками. Свою материнську любов ділили навпіл, чи плакав Максимко, вдвох втішали, чи вередував Сергійко, обоє вмовляли, намагалися забавити іграшками. Тільки одну тему ніколи не підіймали, тему про кохання, про особисті відносини з чоловіками, це кожна тримала при собі, ховала під потайним замком. Та частіше за все, знаходили в журналах нові страви, веселі суперечки, що ж смачнішого приготувати чоловікам.
Зима постукала в вікно… Цього року, відразу після жовтневих свят, добре навіяло снігу, тримався невеликий морозець.
Тамара торгувала в магазині за графіком - тиждень вдома, а тиждень працює. Одного разу й зібралася з стном до Тані та хурделиця стала на заваді. Якось Костя прийшов пізно з роботи, передав привіт від Толика, бачив його, той біг в аптеку, за ліками, бо всіх звалив з ніг грип. На Новий рік захворів Сергійко, всі свята пройшли в лікуванні..
Одного вечора, це було після Водохреща, Тамара, Костя і Сергійко в коридорі обтрушувалися від снігу,
- Агов! Хтось є вдома? Чи ви вже забули про нас? - весело гукав Костя.
Із-за дверей виглянув Максимко, навстіж відчинив двері, почав підскакувати,
- Ура! Сергійко прийшов з мамою й татом і торт принесли!
За кілька секунд з`явився Толик, всім допомагав роздягатися,
- О! Які гості, ну нарешті вирвалися, заходьте, заходьте.
Дорослі весело спілкувалися за столом, хлопчики посмакували тортом, вже гралися в іншій кімнаті. Тамара нахилилася до Тані,
- Ти, щось говорила про вечір в школі?
Та, не поспішаючи шепотіла,
- Та, ще не встигла, куди поспішати, ще є час…
- Еге, знаю свого, йому треба заздалегідь сказати,
зирила Тамара в його бік.
Таня продовжила,
- Сукні в нас є, думаю вмовимо своїх мужиків піти потанцювати. Давно ніде не гуляли, гадаю не відмовлять.
Тамара зразу ж чайною ложкою постукала по склянці,
- Слухайте мене! Увага! Ми маємо пропозицію. Шостого лютого в школі зустріч випускників, давайте вирвемося хоч в цьому році. Скільки часу пройшло, а ми жодного разу не були. Діти вже старші, думаю бабусі посидять, що скажете хлопці?
Ті усміхнені, переглянулись. Костя моргнув Толику,
- А не боїтеся, що собі молодших знайдемо.
Тамара на мить рукою прикрила йому уста, сердито писклявим голосом,
- Ну ото таке бовкнув, подумав, що сказав?! Навіщо нам настрій псувати, то гадаю всі - за!
Через кілька днів двоповерхова школа приймала випускників. В спортивному залі лунала музика, прямо в коридорі вздовж вікон стояли столи, на них пляшки з напоями « Ситро», « Крем-
сода» та солодощами. Довкола тільки й чути привітання, веселі розмови,сміх від захоплень, крики й вереск.
Таня з Толиком прийшли першими. Він одягнений в чорний костюм з білою сорочкою, яку прикрашала атласна, небесного кольору, краватка. Таня ж виглядала круто, на ній гарна сукня такого ж кольору, як краватка, з модним рукавом кльош. Вона облягала її красивий стан, трохи приховувала пишні груди.
Таня вкотре озиралася назад, шукала поглядом Костю, сьогодні вирішила з ним серйозно поговорити, один на один, бо іншої нагоди не буде.
Тамара не йшла, а плила павою, вздрівши знайомих, привітно всміхалася. На ній сукня такого ж покрою, як і в Тані, тільки рожевого кольору. Позаду Костя, справжній джентльмен, в коричневому костюмі в білій сорочці і рожевій краватці. На них всі звертали увагу, так вишукано ніхто не був вдягнений.
Вони тільки зустрілися й привіталися, як в коридорі всі заплескали в долоні, з учительської вийшли вчителі й директор школи. Промови, вітання, квіти, овації, усмішки. На якийсь час наче повернення в дитинство….
Хтось відкоркував « Шампанське».. Хтось з юрбою посунув в клас, а дехто пішов в спортивний зал, де грав магнітофон.
Тамара тягнула Таню за руку,
- Йдемо танцювати, пішли до залу, чуєш, це « Лада «, пішли.
Костя задивлявся на Таню, відколи зустрілися, з неї не зводив очей. Та Толик все тримав під контролем, трохи здивовано кліпав, водив очима, то в її сторону, то в його.
В залі зазвучала пісня «Червона рута», Толик похапцем обійняв Таню, заглянув в очі,
Що це ти чимось заклопотана, все в порядку?
- Та все в нормі, це тобі здалося.
Вони всміхалися , намагалися танцювати в такт музики, хоча їм це не зовсім вдавалося.Костя відійшов до однокласників, за кілька секунд вже линув сміх. Тамара ж стояла з однокласниками, про щось розповідала, розмахувала руками. На сцену піднявся директор школи, сказав кілька привітальних слів і об`явив білий танець. Зазвучала музика вальсу.. Тамара поважно підійшла до Толика, усміхнено,
- Я запрошую, вас джентльмене, Таню, ти не проти?
Та кивнула головою. Вона повернулася в бік до однокласників та перед нею вже стояв Костя,
- Ви можливо мене хотіли запросити мадам?!
О! Саме вчасно, - дивлячись прямо в очі, помітила Таня.
Він обережно, немов скарб, тримав її за талію, вони легко танцювали під музику. Серце билося в тривозі, з чого почати, як сказати,
- Костю, нам треба менше бачитися, ця дружба ні до чого доброго не приведе, ти над цим ніколи не задумувався?
Ледь - ледь притулився до неї, збуджено шепотів,
- Ми зробили помилку, знаю. Ми маємо бути разом, хоч, як там, лише треба трохи зачекати.
Вона дивилася прямо в очі, раптово голос затремтів,
- Ой, руки сильні, не підходь занадто близько
Гріха боюся, скорюсь, піддамся спокусі
Став, ще сильнішим, ніж тоді, як був хлопчисько
Давай у танці, сховаєм почуття, в русі.
