Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Юхниця Євген

logo
Юхниця Євген
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру




Юхниця Євген

Юхниця Євген

ТВОРЧІСТЬ | БІОГРАФІЯ | КРИТИКА

Біографія

"Кто Поэт? Он сумасшедший или странник?
Или просто красит ярмарки в Раю"
Єв. Юхниця.


Хто Юхниця?
Крейзі - точно!
Талант - точно.
Невихований - точно!
Жорсткий - точно.
Добрий - точно!
Фанат - точно.
Стратег - точно.
Його ненавидять - точно.
Їм захоплюються - точно.
Махина - точно.
Сентиментальний - точно.
Витончений - до жаху.
Грубий із близькими і співробітниками - точно.

Глави:

  1. Загартовуюче дитинство.
  2. Бурхлива студентська юність.
  3. Початок трудової діяльності, пошук себе, самовираження.
  4. Рік 1993 – засновництво газети «Все про бухгалтерський облік».
  5. Рік 1994, грудень, як град на голову, вірші, поезія...
  6. Рік 1996 - Засновництво дитячого журналу «Пізнайко»
  7. Роки 1999-2001 Навчання літературі. До Москви, Москва, після Москви.
  8. Рік 2002 – робота над постановкою голосу, сценічною майстерністю
  9. Роки 2003 - 2005, створення «Клубу Поезії», привернення уваги поетів до активної громадської, «виступаючої» активності по всій Україні, виступи оригінальні перед публікою, до 6-7 виступів на добу...не рахуючи мас-медіа.
  10. Роки 2005 - 2007 – серце-нервовий зрив, стомленність, ненависть до всього, пов`язанного зі словом, відлюднення.
  11. Рік 2007, травень - повернення, поки слабке, до творчої діяльності.
  12. Рік 2008 – відновлення поетичних сил, нове бурління уяви, сценарні пошуки, перегляд своєї ролі на поетичному, літературному полі України
  13. Рік 2009 - призначення шеф-редактором літературного журналу «Дніпро»
  14. Рік 2010 – кардинальна реформа літературного ж.Дніпро у бік прогресивної форми подачі, кольорового, сучасного дизайну, пошук талановитої автури, яку зачекався народ, конкурси для автури, методички драматургам та авторам пригодницького жанру
  15. Рік 2011, липень – «перші ластівки» ж.»Дніпро», тексти якого починають передруковувати, вперше – росте відчутно передплата! Журнал починає потроху подобатись самому шуф-редакторові...Буйний розквіт «Клубу поезії».

Життя Майстра, про що ще можна мріяти

Про мову Євген написав:
"Тепер палке лишилося бажання:
Щоб нею я народу віру відродив!"

Народився Євген у провінційній Жмеринці Вінницької області, у віддаленому селищі, яку згадує, за його словами, завдяки тільки супервчительці в його житті - математику Кривошиї Ціні Ісаківні. Саме вона та прагнення батька Євгена - Леоніда Макаровича, "вивести дитину в люди" і відіграли основну роль у формуванні характеру, цілеспрямованості, посидючості та комплексу переможця у Євгена.

Звісно, за тих часів, та й набагато пізніше, ніхто і не уявляв, що з Євгена виросте Поет із Власним голосом. Щоправда, Женя говорить, що іноді батько його так реагував: "Ти шось як скажеш - шо Пушкін". А вже ближче до 9-го класу, коли Євген, як і все його покоління, бринчить на гітарі, батько так казав: "Ти як починаєш грати - очі блистять і в профіль - ну чистий Висоцький". І так казав не один він.

Євген у дитинстві не просто читав, а поглинав книги. Був записаний одночасно до чотирьох бібліотек і до 3-го класу вже відлускав "Чингісханів" з "Батиями", "Вічний поклик" і тисячі інших, найрізноманітніших книг. Тут повний вплив матері - Галини Йосипівни. Для неї читання було єдиною віддушиною в суворому житті. До речі, вона напам'ять знала багато віршів і навіть "Коник-Горбоконик" Єршова, який Євген і зараз пам'ятає зі слів мами. Щоправда, вона також поглинала книги. Євген якось обмовився: "Іноді ввечері, вихідного дня, ми з мамою брали по книжці і навипередки її намагалися прочитати: у нас виходило 1-1,5 години на книгу з 150-190 сторінок". Відсутність навички з дитинства вчитуватися в мовне багатство книги, крім сюжету, боляче вдарить по Поетові пізніше.

Але Женя читав, читав, уже тоді впевнено вигукуючи: "Але ж тут написана неправда - герой у ситуації критичній - і говорить у "загнаному" темпі! Чому ж автор фальшує?!."

