Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Запис щоденника

logo
Запис щоденника
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру




 Щоденники Авторів | Щоденник Тост | на сторінку автора Тост
(20.09.2015 )
Тост - без цензури і моралі

Перший і єдиний прийом ЛСД. Спочатку я хвилювався. А раптом нічого не станеться, раптом станеться щось погане. Але раз вже я сам захотів, то йти до кінця. Далі піде те, що я зараз пригадую слабо. Ці записи знайдені в планшеті. Десь зранку. Не редаговано, може комусь допоможе не робити цього. Або навпаки.
І так...

по перше це пиздьож, пиздьож про те шо ти шариш все і тобі все стає зрозумло
за кілька годин я відповів на абсолютно всі свої питання, але те було лише 10% з того, що я потім ще знайшов, і на які відповіді так і не ясні. в кінці все звелось до двох тез: все або ху*ня, або не ху*ня. якщо все х*йня, то що ж тоді ти робишв цьому світі? для чого ти живеш? якщо ж не ху*ня, значить тобі є для чого жити, і ти заганяєш себе в рамки своєї свідомості і свого буття... так я думав всю дорогу по вулицям, що плили наче море, та минаючи рекламні плакати, що плавились наче кольоровий віск і зливались в однорідну масу
емоції просто торба, за кілька хвилин я зловив два бедтріпа і пережив три ейфорії
я сипався від думок що потоком залазили і вилазили змого мозку, в якийсь момент я зрозумів, що зараз голова моя лусне... я фізично відчув, як вони мене засмоктували, затягували в себе ж, наче чорна діра. до речі її я бачив в першу годину, коли закривав очі, і це було стьомно, тож я старався не змикати очей усю ніч
- і х*й куди ти втечеш від власних думок - почув я в голові знайомий голосок - ми бля з тобою стабільно... мені стало страшно
- то й добре, змирився я - ласкаво прошу на борт.
потім я пересилив себе і переключився на позитив. люди біля мене старіли і молоділи за кілька секунд. вони здавались і гарними і потворними я співчував їм, жалів, любив, розумів
але в той ж час вони перестали мене цікавити і я зосередився на думках що летіли з голови
я ніколи так не любив, я ніколи ще так не вірив в бога, ніхто так не вірив, я ніколи так не... офігівав з того що може так вштирити. мені хотілось тепла, просто людського тепла, і в той ж час хотілось вирватись з тіла і вилетіти, розстворитись у світі
ніколи не варто шукати зміст там де його нема
похєр - вирішив я втикаючи на наклейку ведмедика, і поки я втикав на нього, я пережив з ним десяток життів. крім того що він мінявся в розмірах, бігав і інколи розпливався, він горів, від моєї ненависті, від мого болю і відчаю, причини якої я не розумів. я ледь не плакав дивлячись як він тліє... але потім я зрозумів що це все ху*ня, все це неважливо я вичерпав в собі всю злість і потім вона зникла...
тоді до мене дійшло, що я забагато часу йому приділив, скільки ж є крім нього, а я не бачив... як і вжитті. ми постійно щось випускаємо з поля зору, і живемо цим втраченим моментом, так і не знаючи до кінця, що ж ми впустили з поля зору
тепер по візуалах:
фрактали на ліноліумі просто пливли і перетворювались в хвилі на морі коли чувак приніс мені картинку і розклав навколо неї гірлянди я годину сидів і втикав на них,мені вони видавались плавними, прекрасни, а відблиски їх були неначе краплі дощу. вікна, взагалі все тврде плило, пряме перетворювалось на хвилясте, ставало то неприродно чітким то десь зникало... тяжко писати, коли кнопки перед очима пливуть і лиються в такт музиці
до речі, в музики є смак і колір... я накінець то зрозумів чуваків, які придумали еквалайзери, бо якраз так музика і виглядає. я вісімнадцять разів слухав одну пісню і кожний раз вона звучала по іншому. кімната мінялась плила, обростала новими кольорами і створіннями, кожне з яких щось мені розповідало, а я слухав то все, слухав без слів, бо слова не потрібні, для таких історій
ще я зрозумів алісу в країні чудес керрола і багато чого
мені хотілосьдонести до всіх свої думки і відкриття, хотілось кричати: агій люди,зупиніться,задумайтесь, як ви живете, гляньте на себе та на свою половинку поруч... невже це чого ви хочете, невже це край ваших бажань??
але я ніяк не міг знайти слів, щоб просто встигнути за потоком власних думок. це наче вихор з якого вилітають уламки з твоїх слів
під кислотою не міняється лише кока кола і лице тіпа який юзає кислоту
такого я вичислю в натовпі. як? просто коли ти йдеш обпиздований і люди навколо сірі, старіють і потворнрішають і нецікаві тобі взагалі то якщо з них в натовпі буде тіп який юзає, то його лице не зміниться, як би тебе не шторило. навколо все пливе топиться, стікає, змішується в натовп одноманітних текстур - його лице не міняється. взагалі.
самий піздєц це власні думки. я не можу встигнути за їх ходом, тож я просто розслабився. х*й з ними, куди вони дінуться з моєї голови?
все що тоді захотілось, це когось, хто б відчув як мені добре. когось хто б розумів мене без слів. боже, якби поряд в той момент була б якась дівчина, що обняла б мене і сказала: чувак, я розумію всі твої думки, весь цей вихор. я б влюбився і був би з нею до кінця моїх днів
звідси захотілось зайнятись з такою самою обдовбаною дівчиною сексом, щоб обоє відчули, як все прекрасно, відчули кожну солодку мить цього... і стали зрозумілі теорії фрейда, покидьок був правий. сука всі були праві. ми всі по своєму праві. кожний з нас
а в той ж час прийшло розчарування, розчарування від знання того, що це все можна відчути і без дії наркотиків, але раніше я й не думав про це
все не стало ніх*я логічно і не розклалось по поличках...
просто ти бачиш речі під іншими кутами,навіть з декількох ракурсів. і ти викупаєш, що ти розумієш всіх і все, але воно тобі не треба, бо в наступну хвилину я милуюсь світанком і деревами і все прекрасно, і трагічно, бо ти не знаєш, як далі буде, але ти розумієш, що це все пофіг. все ху*ня. я не копався в минулому, чи ще в чомусь... все це горіло з тим приклеяним ведмедиком на тумбі. і все то не має змісту для мене зараз. все якось просто. на все якось пох*й. не як все, чи у всіх, а як в боба марлі... розслабся,забий болт і люби всіх і все навколо
а між тим я встигав розслабитись, і отримувати задоволення. я дивився в небо і літав там піднімаючись вище
а зі сторони виглядав просто веселим, усміхненим, доброзичливим хлопцем, який бажав усім приємного ранку
коли ж мене блять таки відпустить?



Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Нові твори