Він ледь підняв її, в ритмі танцю летіла пташкою. Обоє розчервонілі, від задоволення закривали очі. Костя, переводячи подих, заговорив,
- Люба, благаю, не дивись на мене так
Закривши очі, я відчуваю.. .лечу
Зумів з тобою, як колись попасти в такт
Все пам`ятаю, не думав, що утрачу
Треба пробачить, що винен, це я знаю
Мене бентежиш, хочу тебе відчути
Ми розлучились, навіщо? Поведи до раю
Де скуштували, вдвох яблуко спокуси
Де так любились, кохались, не забути…
Танець закінчився… Перевівши декілька раз подих, Таня сміливо дивилася в очі,
- Що за спогади Костю? Ти не забув… Пам`ятаєш… А я думала вже й забув…
Вже веселіше,
- А ти добре танцюєш, не розучився.! Вміло вів у танці, геть закружляв мене, як птах летів, я ледь встигала за тобою.
Він витримав її погляд, покірно,
- Я птах біля тебе, бо це ти даєш мені крила.
Відразу заперечила, крутнула головою,
- Ну досить, досить вже співати, пішли!
Вона відчула тремтіння його руки. Він проводив її, на ходу шепотів,
- Кажеш співати?! Та я без тебе, як той соловей, що втратив голос.
Вони підійшли до Толика,
- Забирай свій скарб, бережи, а то правда хтось вкраде, гарно танцює!
Таня радісно, наче охмеліла від танцю,
-О! Оце вечірка, так закрутив у танці, що ледь капці не злетіли.
Всі дружно переглянулися, линув сміх. Цей вечір видався чудовим. Кожен для себе отримав задоволення - маленький шматок щастя.
Минали дні… Весняний переспів птахів бадьорив настрій, звеселяв і вже давно бузок відцвів. А Костя вкотре згадував очі Тетяни, в душі переживав радість тої миті, як колись були разом. Насмілився зробити крок, щоб її повернути собі. Із хвилюванням не один раз її чекав з роботи. Зупинить автомобіль, в стороні від дороги, відкриє капот, а для чого і сам не знає, косо позирає, хто йде з електрички, чекав нагоди, коли одна йтиме додому.
Навесні та на початку літа роботи завжди багато на городах та Сергійко часто просив маму, піти погратися з Максимком.
Якось, одного разу, Тамара запитала Таню,
- У вас все в порядку вдома?
Та здивовано запитала,
- Чого це ти раптом про це запитуєш?
- Тамара не забарилася з відповіддю, швидко пролепотіла,
- Та пару раз бачила Толика, в забігайлівку заходив, вона ж поруч з нашим магазином. Думаю чого б це? Він же здається пива не любить….
- Все в порядку, більш – менш. Ти цим не переймайся, це в нього бувають дні такі, інколи чомусь дуже замислений ходить. Я в душу не лізу, можливо на роботі, щось не так, він не любить про роботу говорити.
Та не знала ні Тамара, ні Таня, що Толик одного разу випадково їхав додому не в тому вагоні, що дружина. Згодом побачив автомобіль Кості, а потім, як Таня йшла додому не одна, їхав в своєму напрямку додому. Це його заінтригувало, він декілька раз слідкував за дружиною та нічого підозрюваного не помітив. Але, те, що стала часто відмовляти в близькості, знову повертало до сумних думок. То тоді чого б це? А можливо вони знову разом?
Одного літнього дня- в Толика на роботі була комісія, після ситного обіду в кафе, випровадив гостей додому. І сам задоволений, що з перевіркою все в порядку, вирішив раніше поїхати додому.
Він спускався по сходах з електрички, за пару метрів, на першій платформі побачив Тамару. Вона ледве пересувалася з сумкою, вирішив їй допомогти,
- Тамаро, зачекай!
За пару секунд забрав в неї сумку,
- Привіт! Ти що камінців набрала, таке важке підіймаєш?! Давай проведу додому.
Вона радо всміхалася,
- Та я сьогодні вихідна, малого завела до мами, а сама по зарплатню пішла. А тут якраз товар привезли, оце й отоварилася, бо сам знаєш, як зараз з продуктами, не часто завозять. А ти чого сьогодні так зарано з роботи?
- Так склалося, був облік. Раніше закінчили, зводив комісію в кафе та й чкурнув додому. Таня сьогодні затримується на роботі, то я звільню маму від Максимка.
Вони зайшли в хату, Тамара відразу поставила пательню на газову плиту,
- Зараз, за компанію, зі мною поїси, потім підеш додому, я тебе вином пригощу.
Він ледь посміхнувся,
- Та я то не голодний, хіба, що за компанію та поспілкуватися. Як в тебе справи? Задоволена життям? Ми ніколи на цю тему не говорили, все всі разом, то діти, то, ще хтось.
У відповідь трохи зажурившись,
- Та живемо… Костя правда змінився, напевно твоя Таня таки його турбує… Хоча нічого не помічала та відчуваю. Наша дружба мене часом дивує, але так звикли один до одного, що навіть й не уявляю, щоб ми не спілкувалися.
- А ти знаєш Тамаро, я не можу зрозуміти, що в нас відбувається, вона більш привітніша стала до гостей, чим до мене.
Виклавши на тарілки ковбасу і смажені яйця, запросила,
- Давай, он вино, бери, вип`ємо, перекусимо, ти ж не за кермом.
В душі відчував радість, що поруч з нею, посміхаючись, наливав вино у фужери. Вона, немов ненароком, притулилася до нього, прилягла на плече,
- Та ну їх, Толику ти, що нічого не помічаєш? Ми дружимо, воно наче й смішно та не стану нічого казати, до чого приведе ця дружба, скажу чесно - не знаю.
Запала тиша… Випили вина, закусили. Він ніжно взяв за талію,
- Тамаро, якщо чесно - я шкодую, що не з тобою…
Вже темніло коли Толик йшов додому, йшов не по дорозі, а через колії, щоб часом не зустрітися з Костею. Відчував задоволення, вгамовував емоції після спокусливого вечора. Що далі? Думки гризли, як оси. І відразу вмовляв себе та, якось буде, але ж вона така жадана й гаряча, як колись. Це напевно перст долі, принаймні, це не погано, що ми знову разом.
Одного літнього вечора Таня затрималася на роботі, робила звіт за квартал, додому приїхала електричкою, коли вже стемніло. Було не людно… Перейшовши через колії, здивувалася, побачивши посеред дороги автомобіль «Хліб», Костя, вздрівши її, гукнув через відчинене вікно,
- Таню, давай сюди!
Вона підходила, до відкритих дверей,
- Ну нарешті, а вдома за тебе хвилюються, що так довго. Це я був у вас, привіз запчастину для авто, ваша ж не находу. Сідай підвезу, свою пізніше зажену в гараж….