Зі школою взагалі у Поета не пов'язані особливо гарні спогади, він був з "неблатного району", але ходив до міської школи, де навчалася жмеринська еліта. Її ставлення до Євгена було не найкраще. І Євген мусив битися все дитинство. Гонориста, уперта вдача, невміння ладнати, сварки в родині, сімейне виховання - "довкола всі вороги" робило життя Євгена якщо і не нестерпним, то жорстоким. Через проблеми з хребтом, віддаленість його будинку від центру, нескінченну домашню живність, за якою у приватному будинку потрібно доглядати, Євген не відвідує спортивні секції. До 8-го класу його перевага у зрості "тане" (Женя з дитинства був дуже високим), і йому доводиться навчитися уникати бійок. І це ж з його гординею. Фізично Євген навчився. А чи відучився він битися морально- питання.

Через своєрідність виховання в родині для Євгена були табу - табори, гуртки, секції, запрошення до будинку друзів. І він хотів утікти. І зробив би це, якби не віра в Ціну Ісаківну. Тільки вона й підказує, як треба розвиватися. А тут ще ненормальна настанова його батьків іти до модного, на їх думку, залізничний інститут. Але ж Женя математик, заочні математичні школи, звання "Малого Академіка" при Малій Академії Політехнічного інституту, з шостого класу перемоги в математичних олімпіадах, із сьомого класу - чемпіон Жмеринки з шахів без єдиного відвідування шахового гуртка, без розрядів, з єдиною книжкою Чигоріна "Шахи для початківців". Юхниця темними безрадісними вечорами опрацьовував партії без єдиної підказки Вчителя, за скупими уривками фраз Чигоріна - грав із собою, і грав-грав.

Можливо, саме тоді Поет Євген Юхниця навчився розбиратися за книжками сам, навчатися сам, досягати вершин майстерності, читаючи книжки. Згодом це шалене прагнення розібратися, вивчити та втілити в життя і стануть головними достоїнствами Юхниці. Не очікування підказки від когось хоч у чомусь, а прагнення Євгена всім розповісти те, що сам він уміє. Хоча він так ніколи і не зрозуміє, що здебільшого людям знати нове не хочеться і його поради сприймають як настирливу нечемність.

Що б там не було, Женя після 10-го класу вирвався з дому, вирвався із Жмеринки і увійшов до очікуваного радісного життя з твердою вірою, що болотна безпросвітність позаду. У цьому новому житті Євген відразу став лідером. Скрізь, у всьому, завжди. Ні, він не став лідером. Він уже прийшов лідером і не дав ніколи нікому більше закріпитися у своєму призначенні бути першим. У всьому.

Продовження частин 2, 3, 4, 5 буде наприкінці року.

Автобіографія

Народився я в дотепній і славній, а також за "тих" часів просунутій Жмеринці. Потім був інститут (1-й курс), армія, Київ, знову інститут і, нарешті, довгоочікувана робота економістом. Із захватом і двожильною енергією почав працювати. З'являлися перші результати, але відчувалося, що працюю зі скрипом, щохвилини себе пересилюючи, ніби не на своєму місці. Дякувати Богові, у 1995 році почав писати в Індії. І буквально через місяць зрозумів - я поет зі своєю долею, яку мушу проповзти поміж колючок, але зі своєю місією. Почав посилено вивчати літературу. Ще продовжував працювати, але швидше за інерцією та з почуття відповідальності перед колегами і сім'єю. Десь у 1999 зрозумів, що без спеціальної освіти ніякий я не водій "Формули-1", а усього лише аматор на "Запорожці" з менталітетом "Феррарі". Кинув роботу, домовився із сім'єю та й подався до Москви. І у 2003 році практично повністю зосередився на поезії. Тепер я щасливий божевільний.

Про якості: ненавиджу пристосуванців і поверхневих, осіб ледачих, які ціни собі не складуть. Коли щось роблю - намагаюся зійти до Сонця. Нестриманий, невихований. Добрий, чуйний.

У житті - бігун на далекі дистанції. Стратег. Схиблений. Не в змозі керувати своїм особистим і поетичним життям. Таке відчуття, що кожного ранку хтось владний, нетерпимий і жорстокий до моєї слабкості змушує вивчати незвідане і виконувати місію першопрохідника. У всьому. Уже звик, що оцінка зробленого починається років через п'ять-шість після початку. І головне витримати "ату його! Ату!". Але поки визнають у вчорашньому, я вже далеко попереду і в новому, де знову і дивуються, і роздратовуються, і, поки що, не все розуміють...

Нові твори