Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Запис щоденника

logo
Запис щоденника
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру




 Щоденники Авторів | Щоденник Ольга Білицька | на сторінку автора Ольга Білицька
(15.08.2020 )
Ольга Білицька - Про лікарні та лікарів

Лікарняні заклади – це стара армія, що давно воює з ворогом, якого не здолати – зі смертю. І тому армія байдужа, до всього звикла: до страждань, до втрат, до відчаю. Її рядові та офіцері весело сміються, коли не треба вставати у стрій, курять та жартують на привалах, п’ють каву та пліткують. Хіба що новобранці виявляють забагато емоцій та і то ненадовго. Іноді дизертують, тобто звільняються, або теж звикають. І річ не в тім, що людей на лікують, інколи навіть досить вдало, проте це лише відстрочки. І саме медики розуміють це найбільше.
Моя бабуся багато років працювала операційною сестрою. Мене шокувало те, як спокійно вона оповідала про подробиці хірургічних втручань, страшних травм. Їй ставало на роботі погано лише під час вагітності, коли вона «відчувала запах крові». А я боюся навіть її вигляду. Якось побачила у прийомному покої міської лікарні застарілі коричневі плями на стінах та навіть на стелі. І одразу виникило питання, від чого вони? Уява намалювала фонтан крові, щоб бив аж під стелю. Нізащо б не змогла приєднатися до цією армії.
Але найгірше це не просто спокійно-байдужі ескулапи, найстрашніше стикатися із садистами та «вигорілими». Це вже не зламані особистості із «поглядом на дві тисячі ярдів», це перебіжчики, ті хто перейшов на бік ворога. Потрапляючи до них, пацієнт одразу розуміє, що його шанси на перемогу одразу зменшились, що смерть підступає зовсім близько. Виявити таких зрадників легко: вони люблять завдавати пацієнтам душевного та тілесного болю, принижувати їх, насолоджуватись власною владою. На щастя їх небагато, здебільшого лише байдужі «офіцери» та «рядові»: ось весела санітарка із судном; а там стомлений старий лікар, що тихо читає догану недбалому хворому; чи медсестра розмовляє по мобільному із нареченим; і зранку у маніпуляції всіх зустрічає справжня «героїня», що вміє взяти кров із вени, не лишивши жодного синця.
Боротьба триває, марна, але постійна, і триватиме доки існує людство.



Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Нові твори