Таня чомусь тремтіла, гучно билося серце, коли сідала, побачивши на ньому білу сорочку розстебнуту до пояса. Її погляд ковзнув по мужніх оголених грудях й відразу різко відвела донизу. Він не міг не помітити, той ніжний погляд світлих, блискучих очей, пригадав ті сяючі очі під яблунею. Ой, Таню, що ти робиш зі мною, що ти робиш? Як витримати той потяг до тебе? А можливо й не треба нам ховатися один від одного, можливо прийшов час знову бути разом?
Автомобіль різко рушив з місця,
- Що замерзла? Та наче ж літо, правда серпень, вечорами відчувається прохолода.
Вони їхали вздовж посадки, Костя більше звертав увагу на Таню, чим на дорогу, хотів дивитися й дивитися на неї, хоча б на мить доторкнутися до її вуст.
- Ух!- Костя раптово відсахнувся, зупинив автомобіль перед пишним кущем шипшини, продовжив,
- О, маєш тобі, дивися, як нас угораздило, це все твої очі, як поглянеш мов заворожуєш, ой, не даєш ти мені спокою.
- Здавай назад, шкода, ще й такий рясний кущ, - Таня похапцем, трохи хвилюючись, вилазила з автомобіля.
Миттєво був біля неї, взяв за дві руки, вона зіскочила на траву. Ховала очі,
- Слухай Костю, відпусти! Далі сама піду, одного не можу зрозуміти, до чого нас приведе оця дружба?! Мені важко знайти причину, щоб посваритися з Тамарою. Та й не хотілося б, скажу чесно та ми всі вже занадто часто зустрічаємося. Мені важко розумієш, те, що було між нами, спогади хвилюють мене.
Він дивився на неї з болем в очах, з ніжністю, трепетом, теплом в душі, міцно зажав в обіймах, цілував в уста, в шию, вона не відчула під ногами землі, поніс на руках в посадку.
Життя… Таємні зустрічі продовжувалися більше року…
Тамарина мати помітила, що все частіше Толик заходив в гості до її доньки. Навіть хотіла з нею поговорити на цю тему та розмови не відбулася, Тамара відразу обірвала,
- Мамо не лізь в душу! Моє життя, сама розберуся… Благаю, не треба повчань, вже доросла!
Стосунки Кості з Тетяною теж продовжувались. Це ввійшло в звичку, хоч раз на тиждень та таки зустрічалися. Часом Костя їхав в місто, зустрічались в готелі, не могли вберегтися від спокуси й любовного божевілля, насолоджувалися радістю до самозабуття. Не було сили волі розірвати стосунки, хоча часом й задумувались, як жити далі…
Одного вечора Костя заїхав до батьків,
- Мамо, ось привіз свіжого хліба два буханці, був дуже гарячий, придавив лотком. Як ви тут? Батько на роботі?
Та сердито зміряла сина,
- Ти мені краще скажи, як ви там?
Він лише посміхнувся,
- А, що? У нас все, як у людей, все в порядку…
Мати раптово почервоніла, стукнула по столі кулаком,
- Що ти дурника корчиш! Зупинися, ну погуляв трохи та скільки ж можна?! Люди два роки кості миють, друзі зі школи до тепер та дружіть, але ж навіщо зраджувати дружинам. Чи мізків зовсім бракує, що в одного, що в іншого. Тож маєте діти, Максимко вже має йти в школу і наш Сергійко підріс, як ти уявляєш собі, як діти дізнаються від людей, їм роти не позакриваєш. Яка то рана буде хлопчикам?! Сором і ганьба на все селище!
Костя більше не хотів слухати моралі, як обпечений зірвався зі стільця, йшов до дверей, на ходу вигукнув…
- Ма, ти так не хвилюйся, я поговорю з Толиком, ми щось вирішимо, якось воно буде, все має стати на свої місця…
Тікало літо… вечоріло…. Костя з Тамарою несподівано завітали в гості до Толика й Тані. Їх зустрів Толик з Максимком, малий відразу запитав,
- А Сергійко де? Чому не взяли з собою?
Тамара зайшла останньою, привіталася, ніяковіла перед поглядом Толика, не знала де заховати очі. Він зрозумів, що щось не так, але мовчав, дивився, що відбуватиметься далі
Костя поставив на стіл пляшку вина й палку ковбаси,
- Нам би поговорити, можливо на дворі краще, щоб без малого…
- Зараз Таня зайде, вона понесла моїм батькам продуктів, я з міста привіз.
Й відразу до сина,
- Ти йди до бабці з дідом, пограйся там, скажи мамі, я так наказав…
Відчинилися двері, зайшла Таня. Побачивши гостей, посміхнулася.
- О! В честь чого збори? Ще й з пляшкою, що будемо обмивати?
Толик з хати випровадив сина,
- Ну ось прийшли поговорити, а про що, зараз дізнаємося.
Хилилося сонце до сну…. Останні промені лизали хати, листя на деревах, ховалися між соняхами в полі, на пагорбі припадали до трави. А тут, де яр, набагато темніше, а на самому дні світлішою плямою виділявся ставок. Було напрочуд тихо, лиш десь далеко часом гавкала собака.
Вони сиділи в чотирьох, на самому краю обриву яру, спустивши босі ноги донизу. Костя вдивлявся в яр, пригадував дитинство, а за плечима, неподалік поле з кукурудзою, яке нагадувало про той випадок, про те медове яблуко спокуси, яке колись поєднало їх з Танею. Вона тихо, наче миша сиділа в його обіймах. А Толик, обійнявши Тамару за плечі, шепотів на вухо, вона час від часу сміялася, луна топилася в яру й знову ставало тихо.
Розмова, що відбулася нині, була настільки стриманою, серйозною, без крику, без дорікань, без образ. Вони достукалися один до одного, зрозуміли, що варто все повернути назад, хоча втратили час і є діти. Та гадали, що подальше життя не стане великою раною дітям, що, як і раніше будуть дружити сім`ями. А діти з часом підростуть, зрозуміють, що краще жити з коханою людиною, що від долі ніде не подітися…
Згодом селищем пішли чутки… Обмінялися дружинами, це ж треба такому статися – дивина. І хто б, колись зміг подумати, що так буває в житті…
Минуло два роки…. В кукурудзяному полі лунав сміх і вереск, Максимко й Сергійко з дітьми гралися в хованки, вони тепер жили по сусідству. А біля паркану Толика, на лавці сиділи дві подруги, поруч з ними дві коляски. Таня тримала на руках чорняву, кучеряву доню, вона голівкою вертіла в різні боки, наче шукала когось. А Тамара, час від часу заглядала в коляску, де солодко сопіла донечка…
То персти* долі, вони підвладні їм… Чи … вершин досягали в житті, чи в скрутні часи, що згодом з`являлися по дорозі життя, вони проходили разом, підтримуючи одна одну. А час летить, життя продовжується....
