Брехня пропаганди говорить
Правду про державний устрій.
Лешек Кумор
Приходять до політики з
Прекрасним майбутнім, а ідуть
З жахливим минулим.
NN
Людина ― політична тварина.
Аристотель
Деякі народжуються великими,
Інші такими стають, а треті
Наймають спеціалістів по
Зв’язку з громадськістю.
Деніел Гантер
Про намагання «пристебнути» Че Гевару до совітсько-романтичного дискурсу я вже казала. У паноптикумі пристаркуватої наддержави аргентинській рейкарнації Дон Кіхота відводилося місце середньої почесті ― десь між інтернаціональними багаттями «Артеку» та безсоромно присвоєними вітрилами романтичних каравел. Про те, як несамовито коменданте критикував одну шосту суходолу, радянська пропаганда намагалася не згадувати. Утім, і євроатлантична цивілізація не пасла задніх. Попит народжував пропозицію. На тенісках та горнятах з портретом коменданте розбагатіло не одне покоління тих, що їх дон Ернесто намагався вивести революційним дихлофосом. Навіть нині парк аргентинської столиці, біля цвинтаря Ріколета, таким собі креольський близнюк кичуватого Андріївського увозу в Києві, аж тріщить від дешевої сувенірної продукції із зображенням Че Гевари. В Україні ж після 1991 року намагалася викоренити все революційне ― і зліва, і справа. Якщо Че Гевару і згадували, то лише негативному контексті. Наприкінці 90-х якась броварня виробляла пиво «Че Гевара». До коменданте апелювали юні дегенерати вітренівсько-симоненівського штибу, але не дуже часто і з предосторогою. Для їхніх босів, що підготувалися на Банковій, коменданте був доволі-таки підозрілим типом. Ситуація змінилася восени 2004 року, коли уже у дуже багатьох українців 15 років відчували себе вовками на псарні, з’явилася слабка надія, що суто ліберальні розбірки двох Вікторів вийдуть з-під контролю таємних ляльководів. Восени 2004 року можна було заплющити очі на штучний характер такої організація, як «Пора» з її листівками, де з’являвся Че Гевара в українській вишиванці, або Віктор Андрійович у береті коменданте, який, власне пасував панові помаранчевому бухгалтеру, як корові сідло. Однак восени 2004 року такі речі потратовувалися як такий собі хвацький постморденізм, а не щирий несмак. Після перемоги «іржавих» попит на топтання на могилі коменданте підхопила новітня опозиція, себто колишня влада. Серед усіх дегеративно-провокаторських тусовок російськомовних малоросів та жиденят під червоними прапорами особливим смородом відрізняється молодіжне об’єднання «Че Гевара», що під патронатом і маразматичної КПУ, і слизького ассірійця Джангірова. Коментарі, як то кажуть, зайві. Джангіров ― колишній член певної буржуазної партії, яка на початку кучминого царювання загиджувала стіни та паркани київського середмістя листівками « Да, мы за капитализм!», наразі опікується псевдо лівацькою міжпухою, яка намагається побороти не капіталізм, а українсько-визвольний рух. Че Гевара перевертається в труні.
|
|
