Стоїш, наче стовб, посеред вулиці і чекаєш.
На когось чи на диво.
Мина година, дві, три...
До кінця дня ще далеко, проте вже остаточно розумієщ, що нічого не станеться.
Нічого поганого, нічого гарного.
Проте всеодно продовжуєш стовбичити, привертаючи увагу перехожих.
В голові гомонять набридливі думки: "А могло бути по ішому".