Персти – збіг обставин
Листопад 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816121
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 04.12.2018
(Фото: Садиба-музей Р.Кириченко "Мамина вишня" с.Корещина на Полтавщині)
Вже вечір надворі…Сонце стомившись,
За обрій багряний лягає спочить…
Окутаний в чари сад Чураївни
В зимовім засніженім царстві мовчить...
Сріблом покрились дубки корещанські,
де Рая маленька любила співать.
Згодом пісенні мотиви селянські
Цим співом змогли увесь світ здивувать.
Вогником сяють всі вікна світлиці
Гостей виглядають з далеких доріг.
В небі в цей час спалахнула зірниця...
Осяяла рідний батькі́́вський поріг.
Вбралась,мов панна, калина врочисто
Пильнує щодня кириченківський двір.
Граційно вклонившись червоним намистом,
Дарує нащадкам історії твір.
Про нашу козачку, пісень Чураївну,
що голосом пісню знесла до небес
Нашу, вкраїнську, величну й чарівну
Стократну яка має силу чудес.
Дрімає в задумі «Мамина вишня»...
Їй сниться дитинство і рання весна,
стежка хрещата і біле намисто,
той сад, де співатиме пісню вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816067
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 03.12.2018
Вже схололи стежки, полинами напоєні душі.
Наче йдемо вперед, та по колу кружляємо знов.
Бідну Неньку мою рвуть – шматують продажні чинуші,
А я вірити хочу, що все ж переможе любов!
Серце болем ячить, тисячі відлетіли у небо.…
В скроні стукає думка : «Щоб тільки не марно все це!»
Дай Всевишній нам сили, і мудрості дуже нам треба,
Лиш вона українців сьогодні від горя спасе.
Дай нам правди зерно, щоб зневіру у серці здолати,
Не згубити державу, останній не втратити шанс…
Щоб було у нас завтра, щаслива дитина і мати.
І не дай помилитись, бо так це важливо для нас…
,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816096
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 03.12.2018
Сьогодні довго спало сонце... Проснулось. Глянуло в віконце.
А світ увесь у білім цвіті. Подивувалось: - Невже літо?
Сипнули ясні променята всі до землі... перевіряти, що це за
диво-дивина: за осінню прийшла весна?!
Як до землі вони злетіли, на яблуневі віти сіли, на вишеньку струнку,
гарненьку, на грушку нашу молоденьку. Як підлетіли до ялинкики -
побачили, що це сніжинки!
Сказали сонцю промінці:
- Дуже красиві квіти ці! Та ми їх можем розтопити. Що нам робити?
- Ви залишайтесь на землі, мої промінчики малі! Світіть, ріднесенькі.
Горіть. Ясними барвами цвітіть. Не буде до весни тепла. Хай сріблом
сіється зима, - сказало сонце. - Бо дуже гарний білий сніг.
У ньому барвами цвітіть у сонячні морозні дні. Час панувать прийшов
зимі. Зігріють землю в холоди її сріблястії сніги!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816106
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 03.12.2018
Малесенька, внученько, ніжна ти, квітонько,-
Любе і миле дитя.
Розові бантики, ситцеве платтячко,
Біле на ніжках взуття.
Літом теплесеньким з сонячним зайчиком
Бавишся ти надворі.
Ніжно всміхаєшся, сваришся пальчиком,
Тішишся всій дітворі.
А на подвір'ячку радісне літечко
Манить в вишневий садок.
Сплеснули рученьки, милая квіточко,
Й ніжки пішли у танок.
Всім посміхаєшся, з дітками граєшся,
Повно у тебе цяцьок.
Ну, а для нас ти завжди залишаєшся
Кращою з сотні квіток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812418
дата надходження 03.11.2018
дата закладки 03.11.2018
ТІЛЬКИ ТИ ТИ ТИ
Тільки ти, ти ,ти... одна ,така- на світі!
дарована,зоря з небесної висоти,
любов ,мого серця -медовий плід літа.
Доля ,привела мене у весняний сад,
Там цвіте троянда, красуня чарівна...
закохався, полюбив квітку в зорепад..
п'ю кохання воду цілющого джерела.
Троянда ,розцвіла навесні для краси...
а ти ,для мене люба дівчино мила,
у любові, поєднаєм долі назавжди ...
до зір, злетимо на лебединих крилах.
Вдихаю , аромат пахощів ранню весну...
ковтаю ,повітря пелюстки розмаю...
О ,яке це щастя ,поруч із тобою йду!...
дивлюсь ,у блакитні очі, я тебе кохаю!...
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812246
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 02.11.2018
Кохання- наче справжня казка.
Багато в неї є причин.
Вона не скаже нам будь ласка,
Але кінець частіш один.
Вона знаходить свою долю
Там, де кисільні береги.
Де назавжди кохані двоє
Для щастя все перемогли.
Вона дарує насолоду
- Чудову пісню солов’я.
Добром кінчаються пригоди
І знову мир, а не війна.
Кохання розцвітає всюди
Де гарний є врожай добра.
Любіть, цінуйте добрі люди
Себе і близьких і життя!
Жовтень 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812190
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 02.11.2018
Сказать хочу тобі найкращі я слова.
Відчути зможеш їх, ти їх знайдеш сама.
Мелодія дощу приходить з веснами.
Як краплі дощові й слова є перлами.
Мої слова в травах розсиплються.
А як збереш ти їх - вони засвітяться.
Веселка сяє в них, прозора і ясна.
У барвах весняних шукай мої слова.
Мелодія душі і світла, і проста.
І сонячним теплом наповнена вона.
А як торкнешся струн... Ой, як же забринить!
Співає в тих душа, хто вміє так любить.
Мої слова в квітах розсиплються.
А як помітиш їх - вони засвітяться.
Веселка сяє в них, прозора і ясна.
У літа кольорах цвітуть мої слова.
Сказать хочу тобі найкращі я слова.
Відчути зможеш їх, ти їх знайдеш сама.
Про них ти запитай у неба просині.
Бо квітнуть же вони і в барвах осені.
Мої слова між віт розсиплються.
А як збереш ти їх - вони засвітяться.
Веселка сяє в них, прозора і ясна.
У барвах осені знайдеш мої слова.
Мереживо тонке - зимових днів дива.
І в чистоті зими живуть мої слова.
А дотик рук моїх зігріє в холоди.
Словами-перлами цвітуть зими сніги.
Мої слова в снігах розсиплються.
А як торкнешся їх - вони засвітяться.
Веселка сяє в них, прозора і ясна.
І в кольорах снігів квітують ці слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811820
дата надходження 29.10.2018
дата закладки 30.10.2018
Жоржини квітнуть у саду
і чорнобривці заяснілись.
Скажи чому? Скажи чому?
Чому з тобою ми зустрілись?
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
Уже примовк осінній сад...
пелюстки розсипає в росах.
Листок кленовий впав до ніг
там, де принишкла горобина.
Знов закружляє білий сніг,
тому й тривожиться калина.
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
Уже примовк осінній сад...
пелюстки розсипає в росах.
Жоржини квітнуть у саду
і чорнобривці заяснілись.
Бо, видно, знають всі вони,
чому з тобою ми зустрілись...
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
А у душі моїй розмай...
хоч ходить поряд щедра осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811622
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018
Ямб (грецьк. iambos — напасник) — в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі — двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний ямб:
Іду посеред поля я,
Іду;
Голівонька вже крутиться —
Впаду,
Тоді над лине мавонька,
Як сон […]
(В. Поліщук).
Не часто трапляється й двостопний ямб. Його прикладом може бути строфа з поеми І.Драча “Смерть Шевченка”, подовжена у третьому рядку гіперкаталектичною клаузулою:
Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер ,
Звіває з віт.
Тристопний ямб також не дуже поширений:
Заквіт осінній сум,
осінній сум заквіт.
На віях я несу
гаптований привіт —
і любій принесу,
прохатиму: візьми;
заквіт осінній сум —
заквітнемо і ми
(В. Чумак).
Чотиристопний ямб, завдяки своїй гнучкості та місткості, — найуживаніший в українській поезії:
Яких іще зазнаю кар?
Якими нетрями ітиму
Шляхами з Риму і до Криму
Під гвалт і кпини яничар?
(І. Світличний).
Шестистопний ямб, що за кількістю складів відповідає олександрійському віршеві, був улюбленим розміром київських “неокласиків”, передовсім М.Зерова, хоч до нього зверталися й інші автори, зокрема Б.-І.Антонич:
Антонич був хрущем і жив колись не вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко […].
Семистопний ямб спостерігається серед вільних ямбів:
Зсуваються усе грізніше чорно сизі хмари…
Стає на всій землі надто душно, темно; тяжко, млосно…
…І тоскно
В мінливім блискавок червонім миготінні […]
(А. Казка).
Восьмистопний ямб — крайній, помежовий у сучасній ритмо-метричній системі:
Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,
і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко.
Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.
До інших зір молитимусь і інших ждати ранців
(Б.-І.Антонич).
В Елладі ямбом називали жартівливі вірші, що використовували під акомпанемент музичного інструмента — ямбіке. Згодом Я. означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбічним розміром. Я. вживають і у формі вільного вірша як вільний Я. при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування. Найчастіше такий Я. використовують в жанрі байки і тому він називається байковим віршем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803191
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 16.08.2018
Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros — хор) — в античному віршуванні — триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі — двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, зазвичай, непарний.
Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. На початкових стадіях розвитку силабо-тонічної версифікації в європейській ліриці X. вживали переважно в жанрі оди, звідки він був витіснений ямбом. У сучасній українській поезії X., виникнувши на руїнах силабічного тринадцятискладника, — найпоширеніший віршовий розмір від кінця XIX ст., коли відбулася модернізація Шевченкового вірша, живленого фольклорною традицією (коломийки, шумки тощо).
Найменш вживаний X. – одностопний:
На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч
(П. Тичина).
Двостопний X. спостерігаємо не часто, однак у творчості Г.Чупринки набув активного поширення:
З жалем, з болем
Понад полем
Крик розноситься чаїний.
Наче в давні
Дні безславні
Плач рабині
На чужині.
Зрідка звертаються автори і до тристопного X.:
Піднялися крила
Сонних вітряків,
І черешню білу
Вітер розбудив.
І війнув на книги,
Розметав листи…
Серце! Ти не з криги?
Не з заліза ти?
(М. Рильський).
Чотиристопний X. — найпоширеніший розмір у сучасній українській ліриці:
Тихо. Зорі потопають
В океані хмар і ночі,
Понад хвилі грім гуркоче,
По каютах скрізь дрімають…
(П. Карманський).
На відміну від чотиристопного X., п’ятистопний простежується не так часто:
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
(Олена Теліга).
Цікавий приклад шестистопного X.:
Та замало буде тихої дороги.
Усміхнеться неня: “Ну і басурман!”
Налигаю місяць на срібляні роги,
Шкереберть на ньому полечу в туман
(О. Близько).
Семистопний X. вживають впереміж з іншими стопами, частіше перехідного ґатунку:
Гей, віків та віків,
прокопитило карі навали,
їхні печі впилися —
алкогольний вогонь затуха…
Вони ж десь позавчора
юних мамонтів сном годували
З свого сивого рубчикового фартуха
(І. Драч).
Восьмистопний X., постаючи зі сполуки двох віршів чотиристопного X. в одну ритмічну одиницю, вряди-годи трапляється у віршовій практиці:
Скільки щастя, що боюся. Залоскоче, як русалка.
Шовковинками проміння перев’яже, обів’є.
Заполонить. Зацілує ніжно-ніжно, палко-палко.
Всю жагу — зоревий трунок, п’яний трунок — ізоп’є.
(В. Чумак).
X. може мати форму вільного вірша — вільний X. За умови різної кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування:
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих
(М. Вороний).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800490
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 16.08.2018
Навіщо ти дзвонив мені сьогодні?
На серці рана ще не зажила,
Іще болять твої слова холодні,
Твої останні сказані слова.
Я думала, давно вже все забуте,
Та біль, мабуть. ніколи не мине,
Я надпила із уст твоїх отрути,
Боюсь, ще нею згубиш ти мене.
Ти був уже чужий мені. колишній,
Та серце сполошилося, як птах,
І я згадала наші дні торішні,
і дні самотні, скупані в сльозах.
Я знову чую голос твій знайомий,
Твій рідний голос через сотні днів,
І сльози ллються тихо й несвідомо,
Я ще люблю… Ще серце у вогні…
Навіщо ти дзвонив мені сьогодні?
Збудив на серці рани твій дзвінок.
Десь враз сховалось сонце у безодню –
І дощ заплакав тихо за вікном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801972
дата надходження 05.08.2018
дата закладки 10.08.2018
МАЛИНОВЕ СВІТАННЯ
Солодке літо малинове світання
полумяну пристрасть мереже з думок
і романтичний дух несе вітання
насолоджуюсь пaхощами п'ю ковток.
Падає дощик і світить ясне сонце
літній світанок розсвітає цвіте
райдужне світло сяє у віконце
і благодать божа обіймає мене.
У тишині мерехтять згасають зорі
сяють барви мереживо казкове
розчиняються хмарки у просторі
кучеряві хвилі розлились, як море.
Сонце цілунком зарумянило щічку...
випромінює усмішку чарівну,
зорить до водиці у синю річку
відзеркалює небокрай земну красу.
Увінчаний віночком пречистий ранок
голосним дзвіночок грає у дзвони
защебетала пташка на мій ганок
злітаю у блакить небесні хороми.
М. ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797428
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 29.06.2018
У родині соловейка підростало солов'ятко.
А було воно гарненьке, то ж раділи мама й татко.
Дзьобик гострий, спритні лапки. Легке пір'ячко,
сіреньке. Правда, трішки вередливе. Говорили:
- Ще маленьке! Підросте, порозумніє...
Та не так воно вже сталось. Підросло, літать
навчилось... й свого дому відцуралось!
Плаче мама-солов'їха, і зітхає гірко тато. Всі диву-
ються у лісі:
- Як могло таке от статись?
Стало жити на болоті, там де жабки зелененькі.
Собі хвостик зеленило, вчилось квакати раненько.
Потім з дятлом десь літало. Дзьобом стукало щоси-
ли, щоб жуків всіх налякати... й ця затія надоїла.
Скрекотіло, як сорока. Голосно так, на весь ліс.
І було таким безпечним, що лис відгриз зелений
хвіст!
Сіло, сіре, на пеньочку та й заплакало щосили.
Повернулося додому, про́сить, щоб його простили.
Зрозуміло, що найкраще в своїм домі проживати.
І радіє солов'їха, радий соловейко-тато.
Дзвінко й весело співати у своїх батьків навчилось.
Так витьохкує щоранку, що все навколо звесе-
лилось!
Просинаються дерева, відкривають квіти очки.
У нього дзвеніть навчились сині лісові дзвіночки.
Навіть річка вся стихає, коли спів його лунає...
А як сонце спати ляже - заспокоїть всіх, при-
спить.
Бо, як ніжна колискова, тоді спів його бринить.
Тільки місяць ясний сяє й зорі мерехтять вгорі...
все ж зачаровано стихає, як співають солов'ї.
Засинає сад до ранку, поле, луг, зелений гай.
В соловейка й ти, дитино,
вчись любити рідний край!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794440
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 05.06.2018
Знай, хто великий, є ще Більший.
А хто високий - є ще Вищий!
Для тих, хто сильний, є Сильніший.
Від тих, хто мудрий - є Мудріший!
І буде так, як Він скерує.
Бо бачить, розуміє, чує
усе, що робим, навіть в тайні.
Діла хай наші будуть... гарні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792692
дата надходження 22.05.2018
дата закладки 22.05.2018
[color="#0dff00"][b]Зелені очі, від сліз, вицвітають,
Стають безбарвні, байдужі, сумні,
Зелені очі ласки не знають,
Тому й страждають вдалині…
Вони б сіяли, як діаманти,
Стелились вірші із під пера,
Втомилась дуже, бо всім - байдуже,
Любов - не цінність для всіх, а гра.
Зелені очі вірять у диво,
Що буде радість - і на їх вік,
Взаємність буде у нас щаслива
А поруч коханий такий чоловік…
2007рік[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788760
дата надходження 24.04.2018
дата закладки 24.04.2018
Скоро встретятся наши взгляды,
И в объятиях сомкнуться руки
Я в ожидании твоих поцелуев
Потомлюсь в сладострастной муке.
ПРИПЕВ:
Только ты и я во всем мире
Молча, встретимся перед вокзалом
Как герои спектакля на сцене,
Пред пустым и безлюдным залом.
Только хватит играть нам роли
Настоящими с тобой будем
Как коснется душа с душою
Все на свете и всех мы забудем.
ПРИПЕВ:
И так хочеться близко прижаться ,
Чтоб дуэтом сердца наши бились,
Поезда в тишину умчались…
А мы в чувствах своих растворились…
ПРИПЕВ:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788645
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 23.04.2018
Світило сонце увесь день... Світило.
Всіх зігрівало, для усіх ясніло.
І щедро так своє тепло всім дарувало.
Комусь багато все ж було, а комусь - мало.
То ж хтось жалівсь, бо жарко... Розімлівся.
А інший за весь день так й не зігрівся.
Тепер задумалася я... У чому сила?
Світить, як сонце? Для усіх?
Не догодило ж?..
Не догоджать... А просто жить. Всіх не зігрієм.
Та все ж, як сонце, дарувать ми радість вмієм.
Чи одному, чи багатьом... хто скільки зможе.
Буває, що в житті і нам хтось допоможе.
Життя навчає нас усіх, як в світі жити.
Хай не для всіх, для одного, та все ж... Світити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788650
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 23.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2018
ДЯКУЮ ,МАМО ЗА ЛЮБОВ
Моя рідна мамо люба нене
світанкова зіронько ясна
крізь світи лину до тебе
шукаю Отчий дім ласку і тепла.
Дякую, мила матусю моя голубко сива...
що подарувала мені найдорожче життя,
за твої золоті руки які давали мені крила-
і серце зігріває дітей внуків вогником тепла.
Безсоними ночами, ти молилась Богу...
за щасливу долю і світлі сонячні дні,
Ангелом Охоронцем осяяла дорогу-
і твоя любов малює казку на землі.
Ти ,вела у квітучі поля де колосяться жита...
і мене навчила любити рідну землю святу...
щоб пила чисту воду, яка тече із джерела-
і несла ,у пісні ,слові людям Божу красу.
Дякую ,дорога мамо за любов святу...
за вишневий садочок і квіти розмай-
за хліб на столі і твою душевну доброту...
яка нахиляє синє небо у мій тихий рай.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766465
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 17.12.2017
Сонет (італ. sonetto, змен. від лат. sonus — звук) — чотирнадцятирядковий вірш, написаний п'яти- або шестистопним ямбом, який складається з двох катренів і двох терцетів чи терцин. Перший катрен називається строфою, а другий — антистрофою. У строфі жіноча рима чергується з чоловічою, а в антистрофі — навпаки. У катренах обов'язкове чергування чоловічих рим з жіночими, рими мають бути дзвінкими. У першій строфі визначається тема, у другій пояснюється, у третій вирішується проблема, а в останній робиться висновок.
Сонет виник у ХIIІ ст., першим поетом-сонетистом був Джакомо да Лентіні. Сонети писали Данте, Петрарка, Шекспір, Метлинський, Франко, Драй-Хмара, Зеров, Рильський, Юрій Клен, Павличко, Ліна Костенко та інші.
Сонет M. Рильського "Людськість", присвячений П. Тичині:
Червонобоким яблуком округлим
Скотився день, доспілий і тяжкий,
І ніч повільним помахом руки
Широкі тіні пише вуглем.
Солодкою стрілою пізній цвіт,
Скрадаючися, приморозок ранить.
Дзвенить земля, як кований копит.
Зима прийде — і серце не обманить.
Все буде так, як писано в книжках:
Зірчастий сніг, легкий на вітах іній
І голоси самотні у полях.
Та и по снігах, метелицях поплине,
Як у дзвінких, незміряних морях,
Невірний човен вірної людини.
Талановиті поети вносили свої зміни до канону. Так, "англійський" ("Шекспірів") сонет має три катрени з неоднаковими римами і заключний дистих: АБАБ ВГВГ ДДЦД ЕЕ.
Сучгюш літературознавці говорять про сонет як про ліричний жанр — сонети елегійні, любовні, еротичні, медитативні, пейзажні, релігійно-містичні тощо.
В українській поезії є неримований (білий) сонет. Авторами білих сонетів є І. Франко, Д. Павличко.
Сонети написані 4-стоповим ямбом, називають сонатино. Сонетино зустрічається в поезії І. Світличного, І. Калинця.
Гнучка форма сонета постійно оновлюється, поети розширюють його можливості, з'являються різні форми цієї строфи.
Хвостатий сонет — це сонет з кодою (італ. coda — хвіст), тобто з одним або кількома зайвими віршами.
Сонетеса — сатиричний, пародійний або бурлесковий хвостатий сонет.
Фігурний сонет — утворює візуальне зображення.
Безголовий сонет — це сонет без одного катрена. Такий сонет є в "Енеїді" І. Котляревського:
Були і тії там панянки,
Що наряджались напоказ,
Мандрьохи, хльорки і діпнянки,
Що продають себе на час.
Сі в сірш' і в смолі кипіли
За те, що жирно дуже їли,
І що не страшив їх і піст,
Що все прикушували губи
І скалили біленькі зуби,
І дуже волочили хвіст.
Половинний або піввірш (катрен + терцет).
Брахісонет — кожен вірш складається з одно-, двоскладового слова.
Перевернутий — спочатку терцети, а після них — катрени. Кульгавий сонет — один рядок довший або коротший за інші. Сонет-луна — це сонет, у кожнім вірші якого останнє слово є луною до передостаннього.
Ув'язнений сонет — останнє слово рядка повторюється на початку наступного.
Подвійний сонет — чотири катрени і чотири терцини при двох римах.
Є сонети запитань і відповідей. Один автор пише сонет із запитань, а другий — з відповідей, сонети-акровірші (початкові літери кожного рядка утворюють певну назву), сонети-байки (повчально-гумористичні або сатиричні, твори з алегоричним змістом), сонети-діалоги (сонети у формі діалогу між ліричними героями), паліндромні сонети — абцедарії (рядки починаються з літер в алфавітному порядку).
Вінок сонетів — складається з п'ятнадцяти сонетів. Останній — магістрал (магістральний) утворюється з перших рядків 14 сонетів. Кожен наступний сонет починається останнім рядком попереднього. Магістрал може йти першим. А. Ткаченко цю форму сонета називає букетом сонетів.
Онєгінська строфа. Вона створена О. Пушкіним. Складається з 14 рядків чотиристопового ямба. Перші чотири рядки римуються перехресно, наступні чотири — паралельно, наступні чотири — кільцево і останні два — паралельно: АБАБ ВВГГ ДЕЕД ЄЄ. її використовували Лермонтов, Волошин, П. Куліш.
Джерело: http://pidruchniki.com/18800413/literatura/vidi_rimuvannya
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761836
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017
Недавно, осенью унылой,
Под шорох парковой листвы,
Давно прошедшее …ожило
И виноваты в этом – Вы.
Под грусть душевного вокала,
Вам удалось налить вина,
Чтоб сердце вновь затрепетало
И в этом Ваша лишь вина.
Читал, стихами восхищался,
И наслаждался естеством…
В тиши ночами упивался –
Любви божественным вином.
Красой поэзии чудесной,
Как в юности, был изумлён:
Чертами женщины прелестной,
Умом навечно… покорён!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756783
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 25.10.2017
Тихий вечір йде до хати. Лю-лі! Лю-лі!
Буде діток присипляти. Лю-лі! Лю-лі!
Тихий вечір йде до хати.
Буде діток присипляти. Лю-лі!
Вийшов місяць ясночолий. Лю-лі! Лю-лі!
Засвітились в небі зорі. Лю-лі! Лю-лі!
Вийшов місяць ясночолий.
Засвітились в небі зорі. Лю-лі!
Будуть зірочки ясніти. Лю-лі! Лю-лі!
Гарно спати будуть діти.Лю-лі!Лю-лі!
Будуть зірочки ясніти.
Гарно спати будуть діти. Лю-лі!
Тихий вечір йде до хати. Лю-лі! Лю-лі!
Буде діток колихати. Лю-лі! Лю-лі!
Вечір буде колихати.
Будуть зірочки співати. Лю-лі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756193
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 20.10.2017
Поети світ по іншому сприймають –
у всьому бачать велич і красу,
могутність дуба свято величають,
яскраве сонце, небо і весну.
Ми зафарбуємо Усесвіт словом
в яскраво-ніжні, теплі кольори,
небаченим прикрасимо узором
зимові ранки й літні вечори.
Життя летить - лишаєм слід рядками
по всій землі буя весняний цвіт.
Мабуть, призначено нам небесами
нести добро у цей жорстокий світ.
Зоя Журавка(Іванова)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755380
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 14.10.2017
І настане час,
коли один скаже:
«Слава Україні!»
І мільйони
відповідатимуть:
«Героям слава!»
Степан Бандера
Знов подвигами дихає земля
І Україні добавляє слави,
Сини її в бою проти Кремля
Стоять на смерть. Вони міцніші сталі.
Із діда-прадіда долала вона шлях,
Щоби позбутись рабства і неволі,
І падали найкращі на полях
У боротьбі за України долю.
Історія у пасмах сивини,
Але не відцуралась від свободи,
Кривавими були шляхи війни,
Та не зламати дух мого народу!
Напівзруйнований сьогодні наш Донбас,
Болять землі його смертельні рани,
Та прийде істини великої той час,
Коли здолаєм і цього тирана.
28.04.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755012
дата надходження 12.10.2017
дата закладки 12.10.2017
Вітер віє... повіває... та й по полю.
Україна наша має гарну долю.
Вітер віє... повіває, де кленочки.
В України дуже гарні сини й дочки!
Розгулявсь, де осокори... там, де варти.
Ой ти, вітре-розбишако, це не жарти.
Глянь, стоять тут на сторожі... щоби жити.
Україні вольній, вітре, ще радіти!
Розгулявся вітер вільний в чистім полі.
Жити нашій Україні в щасті-долі.
Зріє жито, дозріває... Будем жати...
Повернуться всі синочки в рідні хати!
Вітер віє... повіває... та й по полю.
Україна наша має гарну долю.
Бо ж нікого не лякає... їй не треба.
Лиш молитва щира лине тут до неба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752599
дата надходження 27.09.2017
дата закладки 27.09.2017
Заблукала осінь у садочку,
Дочекалась дивної пори,
І фарбує пензликом листочки
В жовті і в червоні кольори.
В осені такі яскраві фарби,
Так красиво в парках і в садах,
Та чомусь її чудові барви
Навівають смуток у думках...
Може сумувати мені досить,
Журавлями відлетять літа...
І в моє життя приходить осінь,
Як подруга щира, золота...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751357
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 20.09.2017
Люди - как карандаши - каждый рисует
жизнь себе сам. Просто кто-то ломается,
кто-то тупит, а кто-то затачивается и
рисует жизнь дальше.
Мудрость.
Жизнь пестрая и разнообразная!
Черно-белая и цветная.
В радости говорят о ней "классная"!
В горе - называют "дурная"...
А Она просто "Есть" - никакая!
Каждый сам себе жизнь рисует.
Для кого-то она - Святая.
Кто-то, жизнь прожигает, рискует.
Все мы жизни своей художники.
Каждый пишет жизни картину.
Есть художники - "передвижники",
А кто-то пишет горе-рутину.
А Холст Первозданный Прекрасен!
Нам, художникам, подготовлен.
Так рисуй, чтобы Смысл был ясен,
Чтобы яркостью красок ты не был уловлен.
Это Бог нам Холст подготовил!
Он дал и краски, и кисть.
Заповеди к картине составил.
Ангелу молвил:"С ним рисуй и трудись!"
Не должно быть претензий к Холсту.
И "кисть" пусть в руке не дрожит.
Полюби Первозданную чистоту,
Начинай свою Жизнь Рисовать-Творить!
P. S. У ребенка учись рисовать:
"Солнце, домик, мама, папа и я!"
Жизни Ценности на Холсте создавать
И в "картине" найти своё Высшее "Я"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751274
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 19.09.2017
Це так природно — музика, і час,
і Ваша скрізь присутність невловима,
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!
#Ліна_Костенко
В дворі жоржини, айстри, хризантеми -
Відгомін літа й осені кураж,
Нові мелодії, сюжети й теми
дарує нам осінній ермітаж…
Здавалось би радіти і радіти
в оазі розмаїтих кольорів,
але не тішать кволу душу квіти,
вогонь бажання вже давно зотлів…
Та раптом за вікном concerto grosso,
Чарівні звуки - соло скрипаля,
Вівальді увірвався стоголосо,
Немов живильний вітер звіддаля…
Куди й поділись всі мої турботи,
Душевний біль і гіркота образ,
Як водограй, лилися з неба ноти,
І я згадала в той момент про Вас…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751073
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 18.09.2017
Наснилась нині рідна хата,
Де я у ній- мале дитя.
До церкви йду, за руку, з татом-
Враз пробігає все життя.
Де мама хліб пече румяний,
Де світло б'є, мов у раю,
Рушник простенький, вишиваний,
Молитва... образ на краю.
Всідаюсь нишком у бабусі
На ліжку- гори подушок,
Цілую знову кволі руці,
Несу в дарунок споришок.
Той, що стелився коло хати,
Вінком хрестився з її рук.
Там їсти несла тихо мати,
Із уст наспівувався звук.
І я вдихала мамин запах,
В нім смакувала радість й сум,
Мов цілувала цвіт на липах
І відчувала серця шум.
У нім світились очі тата-
Його слова, його душа,
Свячена ним в Йордані хата
І я у ній- його пташа.
І так мені вже мило стало,
Таких побільше снити снів,
Де сонце тихо б лоскотало
На перехресті моїх днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750283
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
Кохання починається з очей
Коли іще не сказано і слова
Коли і не знайомились іще
Зустрілись просто, випадково
Кохання починається із них
Ласкавих, ніжних, сонячних
Що здатні вогник світлий загасить
Який уже ніколи не погасне
Що спалахне неначе дивна мрія
Наперекір буденності речей
Душа і серце добре розуміють
Кохання починається з очей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748765
дата надходження 01.09.2017
дата закладки 02.09.2017
А ніч ворожила на картах Таро,
Сховавшись у закутку зболених снів,
І нам випадало усе на добро,
На щастя, на долю, аж світ онімів...
І сонце сміялось, і ружі цвіли,
Притих вітерець, щоби нас не злякать...
І травень /укотре/ мерщій забілив
Кущі верболозу побіля ставка...
А протверезілі дорослі роки
Таро повернули в колоду нову -
Кричать, що здали не з тієї руки...
Та я в це не вірю... і далі живу...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712313
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 29.08.2017
На исходе отрадного лета,
На пороге в туманную осень,
Обостряются чувства поэта -
И минором строка плодоносит...
Меланхолии в осени много
И дождя безутешной кручины...
И в мольбе, улетающей к Богу -
Неизбывная горечь рябины...
Накалённо - щемящие чувства
Обуздать в этот час - невозможно.
И в душе, переполненной грустью,
По особому ночи тревожны...
И в объятиях частых бессонниц,
Под небес грозовые набаты,
Сожалеет душа... не о солнце,
А о чём-то... ушедшем куда-то...
Навсегда, безвозвратно ушедшем.
... И трепещет в стихах откровенье,
Где так хочется чувств сумасшедших,
Этой радости светлой весенней!..
... И пускай говорят... золотая,
Посвящая, божественной, оды!..
... Всё же осень - пора роковая,
Если в ней ощущаются... годы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747849
дата надходження 26.08.2017
дата закладки 29.08.2017
Що означає я люблю тебе?, для декого звичайна, проста фраза, а інший не сказав жодного разу, хоча бажання сотні децибел! Три слова, а такий важливий зміст, в них глибина, майбутнє і надія, душа хвилюється і водночас радіє, та вибудовується у стосунках міст! Люблю сказати і відчути почуття, що в серці обізвуться камертоном, солодким всіх захоплюють полоном, велике щастя полюбить на все життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746307
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 16.08.2